Николай 

ДИК

«Безумные семнадцать»

Простите за безумные семнадцать,

за локоны, сводящие с ума

ту, кто ещё не может целоваться

и верит многоточиям письма.

За молодость, прошу вас, не судите.

Промчится – не заметишь, а пока

летит она по собственной орбите,

сшибая по дороге облака.

Не слушает, не верит и не видит.

Не разум побеждает, а весна.

Но ветреность – попутчица обиды,

пока в неё наивность влюблена.

Увидит и научится, но позже.

Сегодня же играется с огнём

тот, кто и мыслить правильно не может

ни вечером, ни в полночь и ни днём.

Когда-нибудь он спустится с орбиты

и сможет совершенство обрести.

Ну, а пока… семнадцать не судите,

а пожелайте доброго пути.

***

Ноябрь 2020-го

«Шаленi сiмнадцать»

Ви за сімнадцять вибачте шалені, 

За відчайдушні локони оті, 

За юну, неціловану, зелену, 

що вірить ще в три крапки у листі́… 

Прошу: не треба молодість судити!

Вона промчить, як ураган із хуг. 

То ж хай по власне обраній орбіті 

летить і хмари зносить на шляху.

Не слухає, не бачить все одразу,

не вірить в розум – адже йде весна! 

Нестримність є супутниця обра́зи, 

бо спокою з наївністю не зна.

Побачить і навчиться – та пізніше,

сьогодні ж сліпо грається з вогнем.

Думки у юних зовсім-зовсім інші – 

це ввечері чи впівніч – не мине. 

Колись юнацьке спуститься з орбіти, 

і досконалість сповнить до країв. 

Наразі ж ті сімнадцять не судіть Ви –

а побажайте долі краще їм!

***

Переклад з російської вірша Марини Зозулі (Білоозерянська Чайка)

с. Лиман, Змиёвский р-он Харьковской области. 14 ноября 2021-го