I

Чаклунської ночі Івана Купала,

У час, коли папороть тайнощі

діє,

На свято кохання виходять,

як пави,

Полянського роду у білому діви.

Пливуть опівночі у травах

бобрових

На поклик магічний тремкого

багаття.

І тихо пускають по хвилях

Дніпрових,

Мов знак нареченим,

вінки-лебедята.

І Київ, такий ще малий,—

на долоні.

І Кий із братами ще жив і

князює.

І Либідь в любисткові

на оболоні

Із ладом своїм лебедино зорює.

Світанок встає з молодого

розгілля,

Гінці на комонях тривожать

дорогу,

Гукаючи владно киян на весілля,

На свято народження

роду нового.

...Народжуйся, роде русявої

вроди,

На трави, на зорі, на лагідні

води!

І радуй вовіки, мій добрий

народе,

Зерном і піснями

всесвітні народи!

II

Луна віків над Лавровою пущею,

Що долина із Несторових снів:

І міст Патонів — мов ракета,

пущена

У дні грядущі із минувших днів;

Дівочий усміх над шовками

теплими,

Полянський легіт предковічних

трав;

І обеліск над воями,

полеглими

За землю нашу,

смертю смерть поправ;

І карб минувшин,

і новітні вияви,

І день прийдешній в рисах

дитинчат —

В тобі, як в книзі, одкриваю,

Києве,—

І хори вічності мені звучать!

ІІІ

Возрадуйсь, граде на Дніпровій

кручі,

Із верховин п’ятнадцяти

століть,

Благословенна, плодоносна віть,

Од кореня русинського — могуча!

Колиско тополина трьох мужів,

Що розтоптали троєжалля

змієве,—

Возрадуйся, мій сивочолий

Києве,—

Високий щит слов’янських

рубежів!

IV

Славтеся, руки, в трудах —

золоті,

Колос творящі, вогонь і вугілля,

Лагідний шовк молодим

на весілля,

Сталь на космічні ракети

круті!

Хай лебедіє у льолі дитя

Мирному небу і нині, і прісно.

Вічно пробудьмо в житті,

як у пісні,

Пісня ж — несмертна,

як древо життя!

Із збірки "Міра” (1984)