Василь СТАРУН

***
вишне з Переяслава – 
чи альтанку зашклено
сміхом на сімох

видно –
чорно ряжена
валка кліч з калічем
вечоровим коливом
перелюд-стигмат

вишне з Переяслава
очі слова – за′ словом
а вогню – нема…

води чорно – з попелу –
кладкою-закладкою
де – прання і дим.
знято і захоплено –
взято і захоплено
в сіризні орди…

вишне з Переяслава –
чи в альтанку заслано
снігом для сімох…

не до Альти мовиться –
хай тобі здоровиться –
як і хоче Бог.


***
поспіх картоплі на 
березі моря – нужда.
нижні світи умлівають
на хмарі легкого
каміння. ну′жа над
свічкою димом тісним
осіда – тільки про-
ходиш вузьким
мовчазним поколінням.

коло побілене – тричі
траву обійди. пізня
лічба за крилом
сторопілого птаха.
не сотворить би
пером голосної біди
у водяній галереї
небіжчиків Крома
та Баха… хліб на

версадлі – тісне кружеляння
світів – тільки намітка
на груди впаде сухо-
злота. грізне мовчання
небесних вертких животів
чи перекине тебе через
наші зірчасті болота?


***
плече вівтаря проти 
літніх очей та гріхів.
на відстані листя
кружляє потоками
пнів. рясні причитання –
як – зводять з вечірні
корів – священна худоба
над маревом соків і
днів… в’язкі племена
десь за ширмою точиться
кров – по ринві ніщо
відпливає стара окуга.

на білому небі обрубане
колесо крон – оспіваний
тар під крилом
венеційський шуга′.

овечі сліди – де іскристі
поля і копил. глибокі
вітри проникають
під лати тремкі.
старі копачі на плечах
вівтаря – дивосил. о
темній порі він втрачати
й кохати навчить.


***
у наступному році не 
буде холодного листя.
і постійна вода не
збіжить до печер
золотих. чому в
тому клинописі
птах по тобі голоситься
і вода попід Летою
в прірву безоку тече…

голодранці не з тих –
що прядуть з
павуками світлиці –
цілувального титла
відбуде помітна
межа. мідний берег
впаде під крилом
ворухкої синиці –
мідний берег сповзе
в паралелі печер
і вужа… ці могили
жахкі – і мечетні –
і мічені полем.
у наступному році
рівнини до вікон
зійдуть. і вчорашнє
весілля – і зовні
пташа сивочоле.
їхні ноги і душі в
стовпах мальовничих
гудуть.


***
у мареві світу – важке
коливання листка.
святий падолист –
черваки розгинаються
знову. і хмари хисткі –
й коронований лис
утіка – і сніг викликає
тебе на коротку розмову…

розбиті шляхи – змочарнілого
обрію знак. хитнувся
той хрест на плечах
непогожого ранку.
тільки бог у тобі – не
тебе – остовпілого зна –
перед словом твоїм
зачиняє немилу фіранку.

розпрягайся – іди. і
змарнілого звіту стезя
по траві – золотим – руко-
писним та скорим.
мед вчорашнього дня по-
тьмяніє на гострій брові –
і не стане камінням
старим голосної покори.


***
оскаженіє віск – і зійдуть
кістяки – вишневі
позументи в тому тілі.
мої сади – гріхи неполетілі.
бряжчить коса останньої
руки… гукають в травах
пні та остяки. тікають
і тополі – і квічала…

ось кафедральний сором.
ось – який. свіча згиналась
і в росі ячала. запалені –
по кому? – рівчаки –
і Бабин яр – і дідух – і
узвози. наш превеликий
рід оставив Кий –
пересадив на чорні паровози –

на протяги – на болота –
з печер і ранні й пізні
мріють неофіти. а
бузинова кров поля пече.
як дочитають – будуть гомоніти.



***
стяги Пулібія і ренесансу
рядки – вражені буки в
старій буколічній
весні. з раннього сенсу
засніжені снами садки –
відрізана вісь – закушпелений
в шафі зеніт…
за нами
страждання – оркестр
симфонічний сидить –
сторінка шелехає – та
метроном відбува. в
ганчірці – з підпілля –
Пилата мітичні суди.
засвідчуйся – боле – коли
ще махне булава? На
збитім майдані мільйо-
нами ніг і речей –
загального вечора
зошит – а ще візерунок
нічий… і тілом – вода.
і очима – без плоті – вода.
останнього ірода на
перехрестях омий…

омана: з мантачки злітає
холодне пташа. по дикому
полю дичавіє осені
пруг. посиплеться попіл –
зі сцени змигне антраша.
і буде тобі – тільки – ворог
товариш і друг.


***
на очах клемансо ще
відбитки парнасів і
вод. в гори Пінду –
піду за променем.
просувається дощ
і холоне земля не-
свобод. тіло заходу
дуже зморожене.

і захмарене золото –
викопне – видлубне.
від чугайстра дуліба
ще буде молодо. з
дуже видних улусів
вогонь колупне
біла кістка з серпом
і молотом.

в копальнях – в загублених
нішах і нашій порі
по линвах печер
чорний протяг давно
не згаса. печерище
з кембрійських столів –
тебе вибрав пер –
гюнтер фа′гіас. і –
рухкі небеса.


***
порожні гнізда дихають. шляхи –
урізномай – урізнобіч –
урозтік. зустрічних
хмар розгадані шлики –
не уродзоні – але –
також гості. стихар
мовчить – колядка
опада – з пожарища
чужі спурхнули кості.
лопата – знак останнього
труда – чи праці? –
сірі часом? – чи безхвості?
ті споглядаї – ті
змарнілі дні – коли –
сміялись тупо маркітани.
і – прикладалось око
до рідні – морокували
над вогнем титани…

а світ горів. місцями
вигоряв. трава і сажа –
і стерня – і лови. а
там – де – вихор в
голосі застряв – вже
не було ні пошесті – ні
крови. ще день зникав –
ще никав блідий сніг –
снага – і та – урізномай –
урозтіч… земля мала
до висміяних ніг
лягла і спить. і –
диха на сорочці.


***
за сибіром не сходять
ні сонце, ні прах.
несходимі червою
рулади. лад первісний
за крилами в серпні
пера – без верховної
ноші. і – ради.

о – возрадуйся біль.
ох – пройдіть племена
з водопою – на брід –
ніби – набрід.
полум’яні слова і рясні
імена над гербейськими
ношами в Капрі.

прикопний інструмент –
скарб рясніє в сльозі –
в оттоманках сибір
та зоїли. дух повернеться
в дуже хисткій окузі –
щоб – не бачили друзі і
стріли.



***
полярної ночі заскімлені
душі – плоти. политі
слова від хисткого
вікна абеляра. обмовлені
стріхи не вітер з голярні
котив. не витер жало –
що – пішло з книжки
білого яра… алярấми
скісні – і скорочені
тижні гординь. ще
пронидіє ріг золотий по
державі. з багатого
люду – з пороблених
зречень і скринь – з
деражень і білих печей
гілочки дохожаві…
вівторок сьогодні –
запечений вересня
день – посріблено
тьмяний ясир і дерева.
полярного птаха
заскочена стежка
веде. його – зупинити.
а тінь невагому –
не треба.


***
спадковість очей у не дуже
легких яворах – де вранішній
стяг прокотився по околу
хати. від лику іконного
тиха об’ява про страх –
недільну пір’їну – нептаха –
в собі колихати. не
крайся ножами – що – з
пізнього світла пішли –
і втратили блиск – і
забули про кров напосілу.

і тішився вечір – і диму
розтрачений шлик
про душу згадав і заховану
виказав силу… з помірної
товщі снігів та сипких
естакад – окаті стовпи
замальовані вустом
камінним. одсотані
площі зелених – домашніх –
цикад були океаном
жалоб і поховищем
мінним… спадковість речей –
зачиняється слід золотий –
тоді ж і троянок
зотліли далекі плоти.
весна історична з таким
поцілунком кармінним.




***
катарсис – коли – Геркуланум
ще спить – ще спис
кам’яніє в повітрі.
провітрена раса над
світом щемить. ще
мить – і не стане колібрі.
зимових ворон перестиглі
токи – толоки гойдаються
в гривах. сипкі колоски і
вагомі лотки вже глиняний
голос не втрима… три-
мається віск на вустах
накладних – ще дихає
пліть почорніла.
хлюпочеться люд – клопіт
снів вихідних на
витоках чар і чорнила.

чотири світи залишають
сади мережані днями –
ісходом. посипаний щит
голосами води розійдеться
з Богом і родом.



***
колоски в споріднених
тунелях – хліб ранковий
і роздертий птах. хідники
Іриди – на панелях
сльози вітру в кинутих
портах. По′рти солод –
діл снаги картатий.
біла катаракта
в небесах. зібрані гурти
й слизькі карати і
бісівські блиски в поясах.

страчені слова – малі
приходи. Дарданели
сплющені нутром. не-
родючі голоси породи –
спущені на голку світ
і Кром. краще світло
в пазухах гарячих – і
крицеві вимости – і плаз.
Мармурове море довго
кряче. скраєчку
порожнього стола.





***
сирого поля одгоріла друзка –
тоді ж Сирця закопана
межа. зимового потравища
і бузька закиданий
каміннями лежак

вжахнувся рік – найперший
від сирітства. до чинних
стаєнь проситься вузда.
вогонь холоне – і йому
погріться не випаде з
останнього суда.

сипкі шляхи на шиї
породілі – і поріділе
листя жовтяве. дим
згарища рибальської
артілі колись низького
берега сягне.


***

крила замітають сніг та
вікна. чорний птах і чистий
прилетів. річка безбережа
каже – «іква» і рахує
згарища мостів. слізно
місяць залишає равлик –
срібних віжок вистачить
на всіх. окужаний – в
зо′лоті – кораблик
з-під низьких виважується
стріх… стріп – і далі.
стріп – і вже безводдя –
Азія наліво і пульсар.

міг – але – не вийшло
розколоться – з
пульманівських ви-
штовхатись свар…


***
крихкі світи – де – падолист
горішній. живі човни
чорніють в глибині.
горно палає – манівці
торішні ще бавляться
тобою в Любліні′ –
стороння лялько –
покиван похилий –
хлипкі сніги утримують
сувій – адже з Сува′лок
ва′лки – що – «на мило»
везуть не тіло – а
початок свій.


***

лічильник замкнено – над
Парфеноном – сніг –
в Софії стоголосе «од-
речися». на дерев’яному –
й порожньому – коні
ходити в світ – учися
та учися… чи стяг
майне – чи брязне
калита. калина в
лузі зібрана туманом.
розписана оракулом
плита – принесена
скелетом і турманом.
на магістральних водах –
суєта: пливуть щаблі –
та ша′блі тонуть стрімко.
топке вікно – та в ньому
вже світа порожня і –
завершена сторінка.


***
проміжок часу – між
проклом чинуш. чи
непомітна хода
протікання. чи
невилазна колонія
душ в чорний потік –
як – мовчок закорання

рани і близи – і рінь
в небесах. вже від-
сахнулись свічада і
свічка. ніби збереться
за горами страх.
ніби – вже осінь
безкрила як стрічка.

стрічення в жнивних
і голих степах.
стріпані пролежні
часу – кайдани.
не переступиш – той –
голос і прах в
хвилях помірних
свого іордану…


***
крихітне коло криптоніма –
смерч. листя торішнє –
промиті парсуни все
піднімає – смакує
Гомер. стоптані про-
черком й черепом руни.

риска на захід – сліпне
той мир геть обважнілий –
занедбаний – сірий.
над Бабілоном ворушать
томи – наміри знику
й суворої міри… нині
зима – як причинної
сміх. пізніх рибин
прошкування і змова.
золото сірки – порепаний
міх і каліграфія вітру
зимова… стіл порожніє
на боці примар – рима
пекельного Марка
спливає. за бузиною живе
каламар – він полиновий
і ниций буває.

знічена пліть колом
тайних печер – та й же
на них почивають при-
нади. ти зачекай – ще
пригнічений черв – ще не
доповз до верховної ради.

***

карнавальні вогні – то
з’їдають тіла вечорові –
чи рови пропливуть
ворухнувши пірцями
основ. теплі лігвища
снів – ностальгійні вітри
таборо′ві. умирання
дібров переходить на
радісний спів… пів-
століття мина – пів-
гори піскової стікає –
дрібно Каїн пряде
з аплікацій жало ножове.
хто вгадає тебе в
чужинецько-безрідному
краї – хто в твоєму
писанні щоразу хисткий
оживе?... житній слід
кобзаря – базаро′ві та
пізні моча′ри. через дикі
поля полетить Політема
пристріт. все вертається
в дим – всі півні по
дорозі мовчали –
катедральні пісні
нагадали – що – вилетів
рій.


***
все важчає списаний ліс
на долоні – все довшають
ночі та лис укладає
сувій. ще дихає дід на
чужому – чумацькім
ослоні. на збитій дорозі
стоїть корабель вістовий.

ще вій не лякав – теплі
вії сягнули порога.
рогата пора поривалась
на захід морів.
зігнули рамена не
з волі останнього бога –
останнього ідола ви-
різьбив з болю і дрів…

дроти – за дротами. під
землю пішли заметілі.
замештані шерехом
стислої долі старці.
збігає вода і мурашки
гуляють по тілі. і –
пращура промінь в
порожній поважчав руці.


***
при коліні Страдіварі
волосний не писар
спить. страдник-лірник
на базарі хоче їсти –
а ще – пить. хоче з’їсти
круж і на′вкруж –
розливається печаль.
на великдень білу
арку – як – змію змахне
з плеча дощ і небіж
голодранця – потяг
стільки їх розвіз…
жовтий виріз померанця –
сіра пташка плаче скрізь.

розливає при коліні
одчайдушний льодостав.
золотих і чорних ліній
місяць взяв і мовчки дав

арештантські зони сміху –
страх не вийти одному…
підклади гніздо під стріху…
підкладеш – але кому?..