МИКОЛА НОЧОВНИЙ


РІДНА ЗЕМЛЯ

Ти зазнала немало наруг і поранень,
Земле, духом свята,
Земле, кров'ю свячена.
Ти єдина могла народити Бояна
І явити для світу Шевченка...

Із сердець волелюбних Дніпро витікає,
Де цвітуть, де чарують калина і ружа,
1 ворота твої недарма називають
Золотими –
Братерство і дружба.


Видноколом укрилося сонце по очі,
Натрудилось доволі –
Спочинути хоче.
Терикони за хмарами
Зіроньки лічать.
Вечір синявий. Ніч...
І притомлена вічність.


ПРО ДОНБАС

Виднокіл териконам стинає верхівки,
Уколотись боїться об них виднокіл.
Тут і зірка з копра – до небесної зірки,
Тут відлуння живе паровозних гудків.

Роздивився – і вже не забудеш Донбасу,
Бо відкрив – не спочатку, не враз
Суть глибинну розкутого часу
І таку ж дерзновенну, як час.


ВЕСНЯНИХ ДНІВ
 ЩЕМКА НАПРУГА

Весняних днів щемка-щемка напруга..
Аж розімліла від тепла земля
Безтямно й ніжно виплива з-під плуга,
Хвилясто улягається рілля.
Весна, весна! Такий безкрай надіям –
Затаєна енергія землі.
Коли усе росте, священнодіє,
То вродяться найперше– мозолі.



СЕЛО
 ПОВОЄННОГО РОКУ

На ринку квіти паперові –
Радіють люди, як обнові!..
На стінах квіти лиш з'являлись
І стіни наче посміхались,
І посміхались батько й мати,
І посміхалась хата хаті...

Немов віднайдена краса,
Яка в душі лиш воскреса.


ЛІТО 1941-ГО

Пожежа немов череслами
Кромішню темінь орала,
Вогненними перевеслами
Жита у снопи в'язала.

Траєкторій снарядних жили
Зерном прошивали житнім,
Напрягалась земля стожильно,
Відродитися щоб і жити.



АТАКА

Бійців атака підняла: вперед!
Строчив і захлинався кулемет...

І танк фашистський виповз на узлісся,
Супроти нього – молода берізка.

Супроти сили зла –
Краси земної сила,
Вона ту чорну тінь
Собою заступила.


 ПО ЗАМІНОВАНИХ ПОЛЯХ

По замінованих полях
Водила доля нас за руки,
Не всіх виводила на шлях –
Вгорі кружляли чорні круки.

Тужили гірко матері:
«Війна скінчилася, та що ж це...»
Не зустрічатимуть зорі
Ніколи ці хороші хлопці.

Не воювали, прожили
Років... Та що там, зовсім мало,
Ну, неслухняними були –
Так без батьків же виростали.

Здетонувало. Кляті міни
Із круппівської тої сталі.
Батьки вернулись із Берліна,
А діти на війні зостались.



 ОБЕЛІСКИ В СТЕПУ

0 юності святі, високі злети!
Вогонь сердець,
1 літ розлетом іскри.
В степу вогнянозоряні пікети,
Які в народі звуться – обеліски.


НА МОГИЛІ
 НЕВІДОМОГО СОЛДАТА

Все дмуть і дмуть вітри прогірклі,
Дні тих років – не прохололі...
Вдивись у профіль вогняної зірки -
Побачиш профіль і своєї долі.


ПРОХОДИТЬ ЧАС

Проходить час крізь нерви і крізь душі
Стоять герої в бронзі незворушні!–
По лінії проходить горизонту,
Для щастя все виборюючи зону.



Однаково простори ці широкі
Для добротворства і для зла,
Однаково простори ці високі
Для горобця і для орла.

Під зодіаками душа їїіукає меж...
Як мало ти, людино, на землі живеш.



 ЗА СТУКОМ СЕРЦЯ

А хліб не проїдається,
Вода не набрида...
А маятник у правий бік
І в лівий бік хитається,
І амплітудова хода
За серцем вивіряється
У грудях.


ПІД ЯБЛУНЕЮ
 ДІВЧИНА СИДІЛА

Під яблунею дівчина сиділа
І весело сміялась.
А кров її розбурхано бриніла -
Дитя сміялось.
І яблуко надкушене лежало,
Сочилося іскристим соком.
І дерево життя –
Начал начало –
Було розлогим і високим.



 МУЗИКА

Пригортавсь до дівчини баян –
Тої миті була вона музою,
Бо вечірнього неба екран
В кольори перетворював музику.

Очі кликали в даль потривожену,
Од кохання пекучу, од вітру,–
І було в них: «Поклич, і я зможу
І любити, і бути вірною;

Йтиму поруч легкою ходою,
Зачарую очима блаватними;
Доти буду твоєю долею,
Доки музика в серці лунатиме».



 А НІЧ ЗАГОСТРЮЄ ЧУТТЯ

А ніч загострює чуття і болі ран,–
Крізь непроглядність видивляєш ранок
І нервами оголеними світ
Відчути пробуєш,
Як день майбутній свій.
Що сталося? Перенапруга, пере...
Робота. Діти. Атмосфери.



 ВИВІРИТЬ РОЗЛУКА

І повносиліє і повниться
Ріка... Любов моя – живи!
Уже пробилися з безмовності
Зелені голоси трави.

Ще день, ще другий – і ліси
Змахнуть гіллями у блакить.
Любове, все, що хоч, проси,
Але продовж коротку мить.

Ту, що летюча, мов зоря,
Ту, що палаюча, як мука...
Я тільки серцю довіряю,
Все інше – вивірить розлука.



ПОБУДУЮ МОСТИ

Побудую мости калинові
Для своєї любові.
Посаджу скрізь берізки-свічада,
Як розлюбить -
Хай буде розрада.



ЧЕРЕЗ ЛІТА

Несу тобі ромашки білі,
Тобі одній на світі цілім.

Тривогами любов скреса,
Пахтить ромашками коса.

Зустрілися через літа:
Нелюбий косу розпліта.



БЕРЕЗЕНЬ

Графічна музика дерев,
Струмує сік – аж чутио дзвін!
Граки присіли на гілки
І чистять дзьоби залюбки,
А заодно й зубки борін.


А нам відміряла таки немало доля –
Своє зорати і засіять поле
І розумом, і серцем, і руками,
Ще й прикотити свій на гору камінь.
Іще й на зрілість витримати іспит –
За світ перед майбутнім відповісти.



Життя прожито. Суть його збагнута.
Щоб буть перед майбутнім без провини -
Сократ із кубка скуштував цикути,
А кубок смерті був з простої глини.
Не захотів хвилин в іжитта канючити -
Велика мудрість завжди ще й прекрасна.
Здивовані довкруг сиділи учні –
І лиш на місяці ясніло море Ясності.



А ТАМ, ЗА ГОРИЗОНТОМ...

Минувшина у пам'яті випростує
І місяцем висвічує світи,
Де горизонт – межу уявну простору
Міг наздогнать або хоч обійти.

А там, за горизонтом, вже світає –
Шляхи кохання видно і весни.
Крик журавлиний звідти долітає,
Мов крапля щастя – синь височини.



ДИВАК

Він зорі решетом ловив,
Горшки ліпив, а потім бив
І лише з себе насміхався,
Він тіні власної цурався...
Бувало, з нього кепкували,
А вмер – і всі засумували.