ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

імені Лесі Українки (2014)

                     * * *

…В тумані, тлумлені ганьбою,

А що воно таке, ганьба(?),

Ми їли яблука з тобою,

Так повеліла нам судьба…

В покоях, тлумлені рабою

З відьомським відблиском в очах,

Ми віддались на ґлум без бою:

Мовчали в змроках при свічах…

В тумані, тлумлені ганьбою,

Де віршувать – і є ганьба,

Ми, гнані вірою сліпою,

Вглибали в світ, що звуть судьба…

В тумані, тихо і повільно,

Ми прочиняли небеса

І рухались в ніч богомільно:

Туди, де мальви і – роса…

А ніч нас зупинить хотіла,

Хоч спершу й руку подала…

…Ти – щось благала в душі й тіла,

І все хилилась до чола…

02.11.2015р.

                  БАЛАДА 

     ПРО ФОРМАТ КРАСИ

…Яри, одягнені в тумани,

Побіля самої ріки,

Позбувшись мороку й омани,

Пішли на службу в козаки…

А річку – вдома залишúли,

А річка – вдома хай будé…

Недовго голову сушили,

Порад не прагли од людей…

Яри, одягнені в тумани,

А так вони жили віки,

Перевдягнувшись в бусурмани,

Позаду лúшили полки…

Вони – розвідка, перша рота,

Вони – в піхоті паничі…

Ворожа знає хай стоґнота,

Що в них – не щерблені мечі…

Яри ішли, мов утікали,

Неначе бігли в батьків сад:

Роз’їздів кінних уникали,

Мов з рук чужих – липких посад…

Вони були завжди готові

В будь-яку мить ударитú…

Та ж батьку-старшині Котові

Клялись, як стій, перемогти…

…Яри, одягнені в тумани,

А як точніше, в туманú,

В боях не відали омани – 

Святої ж воленьки сини…

…Я цю леґенду – не зурочив,

Я цю леґенду – сам творив…

…Слова, лаштуючи на спочив,

Формат краси боготворив…

02.11.2015р.

                        * * *

…Скуштуйте, пані, степової втіхи,

Наливочки скуштуйте, ось вона…

Душа замолить всі свої огріхи,

Робити це їй геть не первина…

Скуштуйте, пані… Отже, – наливаю,

Ґранчак – ніц не образить чемність вуст…

З шляхетних рук вас, пані, напуваю,

Най заздрять нам і доокола, й Хуст…

Скуштуйте, пані, степової втіхи,

Такої в вас нема на всі краї…

Душа замолить нам най всі огріхи,

Від заздрих віч сховають кураї…

Є ще нагода випити по другій,

А там і третю задобрить не гріх…

Геть чую по руці, такій упругій:

Краса жіноча – неземний горіх…

Її цілунками не задобрити,

Лиш – пестощами? О! Хіба? Хіба?

Якщо вже сей ґранчак дано пролити,

То інший піднесе сама Судьба…

…Скуштуйте, пані, степової втіхи,

Мої молитви, то – степи, степи…

…Краса – божественні шанує ціхи,

Заради них – і смерть переступи!..

02.11.2015р.

                        БАЛАДА 

     ПРО РОЗП’ЯТТЯ КОЛЬОРІВ

                                              Еммі Андієвській

…Картини мають різні кольори,

Картини мають різні дотикання…

Вони не просто радикали з гри,

Вони – душі і слів перемикання…

Картини мають різні почуття:

Написані у щастя на звороті,

Одні з них творчо стверджують життя,

А інші – меч несуть до вуст сволоті…

Картини – незворушливі співці,

Картини – санітари і солдати…

У них безсмертя зліва на щоці,

Їх успіхи й поразки – спраг мандати…

Картини мають різні кольори,

І всі вони в житті – невипадкові…

До них у гості ходять прапори,

Їм моляться, мов шаблі чи – підкові…

Велика їх могуть і правота,

За їх довірою йде перемога…

Їх істина – на всі житті свята,

А честь їх – вбрід не перейдé знемога…

…Я до картин – лицем і почуттям,

До їх творців – баладою й душею…

…За їх сюжет заплачено життям:

Розп’яття кольорів – понад олжею…

02.11.2015р.

                           * * *

                                                                           Галі

…Мої степи лежать за Копанями,

Мої степи… Мої святі степи…

Зірки над ними – срібними вогнями,

Попробуй святість їх переступи…

Мої степи – чорноземні і чесні,

Мов мамині долоні восени…

Їх душі таємничо-безшелесні,

Нема на них ні кривди, ні – вини…

Мої степи… Тут скіфи і сармати,

Мої степи… Тут кров і козаки…

Їх волю не змогли переламати

Ні хижі дні, ні зболені віки…

Я – вийшов з них, аби напташить Волі,

Я – вийшов з них, щоб віднайти Слова…

…Стою один, мов сивий явір в полі,

А поруч Вічність в Небі проплива…

…Мої степи лежать за Копанями,

Мої степи в безсмертя десь на дні…

…Дорога в справжність клечана піснями,

Стовусті страдниці оці пісні…

02.11.2015р.

                         * * *

…Незболених вуст не бува, не бува,

Незболеність – в втрати вгрузання…

Кохана, навіщо тобі ці слова

В час лютих вітрів завивання?..

Незболених вуст не голуб в самоті,

Незболених вуст – не сахайся…

Вони короновані смутком в житті,

Лиш з ними, в ста зрадах, кохайся…

Я знав їх, я відав, я їх цілував,

Я був з ними за осокою…

Я ціле життя їм лиш офірував,

Торкав їх душею й рукою…

Вони мене вчили, леліючи біль,

Вони мені казку читали…

Я їм дарував цю, блакитну купіль – 

До того, як в різність ми стали…

…Літа – зазернили пекучі слова,

Літа – вмили душу і тіло…

Кохана, ти тричі в баладі права:

Що смертне, – те відзолотіло… 

…Незболених вуст не бува, не бува,

Незболеність – лід, замерзання…

…Слова доганяють за яром слова,

До чого тут каверзування?..

02.11.2015р.,

м. Січеслав

              МЕЖА ВІДЧУЖЕНЬ

…Долиною, де клени й осокори,

Я проводжав тебе в чужі літа…

Вуста, на вирок скрух і невпокори,

Підтвердили: ти – більше не свята…

Ти – більше не моя: межа відчужень

Перейдена… І що тут говорить?

Сльоза в період сонячних розмружень

В чужі покої весталкою зрить…

Долиною, де сутінки й смереки,

Де сич кричить на чорних кажанів,

Чужі, до болю хтиві ім’яреки,

Любов депортували в царство снів…

Вона – заснула: хай і ненадовго,

Вона заснула в трунмі, не моя…

А на душі – відторгнуто і вільгло,

А на душі розіп’ято ім’я…

…Долиною, де клени і смереки,

Де вовківня – в ходіннях до мани,

Не літні, та вже зрілі ім’яреки,

Чийсь чемний профіль викрали в весни…

Можливо, – мій, а може, твій, кохана,

Можливостей у них не позичать…

…Крізь туманú текла зоря багряна,

Туди, де чорні лебеді ячать…

02.11.2015р.,

м. Січеслав

                   * * *

…Яри – сварилися з степами

Чи, може, зморені були (?),

А потім, втішені серпами,

Їм дарували постоли…

Яри були, все ж, благородні,

І не бажали ворожди:

Гріхи свої, не первородні,

Задобрили, мов цвіт – меди…

Тепер живуть в ладу і згоді,

Красі не гнівають чоло,

При повній злагоді в природі,

Душі даруючи тепло…

…Яри – сварилися з степами,

Чи, може, зморені були (?)…

В житті не сходились лобами – 

Сусідську гідність берегли…

02.11.2015р.,

м. Січеслав

                  * * *

                                                   Галі

…У степу – свої закони,

А в слова – свої жалі…

Балади – це ті ж ікони

В блакиті й пшениць на тлі…

У степу – свої печалі,

У степу – свої дари…

Роками булані й чалі

Ставали під прапори…

У степу – свої сопілки

І дзвони, й серця, й – шаблі…

На поклики перепілки

Це ж хто там закляк в імлі?..

…Кохана, злотаве жито

По часі і нам тут жать…

Вірш – росами болю вмито,

Тут предки в ярах лежать…

…Ніколи не вийдуть з туги

Тумани… Ці туманú…

…Душа не подасться в слуги

За сріблик до Сатани…

…У степу – свої закони,

В балади – свої ґноти…

…Вогонь в державі ікони

Безчестю не перейти…

02.11.2015р.,

м. Січеслав

                                   * * *

                                                                                                       Галі

...У зеленому байраці чарування – особливі,

У зеленому байраці все збувається по зливі...

У зеленому байраці ми – удвох, моя кохана,

У зеленому байраці двоєдина вічність пʼяна...

У зеленому байраці княжать луни і – відлуння,

Це ж бо тут козак з Орелі задихнувсь од многоструння...

У зеленому байраці комашня – і та при ділі,

У зеленому байраці курять люльку заметілі...

У зеленому байраці плаче білочка в тумані,

Тяжко жити (вовком вити?), ніжачись в самообмані...

...У зеленому байраці на вуста – своя потреба:

На безпечну сіру мишу пада яструб з нетрів неба...

02.11.2015р.