Сквозь утра меркнущие звоны…

Юлия

ОЛЬШЕВСКАЯ

* * *

Сентябрьский сад –
                          старинный, вечный –
Привидится
                     издалека
Хранилищем
                       библиотечным,
Сырым от капель
                              с потолка,
Темнеющим…
Гравюрой узкой,
Из книг, затянутых
                                 в сафьян,
С мерцаньем инкрустаций
                                              тусклых,
Спеленутых
                     в ночной туман...
…Сплетеньем
                         прихоти и были,
И безразличием
                           пустот:
Навек впечатанною
                                  пылью
В тиснёный грубый
                                  переплет…
Летит,
           сметаемая на пол,
На землю –
                    ворохом – листва,
И неба древних
                           инкунабул,
Неразличимое
                         сперва,
Неровно набранное
Слово
Проступит
                   в рваных облаках
И отзвуком
растает снова
На лихорадочных
                               губах…
Тот сад осенний,
                             осененный
Сияньем
               тускло-золотым,
Сквозь утра
                     меркнущие звоны
Мне видится
                       уже иным…

__________________

* * *

Сад вересневий –
                               вже парчовий –
Привидивсь здалеку
                                   мені
Сирим бібліотечним
                                   сховом,
Де краплі гупають
                                рясні,
Затемненим…
                        Гравюр капканом
З книжок,
                 затягнутих в сапˋян,
Із блиском інкрустацій
                                       тьмяних,
Сповитих
                 у нічний туман…
….Сплетінням
                         правди й примх великих,
Пустот,
             щό позбавляють снів:
Тим порохом,
                       щό влип навіки
В обкладинку
                        старих часів…
Летить,
             від літніх вільне фабул,
Садове листя
                       в незабудь,
І в небі давніх
                         інкунабул
(Його спочатку
                          й не почуть)
Написане нерівно
Слово
Проступить скромно
                                    у хмарках
І відзвуком
                    розтане знову
На лихоманкових
                               губах…
Той сад осінній,
                           напівсонний,
У сяйві
             тьмяно-золотім
Крізь ранку
                    ледве чутні дзвони
Мені вже бачиться
                                 не тим…