Любов ЦАЙ
  Огляд альманаху «Скіфія-2013.Літо»

Частина 1

    Літературно-художній альманах «Скіфія», який з 2012 року виходить щокварталу у видавництві «Склянка часу» і який містить твори, написані українською, російською та німецькою мовою, все більше привертає до себе увагу широкого кола читачів.
Географія – якщо брати до уваги місце проживання його учасників – постійно розширюється: в ньому публікуються твори авторів з України, Росії, Італії, Німеччини, США.
    І хоча публікації в журналі, за правилами, на платній основі, кількість охочих розмістити свої твори на його сторінках постійно зростає. І не кожний, навіть з гарантованою сплатою, твір може бути оприлюднений в ньому – і це правильно, виходить, що якоюсь мірою потрапити на сторінки альманаху можна, пройшовши щось на кшталт конкурсу. І пильнує за усим тим редакційна колегія на чолі з упорядником альманаху, його технічним редактором Олександром Апальковим.
    Хочу привітати пана Апалькова з тим, що потік надходжень текстів для альманаху на його електронну скриньку не припиняється, не слабшає – він неухильно зростає. А ще неабиякою вдачею Олександра Апалькова можна вважати те, що він організував обговорення надрукованих в альманасі текстів, до якого все активніше долучаються як автори, так і читачі. Така форма спілкування на теми сучасної літератури дуже потрібна сьогодні, вона йде на користь і тим, чиї твори аналізують, і тим, хто «приміряє» на себе «костюм» критика.
    Не секрет, що на деяких з літературних сайтів в обговореннях (коментарях) переважають такі: «Класно», «Талановито» тощо. Словом, зміст тих висловлювань подібний до популярного нині «Вау!». А нам так не вистачає сьогодні гарної конструктивної критики, професійного розбору творів.
    Ось за цим посиланням можна прочитати відгуки на альманах «Скіфія-2013.Літо»:
http://zeitglas.io.ua/s407059/almanah_skifiya-2013-lito
    Якщо переглянути сторінку з обговореннями, можемо постерегти, що автори відгукуються на критику і зазвичай реагують на неї правильно, щось-таки беруть до уваги, якщо висловлені зауваження дійсно слушні, обґрунтовані. Звісно ж, якщо в тих відгуках немає образи чи зверхнього ставлення.
    Звичайно, якщо розмістити в одній статті відгуки на всі твори з альманаху, то це буде і не зовсім правильно, і не зовсім зручно для читання. Тому спробую в цій статті відгукнутися на кілька україномовних творів літнього випуску альманаху «Скіфія» (з надією продовжити цей огляд в наступних статтях).

    Почну з слів про поезії Наталі Мазур (стор. 272–276). Ще до цього альманаху мені це ім’я було знайоме – її чудові поезії доводилося читати на сторінках літературного сайту «Клуб поезії». Пише вона чудовою українською мовою, її стиль простий, ясний, а теми, що вона їх порушує у своїх поезіях, такі зрозумілі, бо вони поза часом – про любов, про долю, про надії і сподівання людини.
    І цього авторка разу показала майстерне володіння словом. А за «Сосни на варті» (стор. 272) – окрема дяка і низький уклін. А щоб дати бодай яке уявлення читачеві про поезії Наталі Мазур і, сподіваюся, заохотити когось знайти і прочитати їх, наведу кілька рядків з останнього альманаху.
    Ви знаєте, як плаче жінка? Як
    Сльоза, пройшовши розпачу потоки
    Тріпочеться на віях, наче птах,
     І падає на розпашілі щоки?

    Або
    День зі смаком людських турбот
    За спочинком та миром тужить.
    Так багато довкруг скорбот,
     То чому ви такі байдужі?

    Ще одне ім’я, варте уваги. Це – Галина Литовченко (стор. 37 – 42).
З задоволенням прочитала добірочку її поезій. Мені і раніше траплялися на очі її поезії, пам’ятаю, що мала від того дуже приємні враження.
    «Повітря свіжістю тремтить,/ Вдягає ранок срібну ризу», «Чистий ранок зійшов на престол», «Хвилювання розтанули в серці,/ Років з двадцять підошвами стер./ Вдячний юній красуні-партнерці/ Знову став молодим кавалер»... Чудові рядки, чи не так?
    Єдине невеличке уточнення: слова «зморшка» (стор.42) у родовому відмінку множини матиме вигляд «зморщок» (див.тут: http://ukrainskamova.at.ua/publ/morfologija_i_pravopis/vidminjuvannja_imennikiv_i_vidmini/6-1-0-94
    Чому, спитаєте, наводжу посилання на правила чи словники, відповім так: гадаю, що це корисно знати не тільки авторці, про чиї рядки тут йдеться, може, колись стане в пригоді й читачам.
    Серед запропонованих читачеві поезії є й переклади з російської (з Ірини Ханум). Варто зауважити, що настрій, стиль, письмо оригіналу передані дуже вдало. Запам’ятайте ім’я Галини Литовченко, не маю жодного сумніву, що вона подарує своїм читачам ще чимало приємних хвилин читання.

    Гортаю сторінки з 26 по 28. Тут поезії Петра Старости.
    Сподобалися поезії, в них відчутні глибокі думки, переживання небайдужої до нашого світу людини. Гарна українська мова. На сторінках згаданого обговорення я написала кілька дружніх зауважень. Наведу їх і тут.
У вірші «Стежка надії» (стор.37) автор ділиться роздумами про долю наших співвітчизників, що змушені заробляти собі та своїм дітям на кусень хліба в чужих краях.
    «Скоцюрублені холодом ждали біди...» – радила б заступити слово «скоцюрублені» іншим, бо українською правильно
    СКОЦЮРБЛЕНИЙ, а, е.
    1. Дієпр. пас. мин. ч. до скоцюрбити. А дуб-зимняк уперто не віддає навіть висохле, перемите осінніми дощами, скоцюрблене морозами листя (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 25).
    2. у знач. прикм. Дуже вігнутий, скривлений (про людину, частини її тіла, а також про живу істоту). Стрибали отак пустуни, стрибали — і ввечері Юрко вже ледве доліз скоцюрблений до хати (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 29); Лука ледве просовував крізь скривлений рот свій скоцюрблений синій язик (Іван Микитенко, II, 1957, 327); Весною Вася почав таки добре ходити, хоч нога була скоцюрблена в коліні (Ірина Вільде, Опов., 1954, 85); На поріг висунулася скоцюрблена бабуся (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 16); Дівчинка розломила горішок надвоє — в ньому сиділа чорна скоцюрблена мушка з прозорими крильцями (Олесь Донченко, IV, 1957, 57);
// Нерівний, зморщений. На дорогу осипалося жовте, скоцюрблене листя тополь (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 205).
(Тлумачення взято з СУМу – «Словника української мови», Київ, «Наукова думка», 1970–1980).
    До слова «скоцюрблений» можна дібрати синонім. Ось кілька: «покарлючений», «скарлючений», «зсудомлений», «скоцюбрений» тощо.
Читаємо перший рядок «Повернулись лелеки із теплих країв». Гадаю, всім зрозуміло, що йдеться про нашого українського птаха, що вернувся з теплих країв. Так сталося, що тут, в рідних краях, його спостигли холод, мряка, холоднеча – бажане тепло ще не прийшло на рідну землю.
    «Там за морем далеким тепліші світи» – пише автор, і цілком логічно, що тут, на батьківщині, ще холодно першим з птахів, що повернулися, але «проривається сонячний промінь», і є надія...
    Долю цих птахів автор порівнює з долею заробітчан: «Я замислився скрушно про долю краян,/ Що в далекі світи подалися від дому./ Подоляни втрапляють в безрадісний стан,/ Та спішать, як лелеки, в стихію свідомо.»
    Тут трохи не вкладається в логіку, бо у птахів там, у далеких краях, тепло, а вдома – і мило, і любо, хоча одразу по поверненню буває і холодно, і скрутно. Подоляни ж «втрапляють в безрадісний стан» там, в успішних, багатих країнах. Тут би трохи ще поміркувати авторові і привести у відповідність означені паралелі.
    А ще б зауважила щодо втрапляння «в безрадісний стан». Українською природніше сказати «втрапити/потрапити в халепу, клопіт, біду, тарапату (тарапати)».
    Вірш «Сутінь», стор.28. У передостанньому рядкові «Небеса в став розбризкали стрази...» збіг приголосних В СТаВ (і далі повтори Р, З, С) , тут можна трохи поміркувати і змінити на більш мелодійний варіант. Гадаю, що авторові це не складно буде зробити. Можна навіть не згадувати той став, бо й так зрозуміло, що дія відбувається на ставку (див.перший рядок).
     Вірш «дорогоцінний скарб», стор. 28. В останньому рядку «не відшкодуєш згуби лиш душі» чи не краще трохи змінити порядок слів: «лише не відшкодуєш згуб душі»?
    Зазначу, що отримала від автора відповідь, в якій він висловлює свою вдячність за увагу до його творів і висловлені зауваження.
Гадаю, що у наступних альманахах Петро Сирота ще порадує нас своїми новими творами.

    Гончарук Віктор (стор.145). Чудова добірка поезій. Багато яскравих, вдалих рядків.
«Я не поет. Я композитор віку. / Я диригент калини і Дніпра!», «...Служу перу./ До Канева горнуся серцем», «А вірю сльозі, що спалахує віршем!»...
    Впевнена, що навіть цих трьох цитат достатньо, аби відчути, що поезія Гончарука гарна, варта уваги.

    Порадувала своєю короткою добірочкою Каменєва Маргарита (стор.136). Прекрасна мова, гарно і ладно викладені думки. Цікаво було б ще познайомитися з її творами.
    Комусь, можливо, я здаюся божевільною.
    То й що? Я рада!
    Так добре іноді забутись, стати вільною!
    Людського стада
    Дрібна частинка непомітна, нерозпізнана,
    І раптом – ось вам! –
    З’явилась Мавка, босонога і розхристана,
     З рудим волоссям.

    Чудові рими, як у наведеному уривку: «ось вам – волоссям», а ще «розпрощалися – дощами вся» («Мавка»), «рим – Рим» («Метелик на сідничках»). Хочеться читати ще. Пишіть, Маргарито!

    Добірочку поезій Анатолія Вовнянко складають російські і українські твори. Тут йтиметься, звісно, про українські тексти поета.
    Вірш «Без взаємності» (стор. 121). Такий пісенний стиль, як в цьому вірші, небагатослівний, але простий, мелодійний, зрозумілий, вдається авторові. Та менше з тим кілька моментів примусили зупинитися і поміркувати над ними.
Читаймо другу строфу: «Є причинонька –/ Влізла сонечком/ Та дівчинонька/ В серця донечко.»
    Кілька разів читала, шукаючи відповідь на питання, до чого тут «доня», «донечка» (бачу ж кличну форму «донечко», хоча й без коми). Аж ось збагнула, що сонечком дівчина влізла в серце ліричного героя, тобто втрапила на самісіньке його дно (серця). Тут автор вжив зменшено-пестливу форму до слова «дно» – «донечко». Такого слова в українській мові немає. Правильною зменшеною формою є «денце». Можливо, й «денечко».
    В наступній строфі у першому рядку – «Сниться ночами» – автор пропонує наголосити друге слово на О, а нормативним наголосом є наголос на А: «ночАми».
    «Чорні бровеньки» з наступної строфи так само вимагають негайного виправлення, адже зменшеною формою до слів «брова – множина: брови» є «брівка/брівонька – множина: брівки/брівоньки».
    Вірш «Прикро» (стор.123). Дійсно, стало прикро від того, що є багато огріхів.
    Спробую припустити, що «В приміському автобусі» не є частиною першої строфи, а лише позначка про те, що у вірші йтиметься про випадок у приміському автобусі, і краще було б це виділити курсивом або інтервалом від власне вірша.
    В другому катрені відчуваємо дискомфорт від необхідності неправильно наголосити перший склад у слові «звАбливе» – правильний наголос такий: «зваблИве».
    В першому рядкові шостої строфи знов проблема з наголосом у слові «донькА» – правильно «дОнька». А от у слові «дочкА» нормативний наголос на другому складі.
    Невдалим словосполученням «дум гама» автор хотів передати, що від побаченого виникло багато питань для роздумів. Читачеві легше сприйняти очима таке словосполучення, а от слухачеві почути незрозумілі з першої спроби «дум гама» або якусь дивну «думгаму» дійсно складно.
    І в другому рядкові останньої строфи знов проблема з наголосом у слові «декотрИх» – правильно «дЕкотрих».
    Взагалі слід зауважити, що випадки неправильного наголошування досить часті в поезії, в мовленні (як у живому, повсякденному, так і в телевізійній царині). Нехтувати ж цими правилами не слід. І авторам у пригоді можуть стати цікаві довідники, їх легко роздобути – вони є сьогодні в мережі у вільному доступу. Це насамперед «Орфоепічний словник» М.Погрібного (Київ, «Радянська школа», 1984), «Словник наголосів» М.Погрібного (Київ, «Радянська школа», 1959).

    А тепер кілька слів про наймолодшого автора альманаху – Володимира Криловця. Йому лише 7 рочків! Гарною, пишною українською мовою написані короткі віршики про звірят, комах, природу.
    Жовте сонце, жовте сонце
    Зазирає у віконце.
    Синя хмара й біла хмара –
    Дивовижна в небі пара.
    А дерева-наречені
    Всі кругом такі зелені.
    Синій льон і жовте жито...
     Це прийшло кохане літо.

    Приємний подив і захоплення від поезії юного Володимира. Навіть якщо дорослі супроводжують його і допомагають хлопчикові (а це обов’язково треба робити делікатно, обережно, трепетно).

    Гадаю, що саме оглядом віршів юного Володимира Криловця варто закінчити першу частину огляду. Хай у читача лишається присмак від приємного читання і народжується бажання стежити за українською поезією, читати її, сперечатися, ділитися враженнями, словом, не бути байдужим до неї.