ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

З циклу „ПОВЕРНЕННЯ ВОЛХВІВ"

                       * * *

…Про що мені говорить очерет?

Якби я знав, якби я знав, кохана…

Куди спішить? Натхненню наперед?

Душа у нього щира, незів’яна…

Про що мені співає очерет?

Які таємини висповідає?

Зове назад чи кличе уперед,

Коли опівночі зітха-ридає?

Про що мені шепоче очерет?

У шепотах його говіють зорі…

Ще мить, і в ніч підпалять ожеред,

При котрім сойки тчуть чуття прозорі…

Про що мені казкує очерет?

Якби я знав, якби я знав, хороша…

Чи не про те, що йде зима вперед,

І вірш цей опечалює пороша?..

02.09.2015р.

                                 * * *

…Я б з тобою випив чаю, але де твоя заварка?

Я б з тобою випив чаю, але де твоя зава?..

Те, що ти мене вкорила, ну яка зі скрух цих сварка?

Захистили нас від лиха ненароджені слова…

Я б з тобою випив чаю, але де моя заварка?

Я б з тобою випив чаю, але де моя зава?..

Те, що ворон у розгіллі напідпитку хижо карка,

Певен, ще не означає, що розлука ґлузд вбива…

Я б з тобою випив чаю, та втекла водиця з крана,

Я б з тобою випив чаю, та криниця нежива…

…Сутеніють віщі чола, непромита творча рана,

От і б’ють мене під груди, от і казяться слова…

02.09.2015р.

                   * * *

…Впала скіпка горю в око,

Ой же, глибоко-глибóко…

Впала скіпка, стало темно,

Ворог влучив недаремно…

Впала скіпка лиху в око

З хмар, що високо-висóко…

Ніч – кривавою назвала:

В стані скрух перебувала…

Впала скіпка болю в око,

Ой же, серцю одиноко…

Одиноко, та – не дуже,

Десь же поруч ти, мій друже…

Я до тебе пісню правлю,

Шаблю й горличку прославлю…

А тебе – візьму до хати:

При літах порядкувати…

…Впала скіпка щастю в око,

Та не так уже й глибóко…

Ми її обá дістали,

І на серце вищі стали…

02.09.2015р.

                                * * *

…Вечір взяв за вуздечку коника вороного

В час, як катав той в полі хлопчика не одного…

Вечір лункі копита травами вперезав,

А всі думки тривожні вузликом зав’язав…

Вечір взяв за вуздечку коника (ех!) гнідого,

З ним у степу катався, може, не так і довго…

А коли стало в полі холодно і тривожно,

Глянув коню у вічі – щиро і геть неложно…

Кінь захропів і мовив голосом козака:

„Буду твоїм, як в тебе тричі тверда рука"…

Вечір мовчав, як вкопаний: що говорити мав?

Взяв три стебельця в руки, хмикнув і … не зламав…

Що це за щем? Леґенда а чи вдатна балада?

Зна про це молодиця з-поза Опішні, Лада…

Може б, її спитати, тільки я – не берусь…

…Висмикав на цитати кібчик Вкраїну-Русь…

02.09.2015р.

             ПЕРЕХОЖИЙ

…В Україні мене не друкують,

І що вони, в біса, думкують?

Чекістські задуми – прахом,

А слово – знову над крахом…

В Україні мене катують,

Та вірші – болю вартують…

І хай, хоч мої, хоч – ні,

Мулько їм у труні…

Ніби козак по полю,

Вийдуть вони на волю…

А тільки де вона, Господи?

В’ялять в підвалах гаспиди…

В Україні мене катують, – 

Так, мов ягíд куштують:

Кісточку – шлють в зіниці:

Що вже хтиві та ниці…

Але мій зір – не меркне,

Вчуйте це, пані Меркель!..

В Україні жити – що вмерти,

Та я, на нещастя, впертий:

Чуюся на гаразді

Й там, де пекельно й ґазді…

…Я ж на ґазду не схожий:

З присмерку перехожий…

02.09.2015р.

           КОЛЕКЦІОНЕР

…Колекціонер холодної зброї,

Звідки родом він? З Трої?

Інші кажуть, – з Хорезму:

Мав був східну харизму?..

Щаблі, мечі, кинджали, – 

В длані ніц не дрижали…

Мовив би не тремтіли,

Коб ви цього хотіли…

Де він? На хвилях Лети? – 

Смертний, як і стилети…

А ось мечі та шаблі – 

Знов під ногами в чаплі…

Що там ще є? Пістолі?

Ці – в оберемку в долі:

Нидіють при шухлядах?

Будять острах в наядах?

Як-не-як, а, все ж, зброя,

Славна, як вічна Троя…

Навіть паломник з Риму

Вклав її в штивну риму…

І хоч це – для годиться,

Кортик навик трудиться…

Знали це й генерали,

Образ чий змроки вкрали…

Що вже тут про піратів,

Вічних судьби кастратів?..

…Ви – про милого Хлої?

Шпага – не при герої…

02.09.2015р.

                                         * * *

…У цих вересневих ярах, у цих вересневих долинах,

Підводяться вої крізь прах, відомі ще в древніх билинах…

У цих вересневих ярах, у цих зосенілих яругах

Стоять три полки – не за страх, їх чола – при гордих хоругвах…

У цих вересневих ярах, здавен потолочених болем,

Тумани, знеславивши страх, виходять на кручі за полем…

Тут – простір для стріл і мечів,

Тут – воля: велична і гожа…

Од глипання, з дупел, сичів,

Конає й кіннота ворожа…

Леґенда? Балада? Хто зна?

А раптом, зухвала реальність?

А це – не мана, не мана,

Це – факт, що зневажив брутальність…

У цих вересневих ярах,

У цих стопечальних долинах, – 

І вірш при всезрячих волхвах,

Відомих по всеньких країнах…

Вони вікопомних вістей

З учора не відсахнулись:

З учора ще з рангу гостей

У власний цар-скит повернулись…

02.09.2015р.