Юлия

ОЛЬШЕВСКАЯ

БЕССОННИЦА

Бессонницы бокал старинный.
Мерцанье тёмного вина.
Бокал – за время ночи длинной
Ещё не выпитый до дна.
Из всех – горчайшего напитка
Вкус – исчезающий к утру…
Коснётся дремлющего свитка
Рука, привычная к перу.
Там небо отражает землю
И – гладь серебряной воды.
…Там ветер пеленает стебли,
Скрывая лёгкие следы
Пришедшей осени.
И тает
Сад, полный ароматов вин.
Над ним медлительно сплетает
Тончайшую из паутин –
Сентябрь…
Пером – крылом голубки –
Стираю грани долгих снов,
Не нарушая облик хрупкий
Ещё не высказанных слов.
Бессонница… И – звон бокала,
Скользнувшего за край стола.
…То – глухо Слово прозвучало,
Которого и не ждала.

__________________
© Юлия Ольшевская

БЕЗСОННЯ

Бокал безсоння старовинний.
Тремтіння темного винẚ.
Бокал – за час нічний неспинний
Так і не випито до дна.
У найгірчишого напόю
Зникає смак – світанку гра…
Торкне дрімотного сувою
Рука, щό звикла до перẚ.
Там небо відбиває землю
І – плесо срібної водѝ.
…Там вітер сповиває стėбла
Й ховає трепетні сліди
Приходу осені.
І тане
Сад, повний ароматів вин.
Над ним сплітає невблаганно
Найтоншу в світі з павутин –
Вже вересень…
Пером пташиним
Стираю грані довгих снів
І бережу легку тканину
Іще не вимовлених слів.
Безсоння… Й раптом – дзвін бокала,
Щό вислизнув за край стола.
…То – глухо Слово пролунало,
А я його і не ждала.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна