Люблю я нежно свою осень…

Виктория
АБРАМОВА

Прекрасной осени пора...

По осени цыплят считают,
А я – судьбы своей года.
Они в безвестность улетают,
Исчезнув дымкой навсегда.

Как жаль, проходит всё так быстро:
Была весна в моём саду...
Теперь рябина, алой кистью,
Склоняет голову к пруду.

По водам лист плывёт осенний,
Несёт волна мою печаль:
Что был прекрасным день весенний,
И росных трав звенел хрусталь.

Что были юности рассветы,
И неба синь над головой...
Теперь лишь осени приметы,
Столь горячо любимой мной!

Уйдут мои года с дождями,
Оставив лёгкой грусти флёр,
Засыплет осень их листами,
Создав невиданный узор...

Люблю я нежно свою осень –
Прекрасна мудрости пора...
Так много было в жизни вёсен,
И жаль, что так она быстра...

_____________________
© Виктория Абрамова

Прекрасна осені пора…

В осінній час курчат рахують,
А я – роки҆ мого життя.
Вони, мов дим легкий, мандрують
І відлітають в небуття.

Шкода҆, все тане шкидкоплинно:
Була ж в моїм саду весна…
А вже червона горобина
До ставу голову згина.

Пливе з водою лист осінній,
І з ним пливе моя печаль:
День навесні був світло-синій
І росних трав дзвенів кришталь.

Що юності були світанки,
І небо чисте в вишині…
Вже осінь підійшла до ґанку,
Яка приємна теж мені!

Мої роки҆ спливуть з дощами,
Лишивши суму бляклий флер,
Засипле осінь їх листками,
Створивши чарівний пленер…

Я осені моєї месу
Люблю за мудрість, пишність шат…
Було в житті багато весен –
На жаль, воно так поспіша…