Пожовкле листя падає додолу…

І раптом  світ  без посмішок збіднів!

І що мені робити з своїм болем?

Мiй мозок вже вiд люттi закипів.

Вже і горілка душу не рятує.

Затьмарила війна ця небокрай.

Ненависть на землі, як мор, лютує

І осінь ця – неначе світла край.

Змішалися з вогнем посохлі віти, 

І стогне від біди моя земля, 

І плачуть у розбитих хатах дiти,

Не чути в небi пісні журавля.

Чарiвна осiнь у вiйнi палає,

Як непотрібний, зайвий папірець.

Вже другий рік земля моя страждає – 

Забув про неї мабуть Бог-творець.

А може ми забули в чварах Бога,

Забули хто ми, і який наш рід? 

І це не наша, а чужа дорога… 

Навіщо нам звалилось стільки бід!

Пожовкле листя падає додолу…

Мiй мозок вже вiд люттi закипів

 І, як п'яниця, ріже правду голу,

Який напився та не закусив.