ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Всеукраїнської літературної премії

 імені Олени Теліги (2014)

З циклу „ПИСАТИ ПРО КАЛИНУ…"

                       * * *

…З шипшиною стою на перехресті

Надій і згадок, думань і чуттів…

А ти мовчиш, тверда, неначе з жерсті,

Дотична до чужих тривог-життів…

З шипшиною стою на переломі

Небесної блакиті і – лелек…

А вірші на зеленім космодромі

Розгойдують останній божий глек…

Що в тому глеці? Не питай, не знаю,

Що в тому глеці? Мо’, святе вино,

Яке для двох нас привезли з Дунаю – 

Взамін на придніпровське полотно…

Літа над головою креслять кола,

Літа – літайленки, мов журавлі…

А істина тих літ не те, щоб гола,

Та над рушницями вже висне: плі…

З шипшиною стою, лічу печалі,

А їх не десять і не сорок дві…

…А де ж ті чалі, де, скажи, ті чалі,

Які так втомно форкали в імлі?..

30.10.2015р.

                        * * *

…Писати про калину – що вмирати,

Писати про калину – що збувать

Чуття і душу в гетьманські палати,

Ну, а самому вік без них тривать?..

Писати про калину – що згасати:

Повільно, мов лампада чи свіча,

Чи, як в ста смерках, волю колисати

На вістрі візантійського меча?..

Писати про калину – класти руки

На це, напівоголене, плече,

Коли над прахом ночі кручать круки,

І їм не холодно й не гарячé…

Писати про калину? Знов писати?

А хто у ці писання має вхід?

Мусони – ні! А може, ці пасати,

Якими знов опікується гід?..

Я до писань цих дуже неохочий,

Я до писань цих втратив був смаки…

…Та гребінь в півня до цих пір співочий,

І як чуття не вивільнить з трухи?..

30.10.2015р.

                               * * *

…Три голоси – мовчать, четвертого не чути,

Три голоси – мовчать, четвертого не є…

Непросто знов при серденьку відчути

Туман, що над Орількою снує…

Три подиви – мовчать, четвертого не видно,

Три подиви – мовчать, четвертий впав з гори…

Душа чужі вуста замазала в повидло,

І довго ще його стирали явори…

Я бачив се вночі… Се діялось до рану,

Рука – втомилась, а жага – цвіла…

По черзі дотикавсь до Біблії й Корану:

І там, і там на денці мав тепла…

Три голоси – мовчать: печуть картоплю в полі?

Три голоси – мовчать: кочерги в їх руках?

…А вірш стоїть, мов пень: без царства і без волі,

Тамуючи сльозу в крамольних колосках…

30.10.2015р.

                             * * *

…Впаду на образú, а мав би на три леза,

Впаду на образú, а мав би – на вогні…

Прохати копійчат не випадає в Креза,

Тобі – ще може буть, а от мені, мені?..

Впаду на образú, а мав би на три змови,

За котрими катма надії на життя…

Вмирав і воскресав цей голос мій з намови?

Але ж чого мовчать журба і каяття?

Впаду на образú, а мав би на три згуби,

За котрими стоїть архангел Михаїл…

…Кому ти продала свої звабливі губи,

Ніхто не зна… Хіба, Мефасуїл?..

Святі ці імена – мов промені священні,

Святі ці імена – мов спалахи святі…

…А дні стоять стрункі і, схоже, незнищенні,

І щит і меч не сплять на варварськім плоті…

30.10.2015р.

                                 * * *

…В конюшні кінь стоїть: весь – білий, грива чорна,

В конюшні кінь стоїть: весь білий, грива – ніч…

Хто відкупив його у дідька а чи в чорта?

Леґенда це, балада а чи кіч?..

В конюшні кінь стоїть: княжатам – діла мало

До срібного сідла і золотих стремен…

Чуття знамен його на полі битв тримало,

Та це було давно, та це було давно…

В конюшні кінь стоїть: весь – білий, грива чорна,

В конюшні кінь стоїть: не кінь, а бог степів…

Душа його, мов блискавка, проворна:

Доскакувала вже й до вогняних стовпів…

Було чи не було? Тепер – хто пригадає?

Було чи не було? Мовчання ж не рида!..

…А він – таки стоїть, в знетямствах пропадає,

І зводиться на пси невстояна біда…

30.10.2015р.

                    * * *

…Де ти була вночі? 

Де ти була в поранні?

Ходила знову боса по снігах?

А яблуні цвіли

На цвинтарі: ті, ранні,

Чиї цілунки розп’ято в лугах…

Де ти була вночі?

Де ти трудила стерні?

Де черевички росам віддала?

Вони ж були такі,

З майстерних рук, штудерні:

Мізинчик, кажуть, лиш

Не знав у них тепла…

Де ти була вночі?

Де ти була в поранні?

Ходила по вуглинах чи серцях?

Ніхто тебе не стрів,

Лиш вірші окаянні,

Що служать, з осені, при олівцях…

…Де ти була вночі?

Скажи – хоч на останок…

Де ти була вночі, де ти була вночі?

З ким вийшла

На січневий полустанок,

Де ворон клявся братству на мечі?

Де ти була?..

30.10.2015р.

               * * *

…На сьомий день трава

На луках пожовтіла…

На сьомий день трава,

На сьомий день трава…

Ти вийшла, як стріла,

Здивована, ледь, з тіла,

Ти знов Оріль в туман,

Нага,  перепливла…

На сьомий день роса

Сріблитись перестала…

На сьомий день роса,

На сьомий день роса…

Туга твоя коса

Сміялась і зітхала,

І входила в блакитні небеса…

На сьомий день ріка

Журбі сушила весла…

На сьомий день ріка,

На сьомий день ріка…

…А ти була, як музика воскресла,

Що з ста таїн в одну перетіка…

30.10.2015р.

                 * * *

…Вийшли човни з очерету

І подались на глибінь…

Місяць червону верету

Зняв з молодих нетерпінь…

Ранок був – знічена рана,

Ранок був – рвана струна…

Вір мені, з ночі, кохана:

Музика серця – одна…

Вийшли човни з очерету

І подались, подались…

Слово червону верету

Зняти велить, мов колись…

Слово мені – не байдуже,

Слово для мене святе…

Люблю тебе… Навіть дуже,

Що ти, сарнúчко, на те?..

…Вийшли човни з мого щему

І попливли, попливли…

…Хто це накликав нікчему

В казку направить стволи?..

30.10.2015р.

                * * *

…В березі серпиком жала,

В березі впала в траву…

Крівця стікала з кинджала,

Вкривши печаллю брову…

Хто тебе так, моя пані?

Хто тебе так в туманí?

Коні хропіли, мов п’яні,

Мерзли балади в струні…

В березі серпик згубила,

В березі впала і – все…

…Плакала в травах кобила,

Котру мій відчай пасе…

30.10.2015р.

                          * * * 

                                 Співрозмовникам 

                                 з трактиру „Срібний пес" 

…Якщо я серед вас не в себе вдома, 

То хто ж тоді, даруйте, й ви мені?.. 

…Холодне слово обійма судома, 

І ви усі мені такі смішні… 

Я вам не зрозумілий? Я байдужий – 

І вам, і вашим тіням, і словам? 

Але – дарма: мій дух ще дужий, дужий, 

І фарт мій ще не зайвий деревáм… 

Я серед вас начинням не торгую, 

Я серед вас балад не продаю… 

Я з вами, боже збав, не ворогую, 

Я вам в рукав змію не подаю… 

Я – так собі: пишу в час безголосся 

Про мертвих на престолі правоти… 

Стрижу, на вибір, з вічності волосся 

Без повноважень і – геть без мети… 

Цирульник з мене видався не дуже, 

Та я, з розпуки, коньяків не п’ю… 

…А що ви – спиною в мій сон, байдуже: 

На графоманів я здавен плюю… 

О, що ви? Що ви? Ви – не графомани, 

Ви – з іншої планети… Ви – круті, 

Ви – незнищенні лицарі омани: 

В манжетах – запонки лжезолоті… 

…Якщо я серед вас не в себе вдома, 

То хто ж тоді, даруйте, й ви мені?.. 

…Перо – не скоро ще здолає втома, 

Та й вірш ще ж, бачите, мій в стремені… 

30.10.2015р.