Переклад з болгарської — Любов Цай

 

ДО КРАЮ

 

В хододні і сумні січневі дні

тебе Всевишній дарував мені.

В очах твоїх відразу я втонула
як зігріва тепло твоє — відчула.

 

Від чару і від трепету чимало

душа моя палка розкошувала,

від щастя їй хотілося співати,

свою з твоєю душу поєданати.

 

Сяйнуло сонце в ці зимові дні.

Пізнала я — ти ближчий став мені,

я піддалася на призивний зов.

Тобі до краю віддала любов.

 

***

 

ДОКРАЙ

 

В студен и тъжен януарски ден
Всевишният изпрати те при мен.
Потънах във очите ти тогава
и чувства топли сетих да ме сгряват.

 

Замаяна от трепети вълшебни
душата ми се къпеше във нежност,
ликуваше и искаше да пее,
с душата твоя огъня да слее.

 

И слънце грейна в този зимен ден.
Душата ми позна те преди мен
и аз се подчиних на този зов.
Докрай ти дадох своята любов.

 

*****************************

 

ЛЮБОВ

 

Так невмолимо час іде, спливає,

життя пала, неначе той пожар,

і лиш душа незмінно зберігає

одну любов — як божественний дар.

 

Тепло дбайливо зберегла до краю

на наші довгі і самотні дні,

коли скорбота чорна душу крає

й з коханим слід розстатися мені.

 

Лише любов нам серце зігріває,

лише любов світитиме у ніч,

лише любов нам пам’ять зберігає,

лише любов знов кидатиме клич...

 

Прийде, немов метелик серед ночі,

своїми крильми нас розбудить знов

в той час, як світ оманливий клекоче —

з любов’ю знову стрінеться любов.

 

14 серпня 2017 р.

***

 

ЕДНА ЛЮБОВ

 

Години неусетно отминават.
Животът е като един пожар
и само във душата ни остава
една любов,като божествен дар.

 

Запазила до края топлината
на дългите ни и самотни дни,
когато черна скръб гризе душата
и с любим човек се разделим.

 

Една любов сърцето ни ще сгрява.
Една любов ще свети във нощта.
Една любов ще носи незабрава.
Една любов ще има след това...

 

Ще идва като нощна пеперуда.
Ще ни събужда с пърхащи криле
докато всичко в този свят-заблуда
с една любов при друга ще се спре.

 

14 авг. 2017г.

 

************************************

 

ПОДОРОЖ

 

Як засну, душа моя, сірома,

в путь руша, змінивши часу плин,

між дерев, кутів, де все знайоме, —

й чує знову благодатний дзвін.

 

Храмових воріт сягне несміло,

чорне покривало напина.

Й тут стає душа на диво біла,

чиста, мов краплина росяна.

 

Осяйна, вона іде до храму,

«Світе тихий» — спів її бринить,

на коліна пада коло брами —

Бог її благословля в цю мить.

 

Йде минулим роздоріжжям шалим,

лине до пройдешного, легка.

Так мандрує листячком опалим,

втраченого світу десь шука.

 

18 серпня 2017 р.

 

***\

ПЪТУВАНЕ

 

Щом заспя душата ми отново
поема пеш по оня дълъг път
с познатите дървета и завои
и чува как камбаните звънят.

 

Покрива се със черно наметало
щом стигне манастирската врата.
Душата ми тогава става бяла
и чиста като капчица роса.

 

Във храма се промъква засияла,
запява «Свете тихий...» с нежен глас,
а после коленичи пред олтара
и Бог я благославя в този час.

 

Отминали години и сезони
душата ми пътува все назад,
пътува като малък лист отронен
и търси оня свой, изгубен свят.

 

18 авг. 2017г.

 

*****************************

 

 

Віолета ПЕТРОВА — моя болгарська посестра, надзвичайно добра людина, з щирим серцем і світлою душею.