Галина Литовченко        

  «Схід – справа тонка…»  Ця фраза – перше, що спливає на думку чи не кожній людині, котра торкається такої делікатної теми, як культура, звичаї та традиції народів Сходу. Достовірно писати про Схід може фахівець-східнознавець або людина, яка тривалий час мешкала в тих краях, досконало знає історію східних країн. Я не відношусь до названих категорій. В кінці 80-х років минулого століття за примхами долі разом із сім`єю приїхала на невизначений термін до однієї із закавказьких республік – Азербайджану до нового місця служби чоловіка. Нічним авіарейсом з аеропорту Луганська, де після закінчення чоловіком військової академії проводили чергову відпустку, через дві години опинилась в зовсім іншій природній зоні, іншому часовому поясі в оточенні гамірливого натовпу бакинських таксистів. Перше, що відчула, ступивши на трап літака, це – інше повітря. Густе, не по-нічному тепле з солодкуватим запахом суміші нафти і моря. Вздовж автомобільної траси Баку – Астара в непроглядній темряві пустельної ночі тьмяним освітленням виділялися лише нафтові вежі. Наранок із вікна нової оселі у військовому гарнізоні Пірсагат побачила «місячний» пейзаж: руда земля, пологі контури гір, утворених за мільйони років викидами грязьових вулканів, а вдалині ледь помітну крізь ранкове марево гостроверху гряду Великого Кавказу. І – красені верблюди! Звична до частих переїздів в північних областях Росії, місцевостях в основному лісистих, ці разючі  зміни викликали захоплення. Все оточення – від незвичного пейзажу до зовнішнього вигляду місцевих жителів здавалося суцільною екзотикою. Ті перші враження, які з часом набули більш широких масштабів, залишилися на все життя. Через багато років, відновивши втрачені зв`язки з добрими приятелями – азербайджанською родиною з сусіднього з військовим містечком села Хидирли і почувши згодом в телефонній слухавці голос з азербайджанським акцентом, я вдруге пережила знайомі емоції. Так з`явився перший вірш «Дзвінок із Баку», який відкрив новий цикл «Закавказзя в спогадах українки». Сюжети моїх поетичних розповідей – це погляд зацікавленої української жінки на нове оточення, відносини з  друзями, які належать до національності, етнічно далекої від української, але мають, як виявляється, багато спільного в ставленні до життя, до людини і до світу загалом.

                                                                                                                                  Галина ЛИТОВЧЕНКО

ДЗВІНОК ІЗ БАКУ

Спливли роки із пам`яті безодні
(Дарунок долі на моїм віку),
Коли почула в трубці телефонній
Знайомий голос друга із Баку.

Перетинали всяк мої дороги
Той загадковий Схід із краю в край.
Здавалось часом - світ, забутий Богом,
Та раптом зовсім поруч - справжній рай!

Було: пустельний вітер шарпав душу,
Волав під сонцем кам`янистий кряж,
Швиргали хвилі Каспію на сушу
Сльозини нафти на піщаний пляж.

А в той же час у тихій Ленкорані
Пухким вінцем акації цвіли,
Гойдались райські птахи на ліані,
Густі плющі дерева заплели.

Ділились тінню вікові чинари,
Стікали медом дині й кавуни,
Рясніли щедро фруктами базари
Та кликав пряний запах чайхани.

Не знаю я, коли ще доведеться
Мені відвідать той гостинний край,
Дізнатись, як вам в тім раю живеться,
Мої близькі Самая й Агадай.

НОВОСПЕЧЕНА БАДЖІ*
Кочового не маю коріння
Та домівку міняла не раз.
То ж в самісінькій фазі цвітіння
Занесло мене аж за Кавказ.

До литок опустила спідницю,
Під рукав заховала плече,
Зажила, як на Сході годиться
І сумління мене не пече.

Я на думці себе упіймала:
Пізнаю, хто - вірмен, хто - грузин,
Відтепер мені звичними стали
Павичі, фейхоа, розмарин.

З апетитом вживаю мацоні,
Лавашем називаю коржі,
Перемазала хною долоні,
Оглядаюсь на оклик: - Баджі!

Поважають дорослі і діти,
Наче все, як годиться роблю...
Але погляд гарячий джигіта
З задоволенням завжди ловлю.

* - звернення до жінки (в перекладі з азербайджанської - сестра.
ФІГОВЕ ВАРЕННЯ

Коли сонцем баштан переповниться,
А з овечок закапає жир,
У садах дозріває смоковниця,
Вона ж - фіга, вона ще й - інжир.

Генетично - мені рідне сало
І нудьгую за вишнями я.
Але все ж від життя не відстала -
Пахне фігами хата й моя.

Поважали смоковницю стоїки,
Простолюдини і королі.
Вже готові до розливу слоїки
Й на моєму кухоннім столі.

А про вишні - тут тільки розмови.
Гарний фіги дають урожай!
З екзотичним варенням фі...рмовим
Подаватиму милому чай.
СХІД СОНЦЯ

Зі стрімкого мінарету
Прочитав мулла намаз.
Запитав у сонця злету -
Вдарив ранок в срібний таз.

В синім тлі голівка сиру
Зникла з зоряним ковшем,
Покотилось із тандиру
Сонце теплим лавашем.

Сонно мружиться на дечках
Помаранчевий урюк,
Відізвалися овечки,
Забажав вівса віслюк.

Заскрипіли вікна, двері:
Стуки, грюки, дзень-дзелень!
В буркітливій атмосфері
Розпочався новий день.

КАРАВАН НА МАГІСТРАЛІ

Крізь марево не видно в чому річ.
На магістралі скупчились машини,
Круті авто тулились до узбіч,
Лишали слід від гальмування шини.

Живий пейзаж чи міражів обман?
Із вікон повисовувались люди.
Перетинав дорогу караван,
Тримали гордо голови верблюди.

З прадавніх літ - в вік сотових мереж,
В шалений рок - від звуків менестрелів
На фоні нафтових ребристих веж
Пливли асфальтом кораблі пустелі.

Верблюдів чемно пропускав експрес -
Заворожила стриманість і грація.
І гальмував у захваті прогрес,
Котилася в кювет цивілізація.

СУСІДИ

Сусіда мій - стрункий, немов бамбук.
І в мене не зіпсована осанка.
Йому пасує білий архалук,
Мені яскрава личить вишиванка.

Глухих між нами не існує брам -
Розділені садиби перелазом.
Мою родину кличуть на Байрам,
Стрічаємо Великдень з ними разом.

Щодня частує вістками зі ЗМІ,
Я пригощаю у спекоту квасом.
Радіє він, що знаю Нізамі,
Мені вгодив, цитуючи Тараса.

Зі слів сусіда я - його баджі*,
Я, відповідно, зву сусіда братом.
Коли із ним зустрінусь на межі,
Завжди цікаве є що розказати.

Летять із вікон репліки меткі
З обох боків у наші рівні спини.
То із своїх насиджених кутків
Жартують ревно наші половини.

* - сестра (азербайджанське)

ПЕЧЕ ЛАВАШ ЗЕЙНАБ-ХАНУМ


Струнка постава у Зейнаб-ханум,
Високі груди, чорні змії-брівки,
І хоч люстерко навіває сум,
Та спритність має молодої дівки.

Сховалась в тінь під лози-павуки.
З вікна мотиви линуть безкінечні.
Було б іще у поміч дві руки, -
Вони сьогодні - ой, які доречні.

Та в тім нема великої біди,
Тож не тривожить серце від розпуки.
Позичила в сусідки Фаріди
Годин на дві її майстерні руки.

ПерЕпічки мигтять, мов палаші,
Лягають в тацю після перепалки.
Зейнаб знімає з дека лаваші
Та крутить тісто Фаріда на скалку.

Чаклують вдвох біля вогню вони,
З вікна у двір господар поглядає:
Що не кажи, а кращої жони
З чоловіків ніхто в селі немає.

У БАКИНСЬКОМУ МЕТРО

Поїзд хутко залишає шумних станцій караван:
"Нєфтчіляр", "Кара Караєв", "Наріманов Наріман".

Наростає шумовиння, але звучно чую я,
Як в душі моїй співає син Бюльбюля (Солов`я).

Не дрімає красень жодний, сон затримав турнікет.
Скрізь панує всім відомий закавказький етикет.

Варто в дверях появитись молодичці чи ханум -
Є підстава відхилитись від читання і задум.

А якщо іще й біленька та красива із лиця,
Пропонуються в вагоні із усіх боків місця.

Підключається активно у підземний колоброд
І вусатий і безвусий темпераментний народ.

…Ходить думка, що в підземці енергетика не та,
Домінує мов над світлом негативна темнота.

Мабуть інше в хлібосольнім мегаполісі нутро,
Бо емоцій позитивних я набралася в метро.

СХІДНИЙ БАЗАР
Чинить лемент ішак голосний,
Звучно линуть овечі хорали.
На майдані півколом тісним
Приземлились мужі-аксакали.

Зважив чітко всі проти і за,
Записав розрахунок у книжку,
Ціни визначив крамар Мірза,
Врахувавши різницю на знижку.

(Гарний перський у нього товар, -
З ним не сором на люд показатись,
Та на те ж і існує базар,
Щоб на ньому могли торгуватись).

Шовк атласний, парча, оксамит,
У сережках - агат з бірюзою,
У намисті - гранат, лазурит, -
Доставлялись з Ірану Мірзою.

Пухне стрімголов натовпу гам
Із доречним ослиним вокалом.
Відпускають: - Алейкум салам!
Перехожим старі аксакали.

Пахнуть кави та спецій ряди,
Виростають пучечки з кінзою,
Серед фруктів тісної гряди
Вже не видно старійшин з Мірзою.

Чим скінчиться торгівля оця?
Знаю певно: без горя і смутку.
Буде гарний товар в покупця,
Буде й крамар з чималим прибутком.

РОЗДУМИ ОСЛИКА У НОВОМУ ДВОРІ

" ... Ой, не завидна доля у осла.
І чим кому тварина завинила?
Усе життя в`юки кудись неслА
І опору фактично не чинила.

Ну, попручається коли бува -
То це ж так звіку-прАвіку годиться.
Чому ж вороже ставиться сова
Й не поміча хазяйська верблюдиця?"

Узятий не за безцінь на торжку,
На їх нечемність дивиться похмуро.
Сіпнув трави пучечок у стіжку,
Повісив вуха й голову понурив.

" ... А хай їй грець, тій пташці угорі.
Вже вибачу її натуру горду.
Та й верблюдиця - змалечку в дворі -
Спасибі, що не плюнула у морду.

Ось незабаром вийде в двір бабА*,
Візьме свого маленького онука
І стежкою, де не пройде гарба,
У гори втрьох підіймемось на луки.

А там - роздолля, квіти і трава,
З джерел фонтаном б`є смачна водиця.
Про те не знає птаха степова
Й не снилось норовистій верблюдиці".
..........................................................
Вернулись із чималеньким тюком
З гірською соковитою травою.
І чебрецем запахло молоко
Верблюже із ранкового удою.

* - дідусь по-азербайджанськи.

НІЧНИМ АВІАРЕЙСОМ ДО БАКУ

Ступлю на трап із борту літака
В палкі обійми оксамиту ночі.
І закружля феєрія п`янка
У хвилях снів і спогадів дівочих.

Вдихну знайомий теплий аромат
Морської нафти із солоним бризом
І, певно, кине пам`ять компромат
Якимсь новим вигадливим сюрпризом.

Із поцілунком ночі на щоці
Від двигунів пронизливого свисту
Щаслива із валізою в руці
Пройду неспішно коридор таксистів.

І у кареті, поданій мені,
Де шлях освітить місяць круглолиций,
Я до твоїх привабливих вогнів
Помчу на зустріч, зоряна столице.

Нехай слова поцупили роки,
Пробіл лишили в мовнім арсеналі,
Тебе я знову зватиму Баки -
Так, як звучить ім`я в оригіналі.