ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

З
циклу
„ЗВІЗДА ПОЛИН“



* * *

...Світ свідком був, коли Зоря Полин
Неждано обпекла серця і душі,
І грім упав у пелену долин,
І гори згорбились, величні й дужі…
На чорний біль отверзлися вуста,
Але не сміли з розпачу кричати…
І то дарма, що в села і міста
Смерть заступала на незримі чати…



ПЛАЧ МЕРТВОЇ ВОДИ

Балада розпачу

Я – мертва вода
З краю, де чахнуть поля і ліси.
Я – біда
У самому центрі краси.
Я – мертва вода…
А совість з лицем вдови
Сміється-рида:
„Невже все це, люди, сподіяли ви?“
Я – мертва вода,
Незникомий чорнобильський гріх.
Вагітна горем журавка бліда
Мною напоїть діток своїх...
Я – мертва вода.
Моя доля – глуха і сліпа –
По снах помарнілих тужить-рида:
Страх за день стопечальний
Серденько їй виїда.
Я – мертва вода,
Я – відьмачка стара...
А була ж – Суламіф молода.
Травиця моя, ще учора зелена, нині – руда...
І це – над Чолом Дніпра!
Я – мертва вода.
Я течу крізь наругу: вві сні, наяву?
Вже з Дерева Смерті листок опада,
Мертві звірі топчуть мертву траву...
Я – мертва вода,
Але чи не марево се:
Мертвий пастух отару мертву пасе,
Харон-перевізник монету срібну в роті сосе.
Мертва неня мертву доню в лоні своїм несе...
І це ще не все! –
Новітня тривога сестер вигляда.
Я – мертва вода!
Хтось парканом високим мене обніс,
Але мертвий птах на нього сіда:
В дзьобику для діток мертвих своїх
Зернятко мертве приніс...
...І день, і ніч
В селах пропащих криниця рида,
Хмарину-хустку тулить до віч:
„Простіть мене, птиці,
Спасіть мене, звірі,
Я –мертва вода!“
А хтось пащекує: біда – не біда...
А з гілки калини життя
Опада, опада...
А безпечність злочинна на стежечці болю
Сватів з потойбіч вигляда...
О часе, о доле,
О незоране поле!
В зіниці земних веремій загляда…
…Мертва вода!


МОВЧАННЯ
ПРО
СПОКІЙ МЕРТВИХ

…Мін – нема, але й життя немає:
Стронцій лише мертвих не займає…
Лиш вони на цвинтарі спокійні,
Чи не тому, що – заупокійні?..
Між хрестами – лиш коти та кози:
Що їм усі ядерні погрози?..
Глипають незрячими очима
На печаль, що в людства за плечима…
ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ

…Горді, у стражданні безголосі,
Бродять чорним лісом сиві лосі…
Обминають вигублені села,
Стежка їхня в дійсність невесела…
Обереги відцурались зони,
В мертвих вікнах хто б полив вазони?..
Крізь паркан потрісканий травина
В комашні пита: „Чия провина?“
Та мовчить Господь і всі Пророки:
В хаті, при іконах, розпач, змроки…
В павутинні, де цвіла лампадка,
Невгава лиш муха-психопатка…


БАЛАДА,
ЯКА
МОВЧИТЬ
ПРО
ЛЮБОВ ДО ЛАСТІВОК

Монолог
чорнобильської зони

Пам’яті І.Н.Хмеловського

…З відстані перейдених років
Не сприймайте нас за диваків…
Ми були гріховні і вельможні,
І в стосунках не в усьому ложні…
Вірили, надіялись, страждали,
Знали: не Ікари, не Дедали…
Ми були земні, не земноводні,
А померли – як Івани-взводні…
Хоч жили із небом увічу,
Про любов до ластівок мовчу…
Світ сприймали з піднятим зобралом
Перед тим, як грянути хоралом…



БАЛАДА
ПРО
КУРЕЙ-ФАРМАЗОНІВ
ТА
КОТА,
ЯКИЙ БОЇТЬСЯ ҐЕЙҐЕРА З ЛІЧИЛЬНИКОМ

Варіація
на
тему
,,Спроба вдарити лихом об землю“

Ю.Г.Скалозубу

…Під вікном, що – навхрест, квітне вишня:
Радість відцілована, колишня…
Перед нею – кури-фармазони
Ходять, мов тотемні знаки зони…
Ягоди клюють кривавим дзьобом
В баби смерті попід самим лобом…
Вільно їм блукать при лопушині,
Де баталії ідуть мишині
Часом до священної знемоги,
Хоч в кота, що спить, проси підмоги…
Він десь поруч в шелюгах таїться:
Ґейґера з лічильником боїться?..


БАЛАДА
ГРОМАДЯНСЬКОЇ
МУЖНОСТІ

З.І.Пікаловій

…Баба Катря, пенсіонерка,
Живе в чорнобильськім лісі…
Колись була піонерка,
Гойдалася на горісі…
До біса бабця бувала:
Про три колосочки знає…
Орала, комбайнувала,
Смерть бабу боїться – минає…
Мала синів і дочок,
Геть усі вийшли „в люди“…
Їй – сто один голочок,
Кашель діймає груди…
В зону хто прийде в гості?..
Хіба, поетеса Ліна…
Ниють, спроквола, кості,
Надто – руки й коліна…
Вже стала й недобачати,
Напохваті окуляри…
Ґазет би, чи що, почитати
Про банкірів та їх доляри…
Дні грубо громадять статки,
А баба Катря – на зоні…
Не хоче збирать манатки:
Ходить в гості до Соні…
Соня – її товарка,
На кілька років молодша…
У неї смачніша шкварка
І кава ледь-ледь солодша…
Баба ж Катря собі не промах:
Калинова гілка роду…
Дарма, що душа в судомах,
Славить Прип’яті вроду:
Щиро так, без натужності,
Пише баладу мужності…
Скаже хтось: ,,От дурниця:
Баба йде у письмачки…
Та заперечить киця:
Талантом – не згірш Осьмачки…
…Баба Катря, пенсіонерка,
Живе в чорнобильськім лісі…
Душа її – місіонерка,
При крутому замісі…




БАЛАДА,
ЯКА
ВІДМОВИЛАСЯ ВІД СПРОБИ
ВДАРИТИ ЛИХОМ ОБ ЗЕМЛЮ

Галі

…Спробу вдарити лихом об землю
Традиційно приймаю, приємлю…
Але тут, у чорнобильськім змроці,
Де підступність на кожному кроці,
Де біда ходить лісом і полем,
Підперезана розпачем-болем,
Де бджола, ледве сівши на квітку,
В хоботку несе чорну намітку,
Де ховрах, що принишк у ярочку,
Одягнув передсмертну сорочку,
Де бабуся, зоря сумноброва,
Лиш на фото весела й здорова,
Де солдати із першого взводу
Ще з цікавістю зирять на вроду,
Де весна в ніжних шатах розмаю...
…Ні, такого бажання не маю!..


БАЛАДА ПРО МАНЮРКУ

…Зозуля кувала Мані
Несхмарених літ і зим…
Застигнута на обмані,
Збрехнула: вмреш „до озим“…
А Маня, мов ружа квітне,
Дарма, що Чорнобиль, бери…
Чоло її самоцвітне
Іґнорує геть всі химери…
Манюрці – сімнадцять скоро,
Манюрка – на виданні…
З підтекстом під осокорами
Співає хмільні пісні…
Є в Мані у посаг пасіка,
Був дід, котрий вчора вмер…
І Прокіп, що хмика: „Пасія…
Чий я, як не твій, Ґомер?..“
…Зозуля кувать втомилась,
Затихла в гущавині…
…Манюрка росою вмилась,
Всміхнувшись вві сні мені…



МОЛИТОВНА
БАЛАДА ПАСЛЬОНУ

…З тих пір, як звугліла звíзда,
В Чорнобилі й доокіл
Лелеки не мостять гнізда
На скільки вперед віків?..
З тих пір, як сторукий покруч
Розп’яв стопечальний край,
Заледь не при серці поруч
Зіткнулися пекло й рай…
Це я не догледів, може,
В околах рідних біди…
Святий український Боже,
Карати усіх – зажди!..
В ім’я степового роду
Мене одного скарай…
Повітря, землю і воду,
Благаю, не забирай!..



КАЛИНА
НА
БЕРЕЗІ ПРИП’ЯТІ

Балада
про
Стяг і Славу

…Думки доби – горем прип’яті,
Та букви ліхтарик світить:
Калину на березі Прип’яті
Злий атом журою мітить…
У ґронцях – тривога сонця,
Печаль усіх поколінь…
Де віднайти оборонця,
Який не сповзе у тлінь?..
Де взяти святої моці,
Аби на лихій межі
Сльозини камінчик в оці
Не здать в оренду олжі?..
Перо нині славить рейдера,
Не стиха, а на весь рот…
Стежка, добігши грейдера,
Сахається: де ж народ?..
Є гуси, тойоти, коні,
Є мазди, нардепи, мансарди…
В гімназії вчені хлоні
Розважливо грають в нарди…
Мечі вповзли в піхви обтічності –
Чекають на Святослава…
…Наскільки ми діти вічності,
Настільки наш Стяг і Слава…