ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)
Ретроспектива у часі й просторі
з ознаками балади
М.Вінграновському, який серцем і словом своїм
натхненницьким першим постукав у чорну браму ночі
Івана Богуна, присвячую
Автор
В історії не випита до дна
Остання ніч Івана Богуна…
З ненаписаного вірша
В сеї ночі стуманілі очі,
В сеї ночі сльоза крижана.
Позлітались з ярів поторочі,
Аби викликать дух Богуна…
…А ти, кальницький полковнику, їх зневаж,
А ти лихо бровою, гейби шабелькою, підваж.
Усміхнись, як неня вчили, і зітхни,
На зло ляхам недобитим ,,Гречаники" утни:
,,Ой гоп, мої гречаники,
Прало лихо підштаники,
Сорочину й кунтуші –
Вибирай, що до душі…"
Годі, кальницький полковнику, чом сумний,
Таж сьогодні, присяй-Боже, вихідний.
Пий наливку, пий горілку – веселись,
До серденька двох любасок прихились…
Невеселі щирі очі й чорний вус,
Може, ти не в тії чоботята взувсь?
Осміхнувся бідолаха й знов своє:
,,Ніч – зла кицька – із черепа брагу п’є…"
З пійла того голова моя болить,
Що сподіяти: стріляти чи палить?
Мо’, на палю посадити ворожбу,
В такий спосіб пересватати судьбу?..
Мо’, з конюшні приведуть хай гриваня,
Котрий навіть чорні стріли обганя.
А чи мовчки побрести в очерета,
Де напташив був торік твої вуста…
Ниє серце, квилить серце неспроста,
Не дрімає, видно, десь знедоля-мста.
А ти, кальницький полковнику, вір в зорю,
Ківшик злотих видай в поміч кобзарю,
Що прибився з хлоп’яком в твої ряди,
То дарма, що з мордопису геть рудий.
То дарма, що до медів зело могуч,
Зате голос – ясний сокіл з-понад туч…
То дарма, що два провалля увічу,
Зате піснею частує досхочу:
,,Грай, грай, моя сопілочко,
Уже завтра й Петрівочка.
Третій день, як самопали
У мовчанку впали…
Третю ніч, як у ярочку
В Катрі зваба на шнурочку…
Ми шнурочок той розв’яжем,
Сміх-печаль бровою зв’яжем.
Поріднімось і самі –
Хто впізнає у пітьмі?"
Ет, облиш, облиш, душа,
Варта пісня три гроша.
Ще й четвертий злотий здачі –
Щось думки стають ледачі:
Все мандрують спроквола
До кварти, що – край стола…
А ти, кальницький полковнику, розум май,
Насторожі варту й власне серденько тримай.
Воно ніби і спокійно, а, проте,
Терен-хустка ув очах три сни цвіте.
Воно, кажуть, і безпечно, а душа
Не зарядженим пістоля не лиша.
Але цур отій пекельній гризоті:
Порятують від наврок слова святі.
Ой-я, кальницький полковнику, вір-не вір.
Вже крадеться попідтинню поговір.
А у того поговору злий язик,
Тричі хреститься від нього і козак, і мужик:
,,При вікні, при стіні спить жона,
Мовчазна, чепурна, звать її – труна…
Ой ти, труно-домовино,
Півсвіту із тебе видно.
Може, пів, а мо’, й весь світ –
Кряче ворон серед віт…"
Нахилилась гілка-вітка щебетна,
Враз побліднув гожий вид у Богуна…
Гей-бо, кальницький полковнику, чом змарнів?
Білий лебідь був ще вчора, ниньки –
почорнів…
Гей-бо, кальницький полковнику, помолись,
В чорне пекло всі шляхи твої зійшлись.
Що на першому шляху – горить вогонь,
Що на другому шляху – пістоль до скронь.
Що на третім – забуття і каяття…
Розімкнув Іван повіки: ,,Де ти, життя?.."
А у відповідь – лиш оберемок плачу,
А у відповідь – сльоза гасить свічу.
А у відповідь – криниця без дна
Заломила з жаху руки: ,,Я – донькá Богуна…"
А у відповідь озвались
з срібла-злота
три жалі,
три струни:
Світ зорею протни –
не вини,
спом’яни…
Образ речника, чий профіль –
з давнини,
з сивини…
Не застують від нащадків його славу й кажани…
…В сеї ночі – ворохобні очі,
В сеї ночі – сльоза рутвяна.
Позлітались з усюд поторочі –
На похмілля із черепа Богуна…
Шасть до вікна,
А там – стіна.
Чорна стіна, срібна труна,
З віка якої голос магічний зрина:
,,Смерть Богуна – в лузі кона,
А Іван – мерщій в жупан,
Сам собі і брат, і пан…"
В гордих нащадках ізнов вирина
Слава його всеземна.
Нас – не мина,
Вас – не мина.
Бо –
Реальність а чи мана,
Мир а чи війна,
А праведна душа Богуна
Віки протина.
Лугом веде коня
З розповені ночі – у сяйво дня.
Доки в часі відлунить вона – доти й стоїть
край вікна
Остання ніч Івана Богуна – правдою пам’ятна…
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.