Рубріка «Сторінками старих книг…»
Одразу слід зазначити, що книга «Оплакування дощу» – унікальне видання. І майже не доступне у продажу…
Так і сама творчість Сергія Левченка була непродажна…
Ми були знайомі з ним…
Багато років…
Але, не стрічались…
Чи шкодую я за цим?
І так і ні.
Я певний – письменників слід читати, а знатися із ними не обов`язково. Інколи навіть і не треба … Життя – це структуроване зростання…
Тепер наша дружба – як спомин. Все стало далеким... І тепер між нами не тільки далечінь відстані і років...
Але ми поряд. Завдяки його книгам. І зокрема цієї.
І не хочеться мовчання... Бо тяжко слухати як годинник розбиває час на сотні уламків... І я читаю книгу друга... І ніби чую його дихання, його голос, його наголос у словах. А слова в нього особливі – особисті.
«Поезія – це вічний поета діалог із самим собою.»
Ні.
Не тільки із собою! Ще – із цілим світом…
Але це – так – ліричний відступ.
Отже – Сергій Прокопович Левченко – автор багатьох книг поезій, прози, перекладів. А ще був антиглобалістом, і людиною, що не визнавала будь-якої диктатури, навіть слова… І його дивіз «Коли пишеш, непогано б знати про що…» цілком виправданий у названій книзі.
«Пишу своєю мовою і державний статус їй протипоказаний»
«Поезія – це свобода слова у вірші»
«Слава нашою мовою – це також чутка і брехня…»
У його книзі скачуть коні, палає степ, гасають зграї собак, на морі поблискують дві чи три яхти і лежить батько в кривавій вишиванці...
І все це оплакують дощі...
А поет оплакує дощ…
«У прочитаній книзі –і добро і зло. В непрочитаній – паперу кіло.»
І виникає кольорова картина, яскрава. Особливо це цінно ось тепер. Тепер, в цей сутінковий час блєкаутів... Коли очі наші томляться в темряві... Але – яскравими живими фарбами поет Левченко розповідає... Розповідає несумну правду, лаконічну…
«І в літературі є таблички «Ч» і «Ж».
Випукло до карбованого слова. Тут поет – майстер символу, неперехідного... Ця чуттєво-вірна зашифрованість несе не лише подвійний сенс... Але, ще й художність…
« З брудної піни політики може вийти не Афродіта, а брудна публічна дівка.»
Читаючи книгу, наче заглядаєш у життя. І не лише у життя автора. Але й своє. І свого оточення... І, взагалі, у життя…
«На ТБ передача: Як сім`ю зберігать?
А веде її, вибачте, звичайнісінька б…»
«Хотів галченя узяти з тротуару,
Була це перша і остання спроба,
Бо налетіла галич, мов баби з базару,
І ну клювати мене, та прямо в лоба.»
«Знову кричать сирени,
Як тоді, брате, тоді,
У холодній чорній воді
Біля фортеці Брест…»
«На роботі одна мова,
На трибуні – друга,
Третя мова – то удома,
Четверта – для друга…
І лиш з мамою мертвою
Говоримо відверто ми.»
От тут дійсно схаменешся... Мудрість людська поета Сергія Левченко полягає в умінні розподіляти свої думки відповідно до ступеня їх важливості.
«Фінішувати важко не тільки в спорті і житті, але й у творчості.»
«Куди дінуться всі мої книжки, думки, мій сленг,любов?…» – запитував поет…
Відповідь у кожного з нас буде неоднакова…
Але, буде.
(Цитування за книгою)
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.