ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Тумаса Транстремера (2015)

                                   БАЛАДА

                   ПРО СЛЬОЗУ БЕЗЧЕСТЯ

…Ти – торгувала тілом, а що з цього вийшло, люба?

Ти – торгувала честю, а що з цього нині є?

Душа, за всіма ознаками, ледь не врізала дуба,

А нині твій День Очищення з ста мороків постає…

Ти – торгувала тілом, а що ж ти собі надбала?

Хвороби, з якими лікар ради ніяк не дасть…

Цинічним і хтивим кайлом ти згубу собі длубала,

То чому ж не відпускає тебе химерна напáсть?

Запитання ходять босі довкола твого безчестя,

Запитання ходять босі довкола своїх розпук…

Мовчання – згуба ординців: криваве їхнє нашестя,

Мовчання – згуба безтямства: хміль з багатьох сполук…

Ти – торгувала болем, а він – вар’ят не з дешевих,

Ти – торгувала честю, як милом у будній день…

А на бенкет з олжею ходила в шапках смушевих,

А про продажність плоті милому – нітелень…

І ось тебе пов’язали на березі безголосся,

І кинули у захлання: сиди, нуди, спочивай…

А десь красується жито, а десь налилось колосся,

А ти сап’янці безчестя у ніч безсоння взувай…

І що це: судьба чи доля, чи зватрена мертвичина,

І що це: гріх чи покута, чи марення в дерезі?..

…Не скоро ще злізе з тебе продажніх безтямств личина,

І що сказати повії чи, хоч би, її сльозі?..

02.10.2015р.

       З СРІБНИМ СЕРПИКОМ

…Край моєї сумної брови

Хто стоїть? Та невже таки ви?

Упізнав… Хоча – ні… Се – здалося,

А так вірилось: щастя – збулося…

Край моєї сумної трави

З срібним серпиком, з щемом брови?

Ні, не ви… Се – лише спогадання,

За якими – зневіри ридання…

Що – ридання? Вони – не для мене,

Як чуття не змертвіло знаменне…

Але ж, хто це стоїть край біди

І блага: „Хоч на мить підійди?.."

Не посмію впізнать… Не посмію,

Пощадіть, не мене – маму мію,

Ви, безсоння з ярів, з яворів…

…Все життя – недокопаний рів,

За яким забуття, холоди…

…Далі скрух, вірше мій, не ходи…

…Край моєї сумної брови – 

Відгалуження до тятиви…

Тятиву сесю рубано шаблею,

Тятиву сесю клювано чаплею,

А вона не зника, не зникає,

Може, вироку честі чекає?..

02.10.2015р.

                      БАЛАДА 

                  ПРО ГУСЕЙ, 

 ЯКІ ВІДМОВИЛИСЬ ВІД НЕБА

…Гуси ці – не полетять у вирій,

А чому? Залишились при хаті…

Відтепера, віруй чи не віруй,

А все щастя їх – на сірій шматі…

Гуси ці – втомились перельотів,

Більше їм летіти – без потреби…

Не жахатимуться самольотів,

Не справлятимуть в захмар’ї треби…

Їхня стежка – з клітки і до річки,

Їхнє щастя – між рядків цибулі…

А як випаде під ніж Марічки, – 

Три сестри обпатрають прибулі…

Пір’я їх – на подушки й перини:

Придане на молоде весілля…

Незабаром – свято у Ярини,

Файне буде в Любичах застілля…

…Гуси ці – не полетять за хмари,

Хто їм що – за принципи змалілі?..

Хай вже в небі з іншими кошмари,

Їхні крила – в змроках відболілі…

02.10.2015р.

                            ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ

…Бомжі з вигрібної ями знайшли собі, що шукали,

Обсіли її півколом і їли з сиром млинці…

Були це звичайні люди: не злодії, не шакали,

Щоправда, один був, літній, з синцем на лівій щоці…

Бомжі помовчали чемно, цигарочку пригасили,

Опісля – перехрестились і, нумо, у карти грать…

За руки, не зовсім чисті, у Бога перепросили:

Не звикли ще проти ночі, не вмившись, козирну брать…

А тут заблищали фари, „Тойота" затормозила,

І вийшли з салону в масках, з шмайсерами в руках…

І вдарила смертним в чола в приціл сатанинська сила,

І впали бомжі на землю, при місяці і зірках…

В убитих забрали карти і цілу, на вид, „Спідолу",

Того, хто сіпавсь в конвульсіях, добили довгим ножем…

А потім хтось помочився і зле відригнув додолу:

Не свіжий, виходить, був цей, з Привозу, довбаний джем…

02.10.2015р.

                       ЧУЖЕ ВЕСІЛЛЯ

…Я був давно на Орілі, а це навідався знову,

Я був давно на Орілі, а це приплив на човні…

Хотілось перепочити та й перевірить обнову:

Як буде вести „Казанка" себе на цій бистрині…

А ти в росі пасла гуси, збирала в березі зілля,

Колись, на диво вродлива, була ще ніц не стара…

І я пригадав до болю, як грали чуже весілля,

А ти стрічала всіх з міста, з чужого болю, з Дніпра…

Було нам обом цікаво: до жаху, до перелюбу,

Бо ж ми були на ту пору, як яблучка молоді…

І ти отримала князя, а я – негадану згубу,

І ніч нас довго просила побавитись на воді…

Просила і – допросилась… А що ми мали робити?

Просила і – допросилась… Трапляється так в житті…

Ріка дозволила грішні неспиті губи надпити,

А ми ж були вітрогони, а ми ж були не святі…

…І от сьогодні зустрілись, та стрічі – не відбулося,

І от сьогодні зустрілись, та хто кого упізнав?..

…У тебе – той самий усміх, хоч снігом бите волосся,

Невже тебе, люба, нелюб так в березі доконав?..

…Я був давно на Орілі, а це навідався знову,

Я був давно на Орілі, а це приплив з туманý…

…Сльоза в ста марнотах долі шукала душі обнову,

І стріла чужу кохану, мов, биту громом, весну…

02.10.2015р.

                        * * *

…Нічого з вуст ганьби не попрошу:

Ні поцілунку, ні – перестороги…

А згадку про любов твою ношу

Туди, де паслись в ніч єдинороги…

То була ніч? Ні, то не ніч була!

То була ніч? То – казкували зорі…

Блакить лягла блакиті до чола

І освятила зваби вуст прозорі…

В Орілі срібні плавали вужі,

В ста тінях паслись золоті козулі…

Душа хотіла впасти на ножі,

Та віднайшла слова напівзаснулі…

Ми не знайшли в тих любощах вини,

Ми не знайшли в тих любощах провини…

Чуття були, як з яру тарпани, 

Які не знали, як болять сивини…

…Нічого з вуст ганьби не попрошу,

Нічого з безголосся не напташу…

…А вірш на роздоріжжях залишу:

Хай нагада про невідцвітність нашу…

02.10.2015р.

                       * * *

…Колись згадаю образ твій в пітьмі,

Колись, можливо, ще раз пригадаю…

А нині мерзнуть сутінки самі:

Без тебе що в них, люба, відридаю?

Колись? Колись? Це як воно – колись?

Це – як? В прощанні – очі, губи, руки,

За що вони в тумани продались?

За що повірили в меди розлуки?

Хоч ти з їх ста безодень прочитай,

Як можна вірить в зло відмайоріле?

А вірш мій в ніч безсоння не вітай:

Він – яблуко, в чеканнях перезріле…

Ти можеш надкусить його і – пхе,

Ти можеш смакувати ним до згуби…

А щастя – що? Воно лихим – лихе,

Ти – не прощай… Ти щастю – прямо в зуби…

А що? Іще не так в житті бува,

Ще й не така сльоза буває хтива…

…Вір лиш в слова, в святі мої слова,

Їх не розіпне правда нечестива…

02.10.2015р.

                       * * *

…До цього карабіна – інші кулі,

До цього карабіна – інший порох…

Біда в цей ствол не ходить на злі гулі,

Вона тобі й мені не той ще ворог…

До цього карабіна інші цілі,

До цього карабіна інші змроки…

Вірш, що завис в сумнім його прицілі,

Не сповідає неміч і навроки…

Він – з іншої деревини і – сталі,

Він – з інших повноважень і позицій…

У нього звички і манери – сталі,

Він – пацифіст і, вибачте, патрицій…

Він не навик в дощі шпацирувати,

В тумани не навик сидіть при ватрі…

Як треба, він зведеться, щоб вбивати,

Стволи його святинь і помсти варті…

02.10.2015р.

                        * * *

…Дев’ять слів відмовились читати,

Не бажають, з ночі, говорить…

Розійшлись: хто – в пекло, хто – в цитати,

Хто – за хвірточку: перекурить?..

Дев’ять слів… І кожне – знамените,

Дев’ять слів… І кожне – тятива…

Не сказать, щоб так вже й імените,

Та, все ж, – не намилена трава…

А якби й намилена? Що з того?

В Загребельного такі були…

І не лиш в ім’я всього святого,

Просто стали в змроках на вали…

…Дев’ять слів відмовились читати,

Мовчазливість – їхній талісман?..

…Я би міг їх, почасти, вітати,

Але крякви облягли лиман…

02.10.2015р.

                   БОЖЕ ПОВЕЛІННЯ

…Щось мало ви читаєте мене,

Братове з Минівки, з Мальків, з Мокрищі…

Не до душі вам коливо земне?

Ви на три голови за відчай вищі?

Я – не перечу: ви – душі огром,

А що вже говорить про мужність тіла?..

За вами, на сто верст, аеродром,

А моя зірка ще й не миготіла…

І все ж, і – все ж, і все ж, брати мої,

Я задля вас ходив у ці яруги…

Я натикавсь на щебети змії,

Я аргамаку послабляв попруги…

Вірш з ховрашками розмовляв про чин,

Не певен, щоб ви в біль його вникали…

Можливо, це й не справа для мужчин,

І вас на герць слова не викликали…

Але ж і я подяк вам не носив,

Але ж і я вас не вітав край столу…

І не тому, що, мов лішак, спесив,

А тому, що не виїздив з атолу…

Жить на атолі – будень, не дива,

Жить на атолі – наголос природи…

…Йде обертом від того голова,

Що на планеті щастя недороди…

Так мало я до вас являв чоло,

І до порад неложних прислухався…

…Але безмірно вдячний за тепло

Весни, до котрої відженихався…

…Прийміть мої покути і жалі,

Прийміть мій, сивобровий, щем сумління…

…Я й досі ще в журавки на крилі,

І це, дейкують, боже повеління…

02.10.2015р.

                     * * *

…Осипається лист на траву,

Осипається лист на обочі…

Підніми в моє серце брову,

Подивись мені в зморені очі…

Осипається лист на стежки,

Осипається лист на дороги…

…Вірш побив біля себе горшки:

З марнослав’я, а може, з тривоги?

Осипається лист в лободу – 

Відболілу і відмайорілу…

Сич полохає змроки в саду,

Їжачок шука суть недопрілу…

…Все належить комусь – не мені,

Все належить Великому Чину…

Що там в глибах душі в таїні?

Хто зневажить між слів мертвичину?

Осипається листя з принук,

За якими – осінні дерева…

…Хто цей вірш? Може, брат, мо’, онук?

Хто проб’ється в їх зболені мрева?..

02.10.2015р.