Литературное объединение имени Алексея Коваленко прекратило свое существование много раньше 2002. Но в это время возобновляет работу студия «Факел» под руководством Геннадия Барнгольца, являясь, по сути, уже объединением днепродзержинских литераторов,  и работает до 2007 года.   С 2002  поэты и прозаики Днепродзержинска:  Валентина Коверза, Мария Дружко, Ирина Слободяник, Дмитрий Тарнопольский и другие начинают публиковаться в газетах,  журналах и альманахах Днепропетровщины – «Крилах», «Стожарах».

Валентина Коверза , письменниця, поетеса

ВІД АВТОРА

Народилася я в місті Дніпродзержинську, в селищі Романкове.

Вірші почала писати років із 12-ти років. У школі працював 

літературний гурток, який очолював Борис Лаліменко, нині відомий поет.  

Я друкувала свої вірші  в місцевій газеті "Дзержинець", 

а також декламувала їх на святкових вечорах. Закінчивши школу, пішла

працювати на завод і одночасно вчитись до технічного університету. Але так склалося, що моя основна професія була художник і я понад 20 років працювала художником петриківського розпису. Великі і малі вази,

підсвічники, шкатулки, медові набори, вироби для кухні - дощечки, солянки, качалки для тіста, салатниці — це тільки частина виробів із дерева, які я тоді

малювала. Були і виставки, були і фото в газетах. Я Думаю, що всі мої задатки пішли від моєї мами, від її роду. Мама знала напам'ять багато віршів, гарно малювала, вишивала, співала, а мамин рідний брат, мій дядько Микола, писав вірші і клав їх на музику. Мій брат теж працював художником і малював картини маслом, сестра вишивала хрестиком і гладдю картини. В школі, де навчається мій старший онук, виготовлено дві книжки з його мальованими роботами. Пояснити це не можу, але я знаю всі свої вірші на пам'ять.Зараз я працюю на заводі. Тут працює мій чоловік, старший син, колись працювали батьки мого чоловіка, його сестра. Так що у нас династія металургів. Я продовжую писати твори, друкувалась у газеті "Знамя Дзержинки". Коли дізналась, що в місті відновила роботу літстудія "Факел", почала її відвідувати.

Валентина Коверза – пише вірші та прозу.

Член літературного об’єднання «Факел». Член Регіональної спілки письменників Придніпрів’я. 

                                                З поетичної збірки «Да здравствует любовь!»

ЛЮБЛЮ

(пісня)

Люблю... Люблю Люблю...

                   Яке прекрасне слово!

Найкраще із усіх прекрасних слів. 

Злетіло з вуст моїх, щоб повторитись знову, 

Уже не три, а тисячі разів! 

Воно, як сонце, буде шлях світити, 

Як човен рятівний, яким я попливу, 

До того, з ким я хочу поділитись 

Прекрасним словом цим —

Люблю... Люблю... Люблю.

ПТАШКА

В мій садочок пташка прилетіла

Під вікном на гілочку сіла, 

Стала голосно пісню співати, 

На весь світ любов прославляти:

—      Без любові погано жити,
Яке щастя — когось любити!
Бо любов у житті, як те сонце,
 Серед темряви — світло в віконці.

А вона до нього летіла, 

Під вікном відпочити сіла, 

Буде знову скоро летіти, 

Бо без нього не може жити.

—      Я до нього лечу — він не знає,
Може, навіть мене й не чекає.
Я ж на нього, як подивлюся,
 Як живої води нап'юся.

Лиш би жив він на світі білому, 

Я пісні ці співаю милому. 

Як прекрасно на світі жити, 

Бо мені є кого любити!

СИНАМ

Сини мої, сини! 

Мої ж ви соколята! 

Зросли ви вже, сини, 

Навчилися літати.

Та де б ви не були, 

Про дім не забувайте, 

І до батьків своїх 

Частіше прилітайте.

Бо батько постарів,

І постаріла мати.

 Таке життя, мої сини,

 Що можна й не застати.

ЛЮБІТЬ МАТІР

У кого дружина буває одна, 

А в кого і третя, й десята. 

А мати у кожного є лиш одна. 

Одна і єдина мати.

З якою б не жив, буде хай золота, 

Та мати завжди приголубить. 

– Чи ти не голодний? — тихенько спита 

Того, кого вірно любить.

Є найрідніші для серця слова –

Це "мати" і слово "Вітчизна". 

Матір люби, сину, поки жива, 

Бо потім вже буде пізно.

МУЗІ

О, як душа моя зболіла!

А ти почула й прилетіла.

І я тобі віконечко відкрила.

Голубко мила, сизокрила!

Де ти була? Де довго так літала?

Багато років я тебе чекала.

Яке ж це* щастя треба мати,

Щоб те, що думалось,

Рядками передати.

І щоб оці віршовані рядочки

Допомогли в житті

Синам моїм і дочкам.

Я - ЖІНКА, Я ЛЮБЛЮ

Любов на світі все перемагає!

І навіть безнадійних піднімає.

Цілюща в ній і незбагненна сила,

Яка нас підіймає, наче крила.

Я — жінка. Я люблю. Я — просто мати.

Мою любов нікому не здолати.

Та щоб вона коханих зігрівала,

Я все стерплю, щоб доля не послала.

Бо як же жінці жити без любові?

Усе ж життя в оцім прекраснім слові!

***

Якби ж то душу наситити тим, 

Що можеш осягнути ти очима. 

Та вона прагне всім єством своїм 

Кого кохає і до нього лине.

Із ним хотіла б бути назавжди, 

І хліб насущний з ним би розділила. 

Як без повітря нам і без води, 

Отак без нього жити їй несила.

МОЛЮСЬ ЗА УКРАЇНУ

Як прийду я, Господи, до тебе, 

Чи ж то буде там ота краса? 

Голубе, як твої очі, небо, 

І   на травах, як кришталь, роса.

І поля — розлогі, золотисті, 

Де від вітру колос шелестить. 

А діброва у зеленім листі 

У долині, як шатер, стоїть.

Чи ж Дніпра почую зичний голос? 

Чи побачу хвиль його блакить? 

Чи почую рідну свою мову, 

Хоч на хвильку, чи хоча б на мить?

Бо вона — єдина, солов'їна, 

Нею плакав батько наш, Тарас. 

Чи ж побачу славу України — 

Ту, яку молю в тебе не раз?

***

Хтось гукає з далекого краю, 

Я ж до нього швиденько злітаю. 

Та надворі не видно нічого — 

Темна ніч заступила дорогу.

Посвіти ти мені, місяченьку,

 Не ховайся за хмарку синеньку. 

Я на берег далекий полину, 

Мене милий там кличе єдиний.

Вийшов місяць з-за хмарки ясненький, 

Враз  побачила ліс я темненький. 

Там сполохана пташка кричала. 

Хай тобі... Як же ти налякала!

Валентина Коверза                                             Проза

Золотой характер

            Жена стояла перед мужем на коленях и, прижимая руку к груди, причитала: «Родненький, дочка от тебя. Она твоя, клянусь, родненький!» Слёзы ручьями текли по её щекам, а он, весь красный, взъерошенный, стучал по столу кулаком и кричал: «Ты что, за дурака меня держишь? Почему же тогда она раньше времени родилась?»

( читать далее в разделе «Проза»).

Мария Дружко – поэтесса

 выпускница Днепропетровского государственного университета,

активно участвует в работе Литературной студии. Пишет стихи, прозу, музыку. И в 2000 году становится Лауреатом премии областной государственной администрации «Обдаровані діти— надія України», автором поэтических сборников «Журливі журавлі» (2000 р.), «Сонячна соната» (2001 р.) и «Камертони душі» (2003 р.); соавтором сборников: «Собори наших душ» (1998-2001 рр.), «Неопалима купина - 3. Вірші. Проза» (2003 р.). В  2003 року  поступает в  Национального союза писателей Украины.

Божевільна

«Погляньте, — збожеволіла Свіча:
натхненно як, як пристрасно палає!
Дурненька, вся згорить, невже не знає?
Дивакувате воскове дівча!
Погляньте, — божевільна, далебі!.. —
сичали тіні, мов повзучі гади, —
Чи не боїться серце її ради?
Чому так сяйно сяє — не собі
Свіча мовчала: зайві тут слова...
А серце пломеніло серед ночі!
І поступився морок неохоче,
щоб казка народилася нова.
При світлі тихо бавилось дитя.
І подорожній прихистивсь од бурі.
Шуміли сосни за вікном понурі,
а в хаті не спинялося життя.
І так — впродовж ночей, ночей, ночей
горіла Свічка і не знала болю...
Вона сама таку обрала долю:
згораючи, — світити для людей!

****
О, слава Богу, в мене є перо!
О щастя, я знайшла цілюще слово.
Якщо фортуна ставить на зеро,
Я феніксом злітати можу знову.
Не сійте рано в рани ваші сум! —
Я завтра встану і під іогіе вітру
Той сизий перекотиполя глум
Зітру. І запалю небес палітру!

 В 2006 году по идее поэта  Олега Шалыгина и руководителя литературной студии «Факел» Г.Барнгольца в городе начал издаваться литературно-художественный журнал «Факел».Поэт, Михаил Яровой стал его главным редактором.  Здесь же он опубликует свою ироничную прозу – «Монологи вдоль асфальта» (2006, №1-2).Читатель журнала «Факел»  познакомился с произведениями как литераторов объединения имени Алексея Коваленко: Владимира  Сиренко, Анатолия Кублицкого, Николая Литвина, Ирины Слободяник, Сергея Злючего, так и литстудии «Факел: Дмитрия Тарнопольского, Олега Шалыгина, Владимира Жупанова, и других авторов.