Мундири? Вони що? В охранки влада нині...

                                                                                          Юрій Кириченко

                                                 ЮРІЙ КИРИЧЕНКО: 

                                  ВІЩИЙ МЕЧ НА БРОВУ ВОРОГІВ...

    „Немає більшої любові від тієї, коли хто душу свою положить за друзів своїх", –  читаємо зі Святого Письма. „Злучи їх невинну криваву жертву зі Своєю жертвою на Голгофі. Позволь, щоб недаремною була ця їхня жертва, а щоб на обильно кров’ю героїв политій українській землі виросли квіти братньої любові і зійшло сонце волі і долі народу нашого", – знаходимо продовження в „Молитовнику" Андрія Шептицького (Львів, 1942).

    Життя і творчість  поета Юрія Кириченка – це любов: „Мій меч – любов..."

                                      . . . . . . . . . . . . . . . . Господь заповідав

                                     Любить і ворогів лиху подобу…

                                     Тих, хто на стежці зболеній – удав,

                                     Хто гріх смакує, мов предивну здобу…

                                                   „…Трапляється, що любим ворогів...", 23.11.2015р.

    13 січня 2016 року Галина Шевченко, біограф та дружина вбитого в ніч з 4 на 5 грудня 2015р. письменника Юрія Кириченка, написала: „ Сьогодні – 40 днів, як забрали Життя у Поета Юрія Кириченка. Величина Таланту Українського Поета Юрія Кириченка така, що сила опору в розкритті злочину шалена в усіх напрямках. Повне інформаційне, фінансово-економічне блокування, стеження, прослуховування, як було і при Житті класика. ЧАС НІМОТИ І ГРІХА триває".

    Наслідки ЗЛА – вбивство Поета – не визнано, не засуджено, а значить, не перервано. Отже, ланцюг недоречностей, нещасть, смертей має продовжитись? Можливо, ЧАС НІМОТИ І ГРІХА триває, як результат пострадіаційного синдрому? Б’є в дзвони сумління поет Юрій Кириченко, звертаючись до Читачів зі своєї сторінки в фейсбуці 20 серпня 2015року. Зайве коментувати цей вірш.

                                                               БАЛАДА 

                                                                  ПРО

                                       ПОСТРАДІАЦІЙНИЙ СИНДРОМ

                                           З циклу „Переродження котів"

                                        ...Коти, переродившись у слонів,

                                        Виходять на запльований Хрещатик...

                                        Угледівши це, докір занімів,

                                        Відчувши смерть на скрижанілий дотик...

                                        Оце вони, реалії доби, 

                                        Оце вони, реалії безчестя...

                                        Що в днях заховано, окрім ганьби?

                                        Душі розіп’ятої безшелестя?

                                        Коти, переродившись у слонів,

                                        Хрещатик не розчавили до щенту,

                                       Лиш овид понад ним геть стуманів,

                                       Це сатана в околах править ренту...

                                       Життя котів, які зросли в слонів,

                                       Поліпшилось не ледь, а навіть дуже...

                                       ...Під фейєрверками чумних вогнів

                                       Як поживається вам, віщий вуже?..

                                             20.08.2015р.

    Для Осипа Мандельштама написаний в 1933 році вірш „Мы живём, под собою не чуя страны..." виявився роковим. 15 січня, як і Осип, народився лауреат Міжнародної літературної премії імені Осипа Мандельштама – Юрій Кириченко. Вірші, написані ним в 2015р., виходить, теж рокові. Тридцяті роки повторились?

     Що ж було при Житті класика? Як відповідає сам Поет Юрій Кириченко – ключник смерті і життя (Ю.К.)? Читаю баладу з КРИПТОНІМОМ  (шифрованим підписом автора під своїм твором, щоб приховати справжнє ім’я. Новий тлумачний словник. Київ, 2000).

                                БАЛАДА З КРИПТОНІМОМ В ЗУБАХ

                                                                                                    Є. М.

                               …Сумні настали дні, сумні ще й сумовиті:

                               Пригублювать пісні чи в лазні вовком вити?

                               Сумні настали дні, сумні ще й сумноброві,

                               Несолодко в цих днях ні пням, ані діброві…

                               Сумні настали дні: ні пити, ані їсти,

                               На покуті сидять, злом зморені, чекісти…

                               Сумні настали дні: і вчора, і сьогодні,

                               Хліб розпачу жують на кресах земноводні…

                               За щелепою в них припнуті трамонтани,

                               А їх чекістський бог все вимага сметани…

                               Сумні настали дні, сумніші чи й бувають,

                               А мертвяки в труні на чорній скрипці грають…

                               Мелодія її відома ще з Союзу,

                               Поклонимось і ми в ніч Робінзону Крузу:

                               За те, що не прогнав той П’ятницю від себе,

                               Що з скрухи виринав, як маг Каленик Скребе,

                               Вітаючи народ, і псів, і крокодилів,

                               І яблуко ренклод ніс в бік масних мундирів…

                               Мундири? Вони що? В охранки влада нині,

                               Вона, вся в піджаках, смакує в тещі дині…

                               …Зачумлені й тупі сьогодні парадують,

                               Вони мене й мій вірш, дейкують, нагодують…

                               Сумні настали дні, сумні, але – хороші,

                               При кленовій труні блазнюють блохи й воші…

                               У них закон один: хто плаче, тих – добити,

                               А хряків з СБУ на три дні возлюбити…

                               …Цікавинки цих днів мені не імпонують:

                               Чекісти й унітаз мій потайки пильнують…

                               Я в курсі, що вони мене приговорили,

                               Ще й фалос перед цим свій струпиками вкрили…

                               …Сумні настали дні, та що тут говорити?

                               Товаришу майор, дозвольте прикурити…

                                   20.08.2015р.

    Балада присвячена Є. М..В „Баладі про дотик до безликості" знаходимо ім’я та прізвище генерала, яке співпадає з присвятою Є. М.: „...Генерал Євген Марчук..." Яскраві метафоричні образи, використані Юрієм Кириченком у вірші, коментарів не потребують: „на покуті сидять, злом зморені, чекісти", „хліб розпачу жують на кресах земноводні", „їх чекістський бог", „мертвяки в труні на чорній скрипці грають",  „мелодія її відома ще з Союзу", „в охранки влада нині", „зачумлені й тупі сьогодні парадують", „хряки з СБУ", „чекісти й унітаз мій потайки пильнують", „я в курсі, що вони мене приговорили", „товаришу майор, дозвольте прикурити".

    Наступного дня, 21.08.2015р. Юрій Кириченко на своїй сторінці у фейсбуці виставляє три вірші та фото з підписом: „Дотик до вічних струн".

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії 

імені Івана Франка (2014).

          З книги „ЗАЛІЗНІ ДЕРЕВА"

                             * * *

…Вітри несуть курай за струнні перебори,

Вітри несуть курай за сонні береги,

Минаючи село, що зветься Медобори,

В якому для чуттів давно нема снаги…

Вітри несуть курай… Його тут цілі хмари,

Які в моїх очах – що чорне вороння,

Помножене на згубу і кошмари,

В яких зухвалість зраду здоганя…

Вітри несуть курай, який на ґлум не здався

Нікому в осеніючих літах…

В околах цих таке ведеться, знаю, здавна:

На перепілку в снах полює звіроптах…

…Вітри несуть курай: контужена свідомість

Давно не напряга змертвілі почуття…

…Куди його несуть? В крамольну невідомість,

За котру заплатив хтось крадене життя…

21.08.2015р.

      БАЛАДА ПРО МЕТАЛЕВІ ДЕРЕВА

        З циклу „Правдоподібні міфології"

…Металеві дерева ростуть, як звичайні,

Металеві дерева ростуть і ростуть…

Хто їх тут посадив? Схоже, люди відчайні,

У яких замість мізків розсипано ртуть…

Металеві дерева плодів не збирають,

Металеві дерева – самі по собі…

Але янголи божі їх крони карають

Тим, що вічна їх впертість належить ганьбі…

Металеві дерева не дивляться в очі,

Металеві дерева роси не імуть…

Їм все’дно, що світанки, що – зморені ночі,

Біля них скалить зуби земна каламуть…

Металеві дерева ростуть, як потвори,

Розкайданене щастя? Воно – не для них…

В шатах їх не побачить ніколи дітвóри – 

Ні по буднях, ні в сонячні дні вихідних…

Хто їх тут посадив? З ким конóзисті дружать?

Ці питання й мені недоречно звучать…

…Хтось сказав, що вони – в інквізиції служать,

Та мерці про свій злочин первісно мовчать…

21.08.2015р.

                         * * *

…Поети не змагаються з охранкою,

Поети пишуть вірші про вино…

Чекістське зло за траурною рамкою

Смердить, мов тричі гашене вапно…

Поети – сіль землі, що налаштована

На смак овець, верблюдів і людей…

А що невчасно іноді куштована,

То в цім не винен лірик Амадей…

Поети йдуть незнаними дорогами,

Непізнані ніким, вони – ніхто…

І, якщо впали десь, перед відрогами,

Поставить хрест по них лиш дід Пихто…

Але спасибі буде хай і дідові, – 

Тому, який книжок їх не читав…

…Митці належать беззавітно світові,

Який розкутість мислі привітав…

21.08.2015р.

    Поет і мислитель Юрій Кириченко продовжує розвивати і поглиблювати тему: „В охранки влада нині". І яскраво, на рівні метафор, характеризує  її. Трав’яниста степова рослина групи перекотиполе – курай, використана не випадково: це люди без роду, без коріння, без віри – чорне вороння, Помножене на згубу і кошмари, В яких зухвалість зраду здоганя, ... контужена свідомість Давно не напряга змертвілі почуття… Вітри несуть курай В крамольну невідомість,За котру заплатив хтось крадене життя…

    Особливо талановито виведений образ МЕТАЛЕВИХ ДЕРЕВ. „В охранки влада нині": посаджені вони людьми, У яких замість мізків розсипано ртуть (мізки токсичні, ядовиті), не мають плоду, усамітнені, відлюдькуваті, вічна їх впертість належить ганьбі, не дивляться в очі, роси не імуть, Біля них скалить зуби земна каламуть, ростуть, як потвори, Розкайданене щастя? Воно – не для них, В шатах їх не побачить ніколи дітвóри, вони – в інквізиції служать, Та мерці про свій злочин первісно мовчать…

    „В охранки влада нині": Чекістське зло за траурною рамкою Смердить, мов тричі гашене вапно – констатує поет. 

    Робота спецслужб не більше, в кінцевому підсумку, ніж продовження політики відповідних урядів іншими засобами. 

                                    …Хтось сказав, що вони – в інквізиції служать,

                                     Та мерці про свій злочин первісно мовчать…

                                                                                        Юрій Кириченко

    Тим і пояснюється, що вбивство Юрія Кириченка, як журналіста, члена Національної Спілки журналістів України, нагородженого Золотою медаллю української журналістики, кореспондента обласної газети „Прапор юності", редактора Дніпропетровського облтелерадіокомітету, ЗАМОВЧАЛИ, надрукувавши в Дніпропретровську на сторінках 3 обласних газет і  сайту НСЖУ повідомлення з 20 слів про смерть поета. 

                                       ...Ваші слова – яничарів невільницькі ринки...

                                                                                         Юрій Кириченко

    Вбивство „талановитого поета, просвітника,  автора десятків книг і поетичних збірок, які широко знані в Україні..." (академік НАН України Іван Курас) члена Спілки письменників СРСР з 1984 року, члена НСПУ до 1999р., до виключення (…Генерал Євген Марчук Виключав мене зі Спілки…) ПИСЬМЕННИКИ  НЕ ПОМІТИЛИ. 

                                      ...Похоронить і хрест прибрать –

                                      Постановила суча рать...

                                      Та я, наперекір щурам,

                                       Обстоюю портрет без рам...  

                                       Мій вірш – не щиглик з мертвих віт:

                                       Вночі – багнет, під ранок – цвіт... 

                                                                        Юрій Кириченко 

    Творча особистість, знаходячись під прицілом ницості і звиродніння, на повен голос заявляє про священну суверенність духу, протиставляючи сваволі та лицемірству одкровення, завинені в безкомпромісність, а, відтак, – у незборимість і невідцвітність:

                                       Квітка кактуса – пісня снігів,

                                       Квітка кактуса – вісниця з неба...

                                       Віщий меч на брову ворогів,

                                       Правдочолості вічна потреба...

                                                                  Юрій Кириченко

Ганна Степняк-Лозинська, журналіст

м.Київ,

16.01.2016р.