Нина

БЕЛАНОВА

В ДЕНЬ ПОБЕДЫ

Деда моего четыре года,
Как никто, любимая ждала,
Не спала, порою, до восхода 
И молитвой мужа берегла.

Трепетала свечка в тонких пальцах,
А она всё: «Господи, прости!» – 
И солдат с разведки возвращался 
Сотни раз – один из тридцати!

Как он всю войну прошёл и выжил? 
Как он спасся, ведает лишь Бог…
Мне рассказ рубцы на сердце выжег!
По спине гуляет холодок…

Бодро дед шагает по дороге, 
Ручейки стекают по щекам. 
Не унять улыбкой слёз потоки,
Носовым не справиться платкам!

Грудь в медалях полита слезами, 
Только в этом нет его вины:
В День Победы нашими глазами
Плачут не пришедшие с войны…

_______________

© Нина Беланова

В ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Всі чотири рóки мого діда,
Суджена чекала, як могла
І ні сну не знала, ні обіду,
Словом чоловіка берегла.

Вогник свічки в пальцях коливався,
А вона все: «Господи, прости!» –
І живим не раз солдат вертався
З розвідки – один із тридцяти!

Як він вижив у кривавім герці?
Як він врятувався, знає Бог…
Слухаю – й мені палає серце!
І гуля по спині холодок…

Чітко дід крокує по дорозі,
А струмки стікають по щоках.
Не прикрити усмішкою сльози,
Не сховати у носовичках!

Сльози на медалях не по чину,
Тільки в цім нема його вини:
Бо настримно нашими очима
Плачуть ті, що не прийшли з війни…

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна