ЮРІЙ КИРИЧЕНКО,  лауреат Міжнародної літературної премії

 імені Томаса Еліота (2014)                                                             

З циклу „ІНШИЙ ЧАСОПРОСТІР"

                   * * *

…В трунму обрядженій доні

Неня зварила куліш…

Витерши сльози солоні,

Мовила стиха: „Поїж…"

Віхола в шибі мигтіла,

Зорі – крізь ніч пролились…

Їсти мала не хотіла,

Слізоньки – перевелись…

В трунму обрядженій доні

На безгоміння рябе,

Склепивши очі безсонні,

Неня поклала себе…

Свічка чаділа і – згасла,

Тиша – на лікті звелась:

Смертонька, все, що припасла,

З тим – і крайсвіт подалась…

06.09.2011р.

       БАЛАДА ВІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

       Уклінно: бабі Ганні,  бабі Федосці, бабі 

       Горпині –  за межу відспіваних років…

…Колодязь за селом води не родить,

Але пшениця – ще росте, росте…

У небі жайвір зрідка верховодить,

Розпорюючи хмар шитво густе…

Але для гусаків то – не важливо,

Але для гусаків то – глупота…

Вони свій ґелґіт носять бережливо,

Як дід Оникій – стоптані літа…

То правда: їх у нього назбиралось,

Як бліх у сторопілого Сірка…

А був же час, що й сіялось, оралось

І оковита не була гірка…

Дід супиться: і що тепер ці згадки,

Кому із них зладнати кожушок?

Пальнути б, як в дитинстві, із рогатки,

Так баба обезчестить під смішок…

Вона у діда ще така бідова,

Пащекувата, майже молода…

…І що із того, що три рази – вд?ва?

Із вдів, дейкують, цвіт не опада…

08.09.2011р.

                          БАЛАДА

     ДЛЯ ТИХ, ХТО НАРОДИВСЯ

                          В СІЧНІ

…Хто народився зимою,

Будь солідарним зі мною:

Топчеш піски ти чи глину – 

Не забувай про калину:

Неня вона нам єдина – 

І Батьківщина, й родина…

Хай днина хижа, суєтна – 

Духом калина маєтна,

Неперебутньо багата

В будні і в свята…

Хто народився у січні,

Зваж на ці прописи вічні:

Підпомагай їй чим зможеш,

Цим – Україноньку множиш…

Адже без неї ми –  листя,

Котре зміта в урну Христя…

Адже без неї ми – блазні,

Котрі не бачили лазні…

Хто народився, щоб жити із вірою,

Не замахнись на ріднизну сокирою…

Будь кожним подихом за оборонця

Тій, що підносить Вітчизну до Сонця!..

18.08.2011р.

                            * * *

                                                                     Галі

…В сутінках душа моя світає,

В сутінках душа моя не спить – 

Світ краси із розвиднем вітає,

Що – ні запродать, ні – закупить…

Я при нім – архімандритом духу,

Я при  нім висвячую чуття:

І в добу, що вторглася в задуху,

І в період цвіту побиття…

Ми обá пливем в державу світла,

Ставши в ста баладах на крило…

…Радість, що в словах оцих розквітла,

Туманцéм спадає на чоло…

19.09.2011р.

                * * *

                                      Богдані

…Вмира краса степів,

Холоне щирість ночі:

Не повністю – напів,

А інше напів очі

Сум’яттю  виїда,

Бо бачить лиш мізерня…

…Із джерела вода

Біжить повз повнозерня…

28.08.2011р.

    СМЕРТЬ ВІД ТРЬОХ КУЛЬ

            Балада вовчого яру

…Вовчиця й вовк жили бездітні,

Їх шлюб тримавсь на волоску…

Останнім часом в ночі літні

Це повергало їх в тоску…

І все було б у них змістовно,

А тільки маялись обá…

І хоч вели себе тактовно,

Та роз’їдала такт злоба…

І – розійшлись… І стали жити

В окремих норах – як в літа,

Коли не вміла ворожити

На щасті доля їх крута…

Вовки – не люди: їм – простіше,

Та ось обсіли холоди,

І стали біди сміливіше

Досліджувати їх сліди…

А якось у яру мисливці

Підстерегли утрьох вовка,

І карабіни-незрадливці

З-за спини шарпнула рука…

І грянув залп, і впала тиша

До ніг засніженій траві,

І заніміла в нірці миша,

І заболіло перезві…

А вовк лежав… Чотири лапи

Вписали помсту в заповіт…

І крові зболені накрапи

Мисливцям не затьмили світ…

А через день, як сніг на груші

Рясне гілляччя обламав,

Вовчиця вклала в людські душі

Грім, котрий тишу переймав…

В селі казали-говорили:

„То – сіроманка, то – вона…"

Вінками три могилки вкрили,

А сич – пугукнув край вікна…

Ридали, мліючи, вдовиці

І проклинали вовченят,

Які знайшлися у вовчиці,

Як та ходила по ягнят…

За нею гнались – не догнали,

Ішли по сліду ста химер…

…А вовченята з казки знали:

Їх тато – від трьох куль помер…

08.09.2011р.

  ПОЕТ У ЧЕКІСТСЬКІЙ РОЗРОБЦІ

               Балада творчого опору

...В годину хвищі і в годину мряки,

Коли я був за межами житла,

Заходили в мій дім чекістські хряки,

Яка ж потреба в цьому в них була?

Під мікроскоп усе передивились – 

Без дозволу, без санкції, без слів…

Мов хижі оси над варенням вились:

Цвіркун од каверзи ледь не зомлів…

Зло – спостеріг, але себе не видав,

Усе на камеру зафільмував…

Заледь живий від тих кошмарних видив,

Він жах мені той прокоментував…

Я був незрушний, наче спирт в утробці,

Я розбавлять осмут нічим не став…

Я розумів: знаходжуся в розробці,

Але не знав геть жодної з підстав…

Читач – повів: чекістському режиму

Мій вірш – поперек горла звіддавен…

Падлюки, зовні тихо, без нажиму,

Підводять до перерізання вен…

Та нерви мої – з щирого металу,

Корозією їх в кільце не взять…

Казав був мені автор* „Землеталу":

„Ніхто ти, як не є чекістський зять"…

Тоді я усміхнувся лиш, а нині

Я розумію, що за цим стоїть:

Дражлива челюсть в сатанинській слині

Надумала мене зламать, згноїть…

Та я не мию чоботи печалі,

Хоч вороняччя й жде на кружині…

…Гніді, булані, а, в припряжці, й чалі,

Несуть цей вірш на факельні вогні…

26.08.2011р.

                  _________________________________

                 *Володимир Грипас – поет, прозаїк, член НСПУ, який трагічно загинув при нез’ясованих            

   обставинах  у Дніпропетровську (прим. ред.-упоряд.)