Андрей

КОРОВЁНКОВ

Предчувствие...

Порывом ветра принесло неясный звук –
Тревожный, резкий, оборвавшийся на взлёте...
Калитка скрипнула петлёю ржавой вдруг?
Иль шины взвизгнули в безумном повороте?

Ночная птица потревожила покой,
Флёр тишины внезапно взрезав резким криком?
Или уключина взрыдала за рекой
И тут же смолкла, захлебнувшись в визге диком?

Иль это – стон неупокоенной души,
Бродящей в сумраке, немыслимом для смертных?
Так что же так меня встревожило в тиши,
Причиной стало сонма страхов несусветных?

Скажи, мой ангел, правду знаешь ты один:
Что это было? Что? Уйми моё смятенье!
И слышу: «Спи... Для треволнений нет причин.
То был твой сон. Лишь сон. За миг до пробужденья...»

____________________
© Андрей Коровёнков

Передчуття…

Шалений вітер цей неясний звук приніс –
Обірваний на злеті, ріжучий, тривожний…
Це хвіртка скрипнула від ржавості завіс?
Чи шини вискнули й пішли в віраж безбожний?

Нічна пташина збила спокою режим,
Флер тиші раптом зрізавши хижацьким криком?
Чи кочет заридав на плесі рівчковім
І тут же стишивсь, подавивсь вищанням диким?

Чи стогне це душа, щò шля?ху не збагне
Й блукає в присмерку, де розум смертних гине?
Так що ж це в тиші так стривожило мене?
У чому криється страхів моїх причина?

Скажи, мій ангеле, бо знаєш ти один:
Що це було? Куди мені подітись?
І чую: «Спи… Тривожитись нема причин.
То сон був. Перед тим, як пробудитись».

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна