ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

З циклу

"ЗВІЗДА ПОЛИН"

* * *

...Світ свідком був, коли Зоря Полин

Неждано обпекла серця і душі,

І грім упав у пелену долин,

І гори згорбились, величні й дужі…

На чорний біль отверзлися вуста,

Але не сміли з розпачу кричати…

І то дарма, що в села і міста

Смерть заступала на незримі чати…

ПЛАЧ МЕРТВОЇ ВОДИ

Балада розпачу

Я – мертва вода

З краю, де чахнуть поля і ліси.

Я – біда

У самому центрі краси.

Я – мертва вода…

А совість з лицем вдови

Сміється-рида:

„Невже все це, люди, сподіяли ви?"

Я – мертва вода,

Незникомий чорнобильський гріх.

Вагітна горем журавка бліда

Мною напоїть діток своїх...

Я – мертва вода.

Моя доля –  глуха і сліпа –

По снах помарнілих тужить-рида:

Страх за день стопечальний

Серденько їй виїда.

Я – мертва вода,

Я – відьмачка стара...

А була ж – Суламіф молода.

Травиця моя, ще учора зелена, нині – руда...

І це – над Чолом Дніпра!

Я – мертва вода.

Я течу крізь наругу: вві сні, наяву?

Вже з Дерева Смерті листок опада,

Мертві звірі топчуть мертву траву...

Я – мертва вода,

Але чи не марево се:

Мертвий пастух отару мертву пасе,

Харон-перевізник монету срібну в роті сосе.

Мертва неня мертву доню в лоні своїм несе...

І це ще не все! –

Новітня тривога сестер вигляда.

Я– мертва вода!

Хтось парканом високим мене обніс,

Але мертвий птах на нього сіда:

В дзьобику для діток мертвих своїх

Зернятко мертве приніс...

...І день, і ніч

В селах пропащих криниця рида,

Хмарину-хустку тулить до віч:

„Простіть мене, птиці,

Спасіть мене, звірі,

Я –мертва вода!"

А хтось пащекує: біда – не біда...

А з гілки калини життя

Опада, опада...

А безпечність злочинна на стежечці болю

Сватів з потойбіч вигляда...

О часе, о доле,

О незоране поле!

В зіниці земних веремій загляда…

…Мертва вода!

МОВЧАННЯ

ПРО

СПОКІЙ МЕРТВИХ

…Мін – нема, але й життя немає:

Стронцій лише мертвих не займає…

Лиш вони на цвинтарі спокійні,

Чи не тому, що – заупокійні?..

Між хрестами – лиш коти та кози:

Що їм усі ядерні погрози?..

Глипають незрячими очима

На печаль, що в людства за плечима…

ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ

…Горді, у стражданні безголосі,

Бродять чорним лісом сиві лосі…

Обминають вигублені села,

Стежка їхня в дійсність невесела…

Обереги відцурались зони,

В мертвих вікнах хто б полив вазони?..

Крізь паркан потрісканий травина

В комашні пита: „Чия провина?"

Та мовчить Господь і всі Пророки:

В хаті, при іконах, розпач, змроки…

В павутинні, де цвіла лампадка,

Невгава лиш муха-психопатка…

БАЛАДА,

ЯКА                                                                                                        

МОВЧИТЬ                                                                                      

ПРО   

ЛЮБОВ ДО ЛАСТІВОК

Монолог

чорнобильської зони

Пам’яті І.Н.Хмеловського

…З відстані перейдених років

Не сприймайте нас за диваків…

Ми були гріховні і вельможні,

І в стосунках не в усьому ложні…

Вірили, надіялись, страждали,

Знали: не Ікари, не Дедали…

Ми були земні, не земноводні,

А померли – як Івани-взводні…

Хоч жили із небом увічу,

Про любов до ластівок мовчу…

Світ сприймали з піднятим зобралом

Перед тим, як грянути хоралом…

БАЛАДА

ПРО

КУРЕЙ-ФАРМАЗОНІВ

ТА

КОТА,

ЯКИЙ БОЇТЬСЯ ҐЕЙҐЕРА З ЛІЧИЛЬНИКОМ 

Варіація

на

тему

,,Спроба вдарити лихом об землю"

Ю.Г.Скалозубу

…Під вікном, що – навхрест, квітне вишня:

Радість відцілована, колишня…

Перед нею – кури-фармазони

Ходять, мов тотемні знаки зони…

Ягоди клюють кривавим дзьобом

В баби смерті попід самим лобом…

Вільно їм блукать при лопушині,

Де баталії ідуть мишині

Часом до священної знемоги,

Хоч в кота, що спить, проси підмоги…

Він десь поруч в шелюгах таїться:

Ґейґера з лічильником боїться?..

 БАЛАДА     

ГРОМАДЯНСЬКОЇ                                                                    

 МУЖНОСТІ

З.І.Пікаловій

…Баба Катря, пенсіонерка,

Живе в чорнобильськім лісі…

Колись була піонерка,

Гойдалася на горісі…

До біса бабця бувала:

Про три колосочки знає…

Орала, комбайнувала,

Смерть бабу боїться – минає…

Мала синів і дочок,

Геть усі вийшли „в люди"…

Їй – сто один голочок,

Кашель діймає груди…

В зону хто прийде в гості?..

Хіба, поетеса Ліна…

Ниють, спроквола, кості,

Надто – руки й коліна…

Вже стала й недобачати,

Напохваті окуляри…

Ґазет би, чи що, почитати

Про банкірів та їх доляри…

Дні грубо громадять статки,

А баба Катря – на зоні…

Не хоче збирать манатки:

Ходить в гості до Соні…

Соня – її товарка,

На кілька років молодша…

У неї смачніша шкварка

І кава ледь-ледь солодша…

Баба ж Катря собі не промах:

Калинова гілка роду…

Дарма, що душа в судомах,

Славить Прип’яті вроду:

Щиро так, без натужності,

Пише баладу мужності…

Скаже хтось: ,,От дурниця:

Баба йде у письмачки…

Та заперечить киця:

Талантом – не згірш Осьмачки…

…Баба Катря, пенсіонерка,

Живе в чорнобильськім лісі…

Душа її – місіонерка,

При крутому замісі…

БАЛАДА,

    ЯКА 

    ВІДМОВИЛАСЯ ВІД СПРОБИ                                                    

ВДАРИТИ ЛИХОМ ОБ ЗЕМЛЮ

Галі

…Спробу вдарити лихом об землю

Традиційно приймаю, приємлю…

Але тут, у чорнобильськім змроці,

Де підступність на кожному кроці,

Де біда ходить лісом і полем,

Підперезана розпачем-болем,

Де бджола, ледве сівши на квітку,

В хоботку несе чорну намітку,

Де ховрах, що принишк у ярочку,

Одягнув передсмертну сорочку,

Де бабуся, зоря сумноброва,

Лиш на фото весела й здорова,

Де солдати із першого взводу

Ще з цікавістю зирять на вроду,

Де весна в ніжних шатах розмаю...

…Ні, такого бажання не маю!..

    БАЛАДА ПРО МАНЮРКУ

…Зозуля кувала Мані

Несхмарених літ і зим…

Застигнута на обмані,

Збрехнула: вмреш „до озим"…

А Маня, мов ружа квітне,

Дарма, що Чорнобиль, бери…

Чоло її самоцвітне

Іґнорує геть всі химери…

Манюрці – сімнадцять скоро,

Манюрка – на виданні…

З підтекстом під осокорами

Співає хмільні пісні…

Є в Мані у посаг пасіка,

Був дід, котрий вчора вмер…

І Прокіп, що хмика: „Пасія…

Чий я, як не твій, Ґомер?.."

…Зозуля кувать втомилась,

Затихла в гущавині…

…Манюрка росою вмилась,

Всміхнувшись вві сні мені…

МОЛИТОВНА                                                                               

БАЛАДА ПАСЛЬОНУ

…З тих пір, як звугліла звíзда,

В Чорнобилі й доокіл

Лелеки не мостять гнізда

На скільки вперед віків?..

З тих пір, як сторукий покруч

Розп’яв стопечальний край,

Заледь не при серці поруч

Зіткнулися пекло й рай…

Це я не догледів, може,

В околах рідних біди…

Святий український Боже,

Карати усіх – зажди!..

В ім’я степового роду

Мене одного скарай…

Повітря, землю і воду,

Благаю, не забирай!..

КАЛИНА

НА

БЕРЕЗІ ПРИП’ЯТІ

Балаа

про                                                                                

Стяг і Славу

…Думки доби – горем прип’яті,

Та букви ліхтарик світить:

Калину на березі Прип’яті

Злий атом журою мітить…

У ґронцях – тривога сонця,

Печаль усіх поколінь…

Де віднайти оборонця,

Який не сповзе у тлінь?..

Де взяти святої моці,

Аби на лихій межі

Сльозини камінчик в оці

Не здать в оренду олжі?..

Перо нині славить рейдера,

Не стиха, а на весь рот…

Стежка, добігши грейдера,

Сахається: де ж народ?..

Є гуси, тойоти, коні,

Є мазди, нардепи, мансарди…

В гімназії вчені хлоні

Розважливо грають в нарди…

Мечі вповзли в піхви обтічності –

Чекають на Святослава…

…Наскільки ми діти вічності,

Настільки наш Стяг і Слава…