Василь Пимонович Кучер народився в 1931 році в селі Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області.

Працював начальником зміни газового цеху Дніпровського металургійного комбінату  імені Ф.Е. Дзержинського.

Ветеран війни і праці. Пише вірші і прозу.

Автор літературної збірки «Цвіте терен». Друкується в періодичних виданнях Дніпропетровщини. Член Дніпродзержинського літоб’єднання  « Факел» з 2002 року. Член Міжрегіональної спілки письменників України з 2012 року

« І все-таки я – оптиміст, бо я впевнений, що життя – це прекрасне явище! Треба тільки перемагати зле, цінувати хороше і бути гідним всіх людських цінностей.»

З повагою,                                                       В.Кучер                                                           

* * *

Мене, здається, поле виглядає:

Заплющу очі -  чується мені,

Як жайвір в небі землю прославляє,

І  ластівки щебечуть навесні.

Хоч я вже не в селі – живу у місті –

Та бачу в снах минулі всі роки:

Свою оселю у плодах та листі

І чую, як висвистують шпаки…

Роки, що вже пройшли, не повернути.

Оглянусь я на них хоч би здаля.

Мені той край ніколи не забути,

Бо там Дніпро й Курилівка моя!..  

Пам’яті мами

Вже весна – красуня рястом квітнуть хоче.

Пахне в чистім полі молода трава.

А в небі гуркоче, налякати хоче,

Кида громовиці хмара дощова.

А я мчуся степом ( хмара небо крає )

По забутій стежці на рідну межу.

Хоч грім грізно лає, а дощ поливає,

Та я без спочинку додому біжу.

Посунулась хмара від села до гаю.

Знов зігріти землю сонце помага,

А над степом встала, як брама до Раю,

Різнокольорова райдуга – дуга

Не зустріла дома щира, рідна мати,

На рушник з квітками сподівавсь дарма.

Тихо на подвір’ї,  нівкого й спитати.

Грядка чорнобривців, а неньки нема…

Невідомо, де ти, рідна нене, ділась.

Чом ти рано-вранці із дому пішла?

Може там, у полі, чорна хмара стрілась,

Може по веселці ти в небо зійшла…

Капають краплини – плаче вишя слізно.

Вітер свище в вуха, пестить, обійма:

« Запізнився, синку, біг ти надто пізно,

Бо твоєї мами на світі нема!..»

Не чекайте, люди, небесного грому.

Не зцілить вам душі із наба моква

Кваптесь  поспішайте до рідного дому…

Спішить! Доки мама ще ваша жива                            

2001 р

Солов’їний реквієм 

Село українське над ставом дрімає.

Рожевий світанок стрічає весну,

Лиш братська могила рубцем, що ятріє,

Нагадує нам про минулу війну…

Це місце святе Бог нам  гаєм обкинув.

Загиблих бетонний солдат береже.

Я першим прийшов, тут мій батько загинув,

І з вічності він не повернеться вже…

Пора вже прийшла – люди йдуть до могили,

І квіти на шану героям кладуть,

Солдати вже зброю свою зарядили – 

І гримнув тривожно загиблим салют..

В гаю ж, як у раю, солов’ї  заспівали,

Зажурливу пісню полеглим в бою:

Тим юним бійцям, що й кохати не вміли,

Батькам тим, що згибли за дім, за сім’ю!..

Співайте ж, птахи, від гаїв аж до неба,

Щоб війни і лиха навіки збороть!

Співайте, птахи, вам боятись не треба, - 

Співать на землі надиха вас Господь!..

 2003 р

Негода

                              Якову Халаку присвячується

Негода, негода – 

Зимова негода:

Навіщо дорогу мою замела?

Снігом глибоким ти стежку накрила.

Пороші на скроні мені намела…

Негода, негода – 

Жорстока негода:

Навіщо дружину і сина взяла?

Вітрами холодними душу розкрила

Єдину надію ти вкрасти змогла…

Негода, негода – 

Плаксива негода:

Чому ж завиваєш вночі край вікна?

Чи доля моя вже тобі жалобна,

А, може, ти плачеш, що скоро весна?..

1996/2011

В День Перемоги

Травневий день – на стадіоні шоу.

Поставить «штурм Дніпра» задумав режисер

А люди не з нудьги прийшли на цю виставу,

Й мою рідню привіз сюди шофер.

Хвилюється « вода» на полі стадіону

Весна… Пливуть хмаринки в небі де-не-де.

«Ворожий справ бік» - «споруда бастіону»,

« На лівім» батальйон «на штурм» сигналу  жде.

Зліта ракета ввись – «бійці» стрибають в«воду»,

Грім канонад в шматки повітря рве!..

«Пливуть» «бійці» вперед – назад немає ходу…

І знає тільки Бог, куди хто допливе!..

Та всьому голова – задуманий сценарій.

Вже «героїчний штурм» підходить до кінця,

І люди відпускають голубів у вирій,

А дітям, ніби в фільмі – постановка ця.

Я подивився на неньку – вся вона в тривозі…

У зморшках сльози – в страхові лице…

Тремтячою рукою  накласти хрест не в змозі:

«Коли ж здолають люди божевілля це?!»

А потім простягла старенька руки в небо,

Просила в бога милість лиш одну:

«Всевишній Боже наш! Почуй те людське кредо -

Ніколи більше  в світ  не повертай війну!»

2004 р

Осінь

(Сенс життя)

Промайнуло літо – на віку хвилинка,

А для нас, кохана, - це життя сторінка.

Знову осінь манить до старого саду,

Освіжити пам'ять, відчути розраду.

Там цвіла в нас юність і музика грала,

А зозуля сива нам долю кувала,

Зараз лиш ворона ходить по дорозі,

І в очах коханих затремтіли сльози…

Не журися, люба, - в нас осінь настала…

Не шкодуй: зі мною, ти леді не стала.

Не кори, що у мене не склалося вміння,

Щоб у скриньці  малось дороге каміння.

Для мене не варто, щоб жити в палатах,

Славно, що ти -  добра, не змірять в каратах!..

Щастя в тому наше ( звільнися від муки),

Що люблять нас щиро і діти й онуки…

Дякуймо ми Богу – вродилося жито.

Радіймо, що гріє нас бабине літо…

2010 р.

Перше кохання

Квітнуть в проталинах пролески ніжні,

Скоро буятиме тепла весна.

Скроні ж у мене, як пух білосніжні,

Мабуть, на пам’ять зима намела…

Швидко промчало в нас перше кохання,

Разом у вирій злетіла й весна.

Досі ж я бачу у снах ті видіння:

Очі як терен,  і німфа жива!..

 Перше кохання нам долі розбили, - 

Кожному берег – і міст розвели…

Скласти б до купи все те, що любили

Долі б ті щастям для нас би були…

Квітнуть в проталинах проліски ніжні – 

Скоро буятиме люба весна!

Скроні ж у мене, як пух білосніжні

Мабуть, на пам’ять зима намела…                                                2002 р

Солдатська любов

Як прожити без тебе мені,

Коли луки цвітуть навесні,

Розпускає вербиця гілля,

А любов – тільки мрія здаля?..

Не ходи до ворожки, не йди.

В очі чорнії  їй не гляди, 

Бо в очах її темних, як ніч,

Не побачиш пророчливу річ.

До схід сонця в гаю не шукай,

Приворотне  чар-зілля розмай…

Я давно тебе щиро люблю

І за щастя це небо молю…

Відслужу і до тебе – чекай  !

Буде радість у нас через край,

Будеш ти господиня моя,

Буде щира і дружня сім’я .

Не ходи  до ворожки, не йди.

В очі чорнії їй не гляди,

Бо в очах її темних, як ніч,

Не побачиш пророчливу річ.

  2010 р

Туман

Несе Дніпро холодні води.

За ними стелиться туман.

Чи то й весні вже скоро бути?

Чи, може, - це лише обман.

Я пам’ятаю те кохання,

Була весна і був туман…

Скажи, було в серцях бажання,

Чи то – підстава  від оман?

І ось ми знов на перехресті,

Стоїмо зблизька ти і я.

Була у нас любов по честі,

Тепер у кожного сім’я.

Несе Дніпро вже теплі води,

Розвіявсь геть густий туман.

Коли ж у чім немає згоди – 

Любов проходить, як обман!..

  2011

Засніжена калина

Не бажав я зиму та вона настала...

 В небі завірюха в танці закружляла. 

Застелила білим широку долину. 

Обсипала снігом червону калину. 

Китиці  калини й з-під снігу зоріють, 

На душі тривога, а спогади гріють...

 Пригадав я взимку ту весну єдину, 

Найперше кохання - розквітлу калину...

 В той час соловейки в любові клялися, 

Впору наші долі за руки взялися. 

Ми йшли по стежині, по тій, що зійшлися. 

Вийшли край дороги - навік розійшлися... 

Як тобі живеться, червона калина? 

Чи добром стрічає вся твоя родина? 

Чи тобі радіють твої діти і внуки,

 Чи зовуть до столу, чи нема розпуки?.. 

Я ж добра бажаю - ти в мене єдина, 

Посипана снігом червона калина!..

 2005 р

***

Небо синє, в полі трави – 

На село прийшла весна.

Розквітає не для слави

Горобина чарівна.

Горобина чорноплідна

(На селі одна така),

Що людям усім потрібна – 

Лікуваннями тривка¹.

Ніч, сумує горобина –

Роси капають слізьми:

Бо садок – сім’я єдина,

На краю ж: «Піди візьми!..»

Не печалься, горобино,

Зиркни в дзеркало ставка:

В нім ти виглядиш чарівно,

Бо висока і струнка!

Тож шануйся, горобино,

Поспішає хай весна.

Соловейко ж неодмінно

До садочка приліта.

Заспіває про кохання – 

Ти забудеш геть усе.

Може, пісня і бажання

Долю й щастя принесе…

Тож буває так на світі – 

Розгадати – річ складна:

Живе жінка у розквіті,

Трудно взнати: чом одна!...

Наша пісня

Дзвенять  кришталево на  стежці крижинки,

Берізка вже соком бруньки напува.

Кружляють і тануть останні сніжинки - 

Радіє родина – весна назріва.

Нам добре, кохана, тому, що ми разом

І вдячний я долі, що двох нас звела.

Я знов,  ніби юний – тому, що ти рядом,

Звучить наша пісня, що ти завела.

Нічого, що скроні вже вкрились морозом,

Й непрошена зморшка чолом пролягла.

Ти грієш, як сонце, тепліш з кожним разом,

Я радий, що щастя нам доля дала..

Дзвенять  кришталево на  стежці крижинки,

Берізка вже соком бруньки напува,

Кружляють, кружляють, як спогад сніжинки.

Й онук нашу пісню вже з нами співа!..

2007р

Жінки України

Красиві жінки в Україні.

Їм в радість сади і поля.

В шанобі вони у родині,

А щастя їх -  рідна земля.

Нитками їх вишиті долі

Мережками все в них «горить»:

Там сяють калинові зорі

І квіт – волошкова блакить, 

Їх пісня луна в Буковині

Про долю і рідний пейзаж.

Співають жінки на Волині

Де Мавку шукає Лукаш.

Піснями дзвенить вся країна:

Дніпро в них,гаї і поля

Славетна в піснях Україна,

І має жіноче ім`я!

 2010

Зима

Вже до нас прийшла зима,

Купи снігу намела.

День і ніч скриплять морози,

 На Дніпрі стоять тороси.

 Горобців зима на втіху 

Позагонила під стріху.

А що люд - радіють всі

І дорослі і малі.

Бо не ходять зими самі,

Йдуть з різдвяними святами, 

Із ялинками під стелю,

Із узваром, із кутею!

Ось тому і раді всі:

Ждуть «вечерю» дідусі,

А бабусі у пакунки

Заготовили дарунки,

Щоб було чим пригощати,

Як прийдуть колядувати.

А колядники гуртом

Стануть дружно під вікном. 

Будуть славити Христа,

Людям зичити добра.

  2002 р. 

 Зимове чудо

Швидше, мамо, на хвилину! - 

Дід Мороз там побував –

Подивись, яку картину 

На вікні намалював. 

Величезні там ялини 

Простягли свої гілки, 

Сиплять снігом хуртовини, 

Ходять зграями вовки... 

Уночі літають сови,

 -Гу-гу-гу! - кричать сичі.

 «Ой, які страшні там умови, 

Ой, як страшно там вночі!..»

Каже мама:«Та не бійся,

Просто вже прийшла зима. 

Холод вже до нас дістався  -

І картина, як жива... 

А як сонечко пригріє, 

Там водиця потече,

А вона картину змиє

 І з віконця утече...»

2004 р.

Валентина

                     Гумореска

Жінкам свято – добра днина

Час весни, кохання, ласки.

В цей день стрілась Валентина

Ніби фея, та що з казки.

Валентина, Валентина,

Очі світять – в них кохання…

Валентина, Валентина,

Знать би в чім твоє бажання?

Валентина, Валентина,

Я віддав би, може, й душу,

Тільки ти скажи, жадана,

Що зробить для тебе мушу?..

Буду мити я підлогу,

Цілувати в тебе ручку.

А якщо знайду я змогу,

То троянд куплю в получку.

Валентино, Валентино,

Очі світяться у тебе!

Світяться комусь гостинно,

А мені ж вони  : « Ой леле!¹..»

 2003 р.