ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії

 імені Володимира Свідзінського (2014)

                      БАЛАДА 

                          ПРО 

    СВІТ, ДЕ НЕМА ЛАСТІВОК

…Що ж це за світ, де нема ластівок,

Що ж це за світ, кохана?

Хочеш, нарву тобі  жовтих сливок

В колір стерні й жупана?

Що ж це за світ, де вмира ручай,

А рятувать – не треба?

Кажуть, отут полковник Нечай

Не дочекався неба…

Що ж це за світ, де тобі й мені

Ніц не вділено волі?

Наші з тобов окаянні дні –

Що чорне гиччя в полі…

Що ж це за світ, де нема ластівок,

Що ж це за світ, кохана?..

…В час, як виходила ти з дівок,

В яр – зоря бездиханна…

Що ж це за світ і що – за земля,

Де гублять лелек на злеті,

Де правдочолість дух звеселя

Ось, хіба, в цім куплеті?..

08.10.2015р.

                        * * *

…Дихаю – спогадом: він – в мені,

Дихаю спогадом, болем…

Хто це несе наші сни в труні

Чорним, гнітючим полем?

Дихаю – спогадом: бачу день,

Де – вогні та знамена…

Кінь схарапудивсь, мов чорний пень,

Шабля – вп’ялась в рамена…

Біль – сатаніючий, кров тече,

Але душа – сміється…

Чорна стріла – мимо брів, очей,

Воля – не продається…

Дихаю – спогадом: чую – свист

Кулі над головою…

…В січень було се чи в падолист – 

Свідчу суттю живою…

08.10.2015р.

                        * * *

…Десь протікає ручай, десь – ріка,

Десь – озерце дрімає…

Досі кривава журби рука

З слова душу виймає…

Вийме і кине в яр, у сніги,

Вийме і в ніч оберне…

Плачуть, завинені в щем, борги,

Видно, що діло скверне…

А треба ж платить: не днем так вогнем,

Не рікою, так – полем…

Хочеш, сплати хоч зараз конем,

А не конем, так – болем…

Біль – в нас монета всякчас ходова,

Біль – в нас монета срібна…

Часто її й пані Смерть вжива,

Є в неї крупна й дрíбна…

…Десь протікає ручай, десь – ріка,

Десь – озерце з човнами…

…Впала в безпам’ять журби рука,

Що це, кохана, з нами?..

Літо – не літо, зима – не зима,

Осінь – з чужим величчям…

…Де не кинь оком, – пливе пітьма,

Квітчана чорним гиччям…

08.10.2015р.

                      * * *

…Ходим по колу… А коло – що?

Коло – вхід в безкінечність…

Коло – все і, відтак, ніщо,

Коло – грайлива ґречність…

Ходим по колу… Шукаєм вхід

В те, що зоветься воля…

Серце, здавалося б, штивний гід,

Але – спесива доля…

Ходим по колу… Вітер – в лице,

Сніг – забиває очі…

Хоча б, з бескеття, якесь слівце,

Котре розвиднить ночі…

Хай вже й не слово – натяк лишé

На обнадію в житі…

Але німує наш Бомарше,

Губи – в прокляття вшиті?..

…Ходим по колу… Скільки вже літ?

Хто вам про це й про інше?..

…Де той, орлиний, душі політ?

Дзвони ж в сльозі – все дзвінше…

08.10.2015р.

      ВЕЛИЧ П’ЯТОГО СЛОВА

                       Леґенда

…П’ятого ж слова ніхто не знав,

Кажуть, ніхто його з нас не вчився…

Так рік за роком собі минав,

Морок між слів чотирьох сочився…

Дощ – за дощем, а за снігом – сніг,

Ранок і вечір, і ніч – ярами…

Лисиці нишкли край грубих ніг,

Вовки зле шастали за вітрами…

Човен тонув, затим – виринав

За очеретом, за осокою…

А п’ятого слова ніхто не знав,

І пахло в серці за ним тоскою…

Аж ось прибились, з неба, писці,

І щось на чолах пітьми писали…

А літери тліли в їхній руці,

І за хвилину чи дві – згасали…

Господь – се бачив… Довго мовчав,

А потім сказав – аж відлуння з поля:

„Я – вмисне вас п’ятого не навчав…

Воно – криваве… І зветься ВОЛЯ…"

Писці – завмерли… В шоці були:

Це ж – саме те, яке ждуть знамена…

…І довго знати не всі могли

Ціну на віще Боже Знамення…

08.10.2015р.

                    ВАСИЛЬКИ

...Ці васильки не з поля і не з саду,

Ці васильки (ви чуєте?) з ярів…

Господь вділив їм лагідну посаду,

Щоб чар світань в літах не від’ярів…

Ці васильки не з парників, не з грядок,

Не з задзеркалля – з іншої весни…

У них душі і серця розпорядок,

Як мовиться, з святої таїни…

Ці васильки – з ярів… Запам’ятайте!

Вони – Господній Промисел, вважай…

Вітайте їх! Вітайте їх! Вітайте

Щонайшляхетніший їх урожай!

Ці васильки – тобі, моя кохана,

Звідкіль вони? З якої таїни?

Бабуся кажуть: „Ще за Чингізхана

Тут українські полягли сини…"

…Історія – мовчить, а бабця знають,

Вони такі у нас в селі одна…

…Що спогади? Не всі в них поринають,

Хіба що, літо, осінь і весна…

А що ж – зима? Вона – таємин повна,

А васильки? Так то ж її сини…

…Струна бандури щемна і мажорна,

В ній васильки не знають сивини…

08.10.2015р.

                         * * *

…Сім карабінів, а бійців – дванадцять,

Сім карабінів, а судьба – одна…

За нею, кажуть, смерті не вганяться:

Життя і смерть – то спільна таїна…

Сім карабінів… Скажете, леґенда?

Сім карабінів… То – з балад слова?

Ніхто не знає… Мо’, хіба, лаванда,

Що в Чорнім лісі туманú спива?

Її спитать? Але, хіба, розкаже?

До таємниць у неї свій підхід…

І не піддобрюйся до неї, враже,

Вона ще й досі прикрива відхід

Тих соколят, яких всі звали хлопці,

Яких у тата й нені вже нема…

Горів тризуб у юних на пілотці,

Їх цілували юнки крадькома…

…Сім карабінів, а бійців – дванадцять,

Сім карабінів, а душа – одна…

За нею, кажуть, смерті не вганяться,

А інше все – священна таїна…

08.10.2015р.

                 КРАСА ДУШІ

                       Штрихи 

          до проблем духовності

…В місті радості школи – в мороці,

Скрізь засіли хитрі чекісти…

Пан директор ходить по шворочці – 

Правлять розпачем марчукісти…

В місті гордості школи – збоченці,

Першоскрипкою в них ординці…

Тут краса душі на обочинці,

Гідність тричі замкнуто в скриньці…

В місті щирості правлять найманці,

Здевальвовані елементи…

Мітка черствості – не на їх щоці:

Зло хова свої позументи…

В місті щедрості школи – покручі,

А за ними ж стоїть Держава…

…А на лезах безтямств – сичі,

А душа ж в дітей – не іржава…

08.10.2015р.,

м. Січеслав

                                    КАМІННЯ

…Сьогоднішня школа – площадка духовних безчинств,

А ви мені – школа… А ви мені, вибачте, школа…

Вона – осередок продажностей і мертвичинств,

А душі дітей? Їх практично нікому не шкода…

Сьогоднішня школа – стерня, на якій колючки

Впиваються в серце і в душу, і в перше невміння…

А душі дітей? Розуміючі все світлячки,

А їх обертають в холодне і чорне каміння…

І це педагоги? І це ходаки в небо душ?

О Господи! Що це з всезрячими нами?..

…Історія ставить, хоч, дещо й запізно, під душ,

Як мостимо бруки, буває, донькáми й синами…

Сьогоднішня школа – арена запеклих боїв,

Де покидьки входять у брами безчинства і зради…

…Тут вправно формують, зневаживши біль, глитаїв,

І страшно, що й досі нема в цьому жодної ради…

08.10.2015р.,

м. Січеслав

                  * * *

…Не чекай од ворога хліба,

Не чекай од ворога пісні…

Пам’ятай про Бориса й Гліба,

Їхні радощі душ – не пізні…

Не чекай од ворога честі,

Не чекай од ворога слави…

Як вуста твої щирі й чесні,

Не знекров українства лави…

Не чекай од ворога краму,

На крові – всі брудні багатства…

…А як ввійде біль в чорну раму,

Спопелить її вщент багаття…

08.10.2015р.