Василь 

Симоненко

* * *

Я не люблю зими – вона така убога,
Одноманітна, барвами скупа,
І місяць білий – круглий, як лупа, –
Втопає в царстві мертвого й німого.
Я не люблю зими – вона така убога.

Усе важке й безмовне, мов каміння, –
Сама ж господарка на колії доріг
Зсипає зорі пригорщами в сніг,
Купаючи в їх сонному промінні
Усе важке й безмовне, мов каміння.

* * *

Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхне десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.

Вкриє землю габою сріблястою,
І в напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій.

____________________________________

* * *

Я не люблю зимы – она бедна,
Однообразна… Краска в ней одна.
На небе сонном – круглая луна,
Как будто в мёртвом царстве, холодна.
Я не люблю зимы – она бедна.

Всё тяжело, безмолвно, как в горах.
Хозяйка же, закутавшись в меха,
Бросает горсти звёзд в снега,
Купая их в безжизненных лучах…
Всё тяжело, безмолвно, как в горах.

* * *

Флегматично зима со скрипом
Фееричные сказки плетёт.
То зевнёт вдруг под белою липой,
То на раму мазок нанесёт.

Землю скроет под шалью пушистой,
И в тиши напряжённой ночной
Мир мне кажется сказкой искристой,
Неразгаданной вечной мечтой.

________________________________________
© Перевела с украинского Надежда Фурзенко