В них погляд з-під лоба
І очі-ножі.
Зимнім містом холодним
Плетуться бомжі.

Байдужі обличчя,
Кінцівки аж сині.
Підвали - їх місце
У рідній країні.

Мчать містом красивим
Новенькі авто.
Блондинка до бару
Виходить в манто.

Швейцар зазирає
Їй прямо в лице.
Удвоє згинає
І спину, й пузце.

А потім побачив
Бомжів-неборак.
- Не вештайтесь, сміття,
На вас би собак...

А вивіски манять,
Лиш назви чужі...
Ідуть в невідомість
Нещасні бомжі.

Звемося Вкраїна,
Прямуєм в Європу.
А мову забули,
А люди лиш трохи.

Ми втратили гідність,
Просте співчуття,
Безхатьки безрідні
Без нот каяття.

Богдана великого
Внуки пропащі.
І чим за бомжів цих,
Скажіть же, ми кращі?