Светлана

ШАТАЛОВА

ВОЛНА

Сколько желаний, забот
и случайных, порою, удач...
Всё это с нами уйдёт
в никуда – и исчезнет, хоть плачь!

Целую жизнь прочертив
бесподобный узор на песке,
видишь: крадётся прилив.
Жизнь дрожит, словно свечка в руке.

Что ты мне скажешь, волна?
Утолишь ли мою ты печаль?
Смысла нет в жизни – одна
за тобой лишь бескрайняя даль...

– В этой дали рождена,
я – дыхание моря, поверь.
Смерти не знает волна –
оттого и не знает потерь.

Смыло узоры на дне –
сколько новых ещё начертаю!
Будь же подобен волне
и твори. Без конца и без краю.

___________________
© Светлана Шаталова

ХВИЛЯ

Скільки турбот, марноти
і випадкових удач…
Все має з нами піти
 у безвість – і зникне, хоч плач!

Ціле життя ти творив
на піску візерунки оцì, –
аж бачиш: підходить приплив.
 Все тремтить, ніби свічка в руці.

Що скажеш ти, хвиле, мені?
Мою проженеш ти печаль?
Чи є сенс в житті? Мабуть, ні –
 за тобою сама лише даль…

– В далі тій мені доля дана
народитись у морі без дат.
Хвиля смерті зовсім не зна –
 через це не знає і втрат.

Візерунки змило на дні –
я нові намалюю натхненно!
Будь мов хвиля, вподібнись мені
 та твори. Не спиняйсь. Нескінченно.

____________________________________
 © Переклад із російської Михайла Лєцкіна