ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Симона Петлюри (2015)

 

                           З книги

„НА ШЛЯХУ ДОБРА Й СУМЛІННЯ" (1)

 

 

          НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ

 

               Балада з сутені віків

 

…У келії – лиш свічка та папір,

Лиш гусяче перо та каламар…

Та ніч, мов тать, що вигострив топір,

Та весталка – завсідниця примар…

У келії – лиш морок злих віків,

Попробуй їх знічев’я перейти…

Вони – ікластіш лісових вовків,

Які сконали-згасли без мети…

У келії – катма для печі дров,

У келії душа – мов не душа…

У келії холоне в жилах кров –

Вітчизна знов на битву поспіша…

У келії дзвенять, мов дзвін, мечі,

І капле з жил освячене життя,

І голови, мов надувні м’ячі, –

Доважком до байстрючого сміття…

У келії чорнило – чорний лід,

Непросто його словом розтопить…

Пливуть віки, як в космосі болід,

І хижу смерть нічим не відкупить…

У келії історія живе,

У келії – історія вмира…

…Хто вирівняє дерево криве,

Того не переп’є мирська мара…

А Нестор? Він – один, як і завжди,

А Нестор? Він – що в полі жовтий мак…

Тієї мудрості й тії нужди,

Що знає він, хто скуштував на смак?..

 

07.11.2012р.

 

 

 

 

 

                  БАЛАДА

               НА ШЛЯХУ

     ДОБРА Й СУМЛІННЯ

 

…тільки на дорозі добра і правди

людина набирається сили і розуму.

                                     Є. Сверстюк

 

…На шляху добра й сумління

Люди гострять в небо крила…

Що це? Правди повеління!

Що це? Промисел Ярила!

На шляху високих істин

Люди в болях прозрівають…

Спивши неба божих звістин,

В творчих виявах тривають…

На шляху тернових знаків

Щирі чола – не ікони…

Ставши в стійло до варнаків,

Гинуть праведні закони…

На шляху пітьми і зради

Це – не дивно, це – логічно:

Збочинства – безчестя вади –

Йдуть за безталанням вічно…

Їх не просто зупинити,

Їх потрібно покарати…

Ранам – не завжди саднити,

Їм іще й на скрипці грати…

На шляху добра й сумління

Наші болі – горді леви…

…Творчість – вияв озаріння,

Посаг блазня й королеви…

 

15.11.2012р.

 

 

                  НЕБО З КРИГИ

 

У козацькому музеї – самопали,

У козацькому музеї – гаківниці…

А де ж сонце пракозацьке? Закопали…

А де ж зорі? Осквернили серцем ниці…

У козацькому музеї – шаблі, стріли,

У козацькому музеї – сагайдаки…

Та на вулицях ви Байду чи  ж зустріли,

Чи новітній вас розраяв Сагайдачний?

У козацькому музеї – кобзи, ліри,

У козацькому музеї – древні піки…

Тільки взяти їх до рук – бракує віри,

Закотилась булава поміж зас??ки…

У козацькому музеї – бронза, книги,

У козацькому музеї – дальні гості…

Та в очах екскурсовода – небо з криги,

Та в очах екскурсовода – мертві брості…

Чому так і доки так? – журбу питаю,

Чому так і доки так? – нема одвіту…

Б’ю на сполох, меч у слово повертаю,

Та не чутно із вуст воленьки привіту…

У козацькому музеї – чемна тиша,

Вікна – вимиті, паркет, як щит, натерто…

Забрела у мишоловку клята миша:

Кіт музейний зневажав її уперто…

 

 

    УКРАЇНСЬКА МОВА

 

Мені ця мова – органічна,

Вона – немов жива вода…

Така – земна, така – космічна,

У ній – і радість, і – біда…

Вона – сестра, вона – матуся,

Вона – невіста у журбі…

У неї – повнозерня вчуся,

Їй поклоняюсь – мов судьбі…

Вона мені – у спадок дана,

Мов оберіг у сповитку.

Душа її – всезряча рана:

Бог мав таку…

 

 

 

  ДОРОГИ ВІЩОГО СКОВОРОДИ

 

            Балада тихих розмислів

 

…Дорогами Грицька Сковороди

Душа мирська не ходить без нужди…

А якщо зважилась, тоді вже – хай,

Аби лиш був кунтуш чи малахай…

Аби, лишень, в’язові постоли

Самі без чорних п’ят у ніч не йшли…

Дорогами осмислених гризот

Не ходить ні пирій, ані осот…

І навіть зеленаві явори

Не годні кинуть княжої гори…

Подумайте, які з них ходаки,

Якщо сокира їх руба віки,

Якщо біда їх, мов сто пил, пиля,

Якщо струна їх щем не звеселя?

Дорогами Грицька Сковороди

Нечистому заказані ходи,

Безликому відмовлено в словах,

Як сойці – пташить в гордих деревáх…

Дороги – чорні, грішні, та – святі,

Як все, що з ним пов’язано в житті…

 

07.11.2012р.

 

 

                    * * *

 

…Читаю Архипа Тесленка –

Теслю зболілого духу…

І вірю в богатиренка,

Долаю з ним лихо, скруху…

Читаю Тесленка… Читаю –

В класичну зрілість вростаю:

Живу його долею, правдою,

В словах принципових справджуюсь…

Йду в біль, а він – не відходить:

Вічність по лезу водить…

Читаю Архипа Тесленка,

Брата літер, незленка…

Портрет його переочую,

Несмертний Зміст напророчую…

 

07.11.2012р.

 

 

              БАЛАДА

                  ПРО

     СВІТАНОК ДУШІ

 

…Книга – душі світанок,

Ви не згодні хіба?

Книга – високий ґанок,

Безкнижжя – лихо, ганьба…

Книга – колиска роду,

Книга – псалом душі…

В книзі шукають вроду

І мужність справжні мужі…

Шукають, а чи знаходять?

Все залежить від тих,

Хто сповна верховодять

В руднях слів золотих…

Книга – не є провінція,

Книга – ста спраг столиця…

Книга – ґротеск і ґрація,

І розвеснені лиця…

Знайся із нею штивно,

Проникай в її Суть…

…І не люби фіктивно

Слів, що вічність пасуть…

 

12.11.2012р.

 

 

 

                          * * *

 

…До книжки стежка в кожного осібна,

Якщо душа до праці вельми здібна,

Якщо лукавства в слові не знайти,

А лише сяйво творчої мети…

Я спостеріг цю істину в собі,

Крокуючи у радості й журбі

До чемної роботи з словниками,

В яких високість зваг понад роками,

Над ситістю, мерзенністю, лукавством,

Позначена здавен людинознавством…

До вдачі стежка в кожного окрема,

Але це, врешті, дещо інша тема…

Я ж тут – про книжку, про її щедроти,

Які – ні знищити, ні побороти…

Вони – нектар Господнього дання:

Лиш творчий дух дерзань не зупиня…

 

12.11.2012р.

 

 

 

      БАЛАДА ПРО КНИЖКУ

 

…Книжка – найбільша політика,

Царює в ній кожна літерка:

Велика і геть мала

Постали супроти зла…

Хоч родом вона з будення,

Та є джерелом натхнення…

Чоло над нею схиляється,

І темрява просвітляється…

Книжка – свята, як неня,

Сяйва живого жменя…

Вітчизна вона й держава,

І правдонька неіржава…

Книжка – донька сумління,

Що їй вогонь і тління?

Книжка – держава духу,

Май її в щастя й скруху,

Брудом не оскверни,

В світ людей поверни…

Книжка – і цвіт, і плід,

І крізь пітьму болід…

Май її при собі

І знайдеш своє, дастьбі…

 

06.10.2012р.

 

 

 

 

                                  БАЛАДА

                                     ПРО

             КНИЖКИ З АВТОГРАФАМИ

 

…Книжки з автографами – трударі великі,

Їм сняться автори, їм сняться читачі…

Їх брав до рук юнак в світанки вогнеликі,

Їх юночка читала уночі…

А нині вони сплять, їх вколисали змроки,

Їх, зморених, покрило забуття…

Писали їх ніякі не пророки –

Хто знав на смак смородину життя…

Але смаки мінливі і зрадливі,

І їм ніхто нічим не сміє докорять…

Що важить дощовик, який вдягли по зливі?

Що варті речення, що в серці не горять?

Книжки з автографами – давні мої друзі,

Їх помисли святі, хоч коленкор потерсь…

Не запродам довіру їх нарузі:

Вона – з сердець колег, навиклих до братерств…

 

21.09.2010р.

 

 

 

                          * * *

 

                                                                Богдані

 

…Стоять у шафах книги, мов солдати:

За кожну я півцарства міг віддати,

Коб мав під юною тоді рукою,

Святкуючи поразку за рікою…

Тепер, коли з-під пилу їх звільняю,

Рух рук на тій же думці зупиняю…

Стоять у шафах бранці зваг свідомі:

Славетні, знані і заледь відомі…

Беру до рук, голублячи корінчики:

Давно душа не чистила корівники…

Здається, вчора клав закладку в Фета,

А інша вже читацька естафета…

Там, де шукав розради-порадоньки,

Надибую листівку: почерк – доньки…

Читала чи всього лише гортала,

Та книга в нішу так, як слід, не стала…

Хоч є надія, що долонька знову,

По часі, візьме творчість за основу…

…Тому й стираю пил із корінців,

Як перш вітаючи старих бійців…

 

29.10.2010р.

 

 

                         БАЛАДА

            ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ

                    БІБЛІОТЕКИ

 

…Протирати стелажі з книжками –

Обіймати вічність над віками,

Навперейми йти собі навстріч,

Ось у чому, ось у чому річ…

Погортавши, ставити на полку

Том, немов душі живу підпорку…

А по часі – знов узять до рук

Цей, просяклий змістом, стародрук…

Вглиблюватись в літери, в абзаци,

Роздивлятись рідкісні форзаци…

Подих зупинивши, пил здмухнуть –

Все одно, що в душу зазирнуть…

Стелажі – приватної роботи,

На них – вічне: радощі, скорботи,

На них – віще: живоцвіт, жага,

Дух, що плісняву перемага…

Про навтому – в тексті ні чичирку:

Передай зволожену ганчірку

Лиш тому, для кого хліб душі –

Книга… Де тут в біса бариші?

А коли завершено роботу,

Найчастіше це бува в суботу,

Простягни долоні до томів

І скажи: „Поміг вам, як умів"…

 

 

                 * * *

 

Сниться мова колоскова,

Наче нені колискова.

Кинусь, а – нема…

Де ти, щира й празникова,

Доленька моя спадкова,

Горлице німа?

 

 

                   БАЛАДА

                       ПРО

   СТЯГ ВІРИ Й ВІРНОСТІ

 

…Душа, мов на хвилях лодія,

Гойднулася клично: „ах!"

Орден Кирила й Мефодія

Вруча мені Патріарх…

Не лиш мені, а й Галині,

Це – як Парад Планет…

Радість і в часоплині

Сяйніша гнутих монет…

Будь-яке порівняння

В цьому плані кульга…

Господа возсіяння

Тлінність перемага…

Душа, наче вічна лодія,

Хвилю по хвилі тне…

Орден Кирила й Мефодія –

Сяйво небесне й земне…

Дві могутні святині,

З’єднані ув одну…

Вовіки, прісно і нині

Вірю в їх таїну...

Не лиш мені, а й Галині,

Це – як Парад Планет…

Радість, що в часоплині

Сяйніша гнутих монет…

Не все дорівнює золоту,

Не все – алмазам рідня…

…В літах осінніх і змолоду

Віра – стяг не міня…

 

31.01.2012р.

 

 

                       * * *

 

…І вже література – сувенір,

Який несуть у мишачих сто нір,

І там із нею бавляться драстично:

Не кожна книжка совісті дотична…

І вже література – цуценя,

Яке біжить по стернях навмання:

За вухо візьме хто, того й воно,

А де ж поем настояне вино,

Яке хмелить і душі, і серця,

Яке бентежить сина і вітця,

Яке з сусідом варто розділить

І на скатéрку білу не пролить?

Нема такої… Здиміла і – квит,

Збіднивши суть Оксан, Петрів, Улит,

Які зі школи – у глибінь життя,

Не відаючи, як там до пуття,

Бо не читали класиків і тих,

Які ніц не нагадують святих,

А творять кожну невідцвітну мить

Красу, яку туманами не вмить,

Не запродáть, у найми не віддать

І, певна річ, за гріш не відридать…

А вам література – сувенір?

А ви її – з душі, на псів манір?

А ви її в мішок і на торжок,

Де з лівером ґаздує пиріжок…

 

11.10.2012р.

 

 

                                 БАЛАДА

            ПРО ВИСОКІСТЬ ПОРИВАНЬ

 

                                 Конспект

           виступу в бібліотеці для юнацтва

 

…Юні мої читачі з прищиками на лобі,

Нищити їх вночі й ваше сьогодні гобі?

Бачу, що підросли, вірю, що – набагато,

З казки ж не відбули – там ще ярке багаття…

Хмиз в околах тріщить, полум’я – попід хмари,

Десь ховрашок пищить, сняться йому кошмари?

Але не в цім біда, але не в цім проблема:

Грає кров молода, що – фантастичніш Лема…

Що лиш не уяви, все вам під силу, справді,

З повноголось трави як не всміхнутись правді?

Навіть, якщо вона в жодному сні не шлюблена,

Навіть, якщо війна, а молода – не люблена…

Юні мої читачі, майже уже дорослі,

Білочку на плечі винесіть з літорослі…

Тільки – не в холоди, тільки – не на морози,

І не топчіть сліди з лірики в морок прози…

Ну, хоча б до пори, ну, хоча б, як калина

Вийде з чужої гри там, де пісок і глина…

Не переймайтесь злом, не культивуйте втому,

Заздрість – в металолом! Мир вашому дому!..

 

25.09.2011р.

м. Січеслав.