Константин

ВАСИЛЬЧЕНКО

АСПЕКТЫ

                              Dixi et animam salvavi*

Далёких звёзд мы лицезреем свет,
Пронзающий Вселенную иглою.
Увлёкшись умозрительной игрою –
Что тех светил давно в помине нет,
Мы забываем. Дыма без огня –
Твердим себе – конечно, не бывает.
Замыленному глазу доверяя,
Непознанное силимся понять.
Берём на абордаж за тайной тайну
И вычерпать стремимся ложкой чайной
Безбрежность бытия за пядью пядь
В уверенности, что всесилен разум.
И... пальцем в небо тычем раз за разом.
Что говорить – ведь нам не привыкать.

В посудной лавке куролесит слон,
Себя короновав венцом творенья.
Отсюда – полагаясь на везенье –
Закатываем истину в бетон...
Включите свет, ученые умы!
Остерегайтесь, ангелов кольцуя,
Приняв привычно стойку боевую,
Их крылья щупать, руки не помыв.

Быть странно у хозяина в гостях
С мешком зазря поломанных игрушек.
Прозревший люд, отрекшийся от пушек,
Приблизится – лишь веру обретя –
К нему. Войдёт, истратив уйму сил.
И вот тогда произнесёт Создатель:
«Присядь к столу, естествоиспытатель,
От праведных трудов. Перекуси».

* – Я сказал это и этим спас свою душу (лат. афоризм)

________________________
© Константин Васильченко

АСПЕКТИ

                              Dixi et animam salvavi*

Далеких світло бачим ми зірок,
Яке, мов голка, Всесвіт пронизало.
Гра умоглядна нас в полон забрала –
Що тих зірок давно скінчився строк,
Забулося. А диму без вогню –
Ми стверджуємо – звісно, не буває.
Замиленому оку довіряєм
Й не розрізняєм правду та дурню.
За тайною ми атакуєм тайну
І прагнемо, вхопивши ложку чайну,
Вичерпувать буття за п’яддю п’ядь,
Упевнені, що ми розумні сильно.
І… пальцем в небо тичем безпомильно.
Та що казати – нам же не звикать.

В посудній лавці бешкетує слон,
Бо вирішив, що він вінець творіння.
А звідси ми – поклавшись на везіння –
Закочуємо істину в бетон…
Розумники, хоч світло увімкніть
І ангелів кільцюйте обережно,
Аби, прийнявши стійку незалежну,
Руками їхніх крил не забруднить!

У гості до Господаря прийти
З мішком побитих іграшок – це дивно.
Гарматам «ні» сказавши і наївно
Прийнявши віру, зможе люд простий
Прийти до Нього зовсім вже без сил.
І вимовить тоді Творець Пречистий:
«Та вже присядь за стіл, натуралісте,
І відпочинь від праць. Перекуси».

* – Я сказав це і цим врятував свою душу (лат. афоризм)

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна