І над землею в’ються чари…

Олександр

ОЛЕСЬ

Заходить сонце

Праворуч – сонце і пожежі!
Палають гір високих вежі,
Палають хвилі вогняні,
І хмари в димі і огні.
Ліворуч – сиза казка ночі,
Чиїсь ласкаві ніжні очі,
Чиїсь зітхання, шелест, шум,
І тихий стогін, тихий сум.
Ліворуч – місяць ллє проміння,
І на воді горить каміння…
Ліворуч – місяць іскри ллє,
Мов в небі золото кує.
Ліворуч – місяць сплів мережку
І застилає нею стежку,
Мов зараз буде в млі ясній
Цариця ночі йти по ній.
… Погасли хвилі, гори, хмари, –
І над землею в’ються чари,
І над землею в’ються сни…
Забудься, серце, і засни…

Моїй матері

Приснилося, що я вернувсь додому.
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.
Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну "Матінко!" до неї,
Вона на груди упаде.
І будуть литись теплих слів потоки,
І в них бринитимуть слова:
"Я ждала, ждала цілі роки
І в'яла, сохла, як трава…"
Іду зеленою межею,
Кругом хвилюються жита,
І в' ється щастя над душею -
І на плечі нема хреста…
Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув, і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму – кров.

___________________
© Олександр Олесь

Заходит солнце

Направо – солнца жар в накале:
Пылают гор высоких скалы,
Пылают волны огневые,
И в дымке тучи кучевые.
Налево – сказка сизой ночи.
А где-то ласковые очи,
А где-то вздох и веток хруст,
И тихий стон, и чья-то грусть.
Налево – свет луны искрится,
Она – волшебная жар-птица.
Налево – льёт луна лучи,
И на воде бурлят ключи.
Сплела луна в тени « рогожку»
И ею выстлала дорожку,
Чтоб в этой величавой мгле
Царица ночи шла по ней.
…Погасли вод, гор, туч пожары, -
И над землёю вьются чары,
И над землёю вьются сны…
Умолкни сердце – и усни…

Моей матери

Приснилось мне, что я домой вернулся.
Иду, смотрю: мой край, моя земля,
Весь мир в сиянье солнца улыбнулся -
Я вижу сёла, реки и поля.
Спешу, спешу я к хатке той заветной,
Где мама ждёт меня или не ждёт.
Я вскрикну "Мама!" С радостью ответной
На грудь мою родная упадёт.
И будут литься тёплых слов потоки,
И со слезой прошелестят слова:
"Я так тебя ждала все годы-сроки
И вяла, сохла, как плакун-трава…"
Иду зелёною межою,
Здесь колосистой нивы красота,
И вьётся счастье над душою,
И нету на моих плечах креста...
Проснулся с дрожью… Радость неземная
В реальность обернулась вновь…
Иду дорогами чужого края,
И в каждый след сочится кровь.