Андрей

КОРОВЁНКОВ

Сна не знают вокзалы...

Сна не знают вокзалы ни днём, ни ночами:
Море лиц, море слов, слёз ненужных вода,
Затянувшихся проводов, долгих прощаний,
Обещаний звонить и писать… в никуда.

Громогласно-бравурные марши оркестров…
Мысль, пришедшая вдруг, второпях, не всерьёз
Об отсутствии смысла приездов-отъездов
И прощальных прощений. И, может быть, слёз.

Бередящая нервы и душу иголка
Недосказанных или несказанных фраз
Между тем, кто уехал всерьёз и надолго,
И оставшимся в сотый и тысячный раз.

А казалось: уехал – и всё. Независим.
Но… не будет покоя от мыслей и снов.
И зачёркнутых строк ненаписанных писем.
И тепла подзабытых несказанных слов.

____________________
© Андрей Коровёнков

Сну не знають вокзали…

Сну не знають вокзали ні вдень, ні ночами.
Море слів, і облич, і від плẚчу водѝ,
Надто довгих обіймів, прощального гаму,
Обіцянок дзвонити й писати… куди?

Грім зусиль духових трубачів і басистів…
І подумалось раптом мені, мов каприз,
Про безглуздість усіх цих приїздів-відˋїздів
І прощальних пробачень. Можливо, і сліз.

Ятрить нерви та дỳші заїжджена голка
Недомовлених, навіть немовлених фраз
Поміж тим, хто поїхав всерйоз і надовго,
Й тим, хто тут залишѝвся у тисячний раз.

А здавалось: поїхав – і все. І байдỳже.
Та… не буде де дітись від дум і від снів.
Від листів, не написаних в сутінках стужі.
Й від теплẚ вже забутих несказаних слів.

________________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна