ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)
З книги
„ЦЕРКВА ДЛЯ БІЛИХ СНІГІВ"
БАЛАДА № 59
…Прийшов до мене в гості День народження,
Відсунувши всі схеми за межу
І пропонуючи таке поводження,
Де власну втіху вдягнено в чужу…
Це що – тверезість? – я собі подумав,
Чи зрілість на крутому віражі?
І поки я цукерку смутку хрумав,
Вповзли в цей вірш всезнаючі вужі…
Вповзли погрітись чи вповзли вітати,
Я не питав, бо я не є з таких,
Аби в допитливість, як в хміль, вростати
На берегах бентежно-палахких…
Вужі в теплі погрілися допіру
І знову – щоб ви думали? – в сніги,
Подарувавши в візерунках шкіру,
Мов чоботи з шляхетної ноги…
Я – стетерів, я – остовпів, я – здався:
Не знав, що думати і що казать…
Я вслід їм їх дарунком вперезався,
Встигаючи лиш губи облизать…
Вужі в мій дім приходили, мов лами,
В тонкій подобі, в дивному вбранні,
Щоб залишити з божої програми
Кавалок сонця власного й мені…
Пітьма надворі чи сніги надворі,
Я маю виконать наказ вужів –
Сталити меч балад в степу і в зворі,
Не сходячи з дволезих віражів…
14.01.2013р.
БАЛАДА № 13
Галі
…В мій вірш прийшли сніги –
Сліпі… Голодні…
У шкарбанах з чужинської ноги…
Де їх так взули? В Кракові? У Кодні?
По сліду з неба – лише смерк юги…
Я запитав їх: „Хліба вам чи волі?"
Сніги мовчали, мов і не сніги…
А потім вийшли з вірша й стали в полі:
Не друзі, але й ніц не вороги…
Сніги та й годі тут… І що казати?
Сніги та й годі тут… І що писать?
Якби мусони чи якби пасати,
То міг би хоч рукав перев’язать…
А так – сніги… А так – не знати, звідки…
Сказати прийшляки – образить степ…
Калина з явором – їх болю свідки,
А в слів од їх печалей – дивний стерп…
Чому в снігів невигоєні рани?
Хто відповість? На картах погада?
Мовчать радари і німі екрани,
А голова в снігів – сідим-сіда…
Я їх не те, щоб серцем розумію,
Я їх родинно, схоже, впізнаю…
От тільки вголос мовити не смію:
На цім стояв був, і на цім – стою…
13.01.2013р.
КОНТУРИ
ЗИМОВОЇ БАЛАДИ
…Виглядаю тебе з снігів –
Твої очі, усмішку, губи…
Маю в слові стільки боргів
За твоє лиш одненьке „любий"…
Виглядаю тебе з смерек,
З ясенів, з яворів, з акацій…
Вірш мій, звихрений ім’ярек,
Дороста до найтонших ґрацій,
За якими – ти і не ти,
За якими – сто п’ять таємин…
І всі – піддані чистоти,
І всі – в ракурсі зваб, взаємин…
Вірш – не підданець німоти,
Вірш – не пасинок шоуменів…
Він – для тебе: звіздар мети,
Вільний вітер – з його легенів…
Він – для щастя, він – лиш тобі,
Нащо віршу формат статиста?
Він – барометр в спільній судьбі,
Сяйвом – схожий на аметиста…
Ти його зустрічай: він – твій,
В фас і в профіль цілуй – на щастя…
Усміхнися йому з-під вій:
Хай позаздрять Наталка й Настя…
…Виглядаю тебе з снігів,
З хуртовин, з міфічних балконів:
Сам – продовження тих боргів,
Про які не мовлять з амвонів…
Виглядаю, чекаю, жду,
Сподіванням годую стрічу,
У якій сто спраг на меду
Тішать провесінь чоловічу…
12.01.2013р.
БАЛАДА,
ЧИТАЮЧИ ЯКУ
ДЕКОМУ ПЕРЕКОРТИТЬ
ВОЛАМ ХВОСТИ КРУТИТЬ
…Шукаючи путящої дороги,
Воли отару хмар взяли на роги
І понесли… Спитай мене, куди?
До паші чи до срібної води?
Воли – волами… А пастух їх, Яків,
Ще той, скажу вам, із старих вояків,
Яких життя прибило до сільця,
Питав мене про мудрість олівця…
В запитанні – іронія стриміла,
Видать, душа в Яшка не заніміла,
І він, попоравши волів, скресав:
У чемній римі душу колисав…
Поет із пастуха не те, щоб дуже,
Та Яшці, схоже, це було байдуже,
Бо, впоравши хвости у дук Шкілів,
Явтух у кузню йшов – до ковалів…
Найбільше хлопа вабило залізо,
Коли воно вогню під хвіст залізло,
І, всмак жируючи попід хвостом,
Скидало з себе сорок сім навтом…
Пліткарки його квацяли: мандрьоха,
До пари йому йде, хіба що, шльоха,
Та й то не в яворах, а в бузині,
Та й то, якщо понéсла в пелені…
Яшко від язиків не відбивався –
У світ краси і вроди не взувався…
Та якось стрів на ярмарку вдовицю,
І понеслось з пащек: запав на кицю…
А киця тотая – натура спірна,
Не одному йому була покірна…
Любили кицю конюх, машталір,
І навіть той, хто доступ мав до лір…
Із лірником тим киця глек розбила,
Коли ще Якова не поганьбила…
Та річ не в Якові, а річ у тім,
Що народилося хлоп’ятко Тім…
І випало Яшкові буть за тата,
І все б нічо, коб не яса ротата…
Мов, киця Яцю сина привела,
Хоч з Мациком у рові зачала…
Яцько – з солдатів… І душі напругу
Сприйняв за несусвітню осоругу…
І щоб заткнути пельку круку й дрόфі,
В одну з субот повісився на крокві…
За вчинок цей його не всі корили:
Тихцем за цвинтарем вночі зарили –
Без молитόв і навіть без хреста,
І в пліток запеклись на тім вуста…
Був чоловік, крутив хвости волам,
А душу заповів … для жовтих лам…
Про це розповідав злий паламар,
Пропивши в шинку срібний каламар…
…Про каламар в баладі цій не йдеться,
Най враже срібло в змроках западеться…
12.01.2013р.
БАЛАДА
ПРО ПОВЕРНЕННЯ СНІГІВ
…Куди пішли сніги з моїх околів,
Куди запропастилися, куди?
До скіфів, до варягів, до моголів?
Подалі від безп’ятої біди?
Чи я проспав їх, чи не запомітив
Евакуації їх чистоти?
Всевишній ними творчо так насмíтив,
Що сяяли мистці, воли й хорти…
А що вже літерати? Що поети?
А що художники? А що – співці?
Натхненно оживали кастаньєти
І досягали творчої мети…
І ось сніги пощезли, провалились,
Мов нелині, пішли на поруби…
За них сімсот балад моїх молились:
Аби вернулись в царствіє, аби…
Але вони пропали – ніби обри,
Проникли: крізь туман, озимину?
А може, їх украли з пущі зубри,
Сховавши у печеру крижану…
Льоди на річці болісно смутились:
Куди вони поділися, куди?
Вовки з лисицями в яру хрестились,
Заскочені на белебні біди…
І ні ординці, і ні конокради,
Ні православні, і ні лопарі –
Ніхто не годен, схоже, дати ради
Печалі з смутним профілем зорі…
І лише через тиждень чи на другий,
Коли вже й жданики поїли всі,
Із хутора Смоляний віл муругий
Зустрів їх у всій вранішній красі…
Сніги ішли – немов полки з походу,
Вертались – мов козацький кіш – домів…
І вірш мій, задивившись на їх вроду,
Як віл велеречивий, занімів…
11.01.2013р.
* * *
Галі
…Проти шиби, на годівничці,
Хтось посипав зернят синичці…
Ти пшонця туди додала –
Добросерда була…
А коли я прийшов з своїм,
Зауважила: „Тяжко їм…"
І синичка це зрозуміла,
Лиш по-наськи в одвіт не вміла…
11.01.2013р.
ЧОРНЕ СОНЦЕ
…Чорне сонце – для темних і злих,
Чорне сонце – для темних…
В нім – крута концентрація лих
З хащ недремних…
Чорне сонце – дракон, диверсант,
Посіпака з дороги…
На нещастях земних комерсант,
У якого Люципера роги…
Чорне сонце… Чорніших – нема,
Що тобі в його мороці, люде?
Креозоту кривава пітьма,
Зло, що знищує свято і будень?
Звідки вийшло? Прямує куди?
До людей? А навіщо?
Закріпити державу біди –
Не на мить, а навічно?
Я в те сонце – ні словом, ні – днем,
Ні – чолом, ні – рукою…
Обійду його білим конем
За Оріллю й Окою…
Чорне сонце – не наш поводир,
І не може буть з нами…
Смерть, в його нарядившись мундир,
Сіє пíтьму ланами…
Хай зневіра в нас не проросте,
При корінні пощезне…
Культивується щире й святе,
Невідцвітне і чесне…
В чеснім слові – і чесні діла,
В Богоявленні сущі…
…В білім цвіті дбайлива бджола
Славить дні невмирущі…
11.01.2013р.
БАЛАДА
ПРО ТОПОЛІ В СІЧНІ
…Зранку тополі по пояс в снігу,
Звечора – геть по шию…
Зорі вточили їм з неба снагу –
Всупереч чорторию…
Зранку тополі – стрункі й молоді,
Звечора – мов бабусі…
І через тиждень, навсупір біді,
В такому ж, вважай що, дусі…
Зранку не дуже мороз обпікав,
Звечора – мов затявся…
Спершу – по-братньому був ласкáв,
Згодом – зовсíм стерявся…
Зранку тополі – сестри душі,
Зночі – злі поторочі:
Думають лиш про липкі бариші,
Склепивши хтиві очі…
Зранку і я – мов не я, а лось,
Котрий дола відроги…
Зночі – бажання любить збулось:
Всі почуття – прологи…
Зранку тополі – по лікті в снігу,
Зночі – судома в лікті…
Вперше я бачив тебе нагу
Збоку балади – в ліфті…
Мчав той, хмеліючи, до небес,
Понад снігів загати…
І квітував не вишняк, а без
В снів на узбіччі хати…
…Люба, кохана моя, прости:
Зайве сказав на люди…
…В небо тополі за так відпусти,
Дáрма, що сніг – по груди…
10.01.2013р.
* * *
…Не ходи у валянках на волю,
А ходи на волю босонíж…
Я тебе, о душе, не неволю,
Як сто скрух з-під ребер – фінський ніж…
Не блукай по терніях, по бруках,
А ходи по вранішній ріллі…
…Серце із судьбою – в тих сполуках,
Що й любов і вірність на землі…
10.01.2013р.
БАЛАДА
ХРЕЩЕНОГО ХРЕСТИКА
…Нема сім’ї – і рід зійшов на пси,
Нема сім’ї – і рід з дороги збився…
В околицях дерев, трави й роси
Його хрещéний хрестик загубився…
Нема сім’ї? А що ж тоді в нас є?
Нема сім’ї? А що ж нас підіймає?
Господь їй повноваження дає –
Сім’я вкладає в душу і виймає…
Нема сім’ї – і що ми без сім’ї?
Нема сім’ї – і рід на рід не схожий…
Сім’я є у вовків і є в змії,
А ти хто без сім’ї? Так… Перехожий…
Живи – для неї і світай – у ній,
Святкуй її – як святість, як роботу…
Все піде в смерк, в ніщоту, в перегній,
Якщо сім’я загубить власну ноту…
Я – це пізнав, засвоїв, зрозумів –
Не те, щоб рано і – не щоб запізно…
Щось – будував, а щось – не в толк зумів:
В душі хурделило й було завізно…
Я заходивсь той хрестик віднайти,
Я будував – із слова і – у слові…
…І ти мене, мій Господи, прости
За відданість красі і ремеслові…
10.01.2013р.
БАЛАДА
ПРО КЛЮЧІ ВІД ЩАСТЯ
Січнева версія
…У цих снігів – нічого не питай,
У цих снігів… Вони прийшли здалéка…
Єдине, що прошу тебе: вітай,
Як навесні вітає нас лелека…
У цих снігів… У цих святих снігів
Для нас приховані свої печалі…
Та тільки не роби з них ворогів,
Вони – посли душі невідзвучалі…
Їм – ще своє… Як і тобі й мені,
Хоч я нас двох до них не прирівняю:
Вони – небесні… Ну, а ми – земні,
Тож вип’ємо сьогодні з ними чаю…
О, як давно я з ними чаював,
Ти – віднедавна їх святила змроки…
В єдину суть Господь нас парував,
Як ми їх свят засвоїли уроки…
Вони мели – повз нас і перед нас,
І ми були щасливі, навіть дуже…
А що ж тепер? Нема в снігів тих назв,
І де вони? Мо’, ти розраєш, луже?
По траєкторії сум’ять – сніги,
І не якісь там, а круті замети…
Ріка – в снігах куняє від нудьги,
Під кригою хто ставить перемети?
У цих снігів Господь лишив ключі
Від щастя, що тобі й мені належить…
Візьми їх зранку, а як ні, – вночі,
І хай тебе це, люба, не бентежить…
10.01.2013р.
БАЛАДА
ПРО
СОСНИЧКУ ПРИ ЗАМЕТАХ
…Сніг замів сторожку лісника,
Впав, як меч, на граби і ялини…
Красота твоя така тонка:
Бог ліпив з окремішньої глини?..
Сніг до красоти не збайдужів –
Всю її сріблястістю позначив…
Многих, нетутешніх теж, мужів
У характерах переіначив…
А тобі? Тобі до того що?
Ти – свята сосничка при заметах…
На м’яке запитання „За що?"
Очки – мов стрільці при кулеметах…
Сніг тебе шукав і віднайшов,
Віднайшовши, спостеріг тривогу:
Доки з піднебесь на землю йшов,
Не зважав на викінченість строгу…
І, вже тут, серед хуртеч і змроків,
В білосніжно-місячній імлі,
Впав з поклоном за дванадцять кроків…
Ну, а ти? Тобі його любить?
Ну, а ти? Тобі його кохати?
У душі – діткливий зойк різьбить,
Крізь печаль – цілунки колихати…
08.01.2013р.
БАЛАДА
В ПОШУКАХ
ЖИТТЯ ЧИ СМЕРТІ
…Двоє – в дрімучих снігах,
Двоє – в старому лісі…
Ватяна втома в ногах,
Сич – на горісі…
Що він їм хоче сказать?
В чому запевнить?
Рану перев’язать?
Вірш – не допевнивсь…
Двоє – в імлі, в кожухáх,
При карабінах…
Старшого кликати Стах,
Меншого – Кінах…
Хто вони? Взнаєш хіба?
Вої? Вигнáнці?
Вкриє їх горе? Ганьба?
Ввечері? Вранці?
Мовчки, розмови катма,
Хукають в руки…
Зла хуртовинна пітьма
Довжить їх муки…
Двоє в дрімучих снігах
Спатоньки хочуть…
„Правди немає в ногах", –
Змроки сокочуть…
Хто вони? Вихідці з гроз?
Парії? Бранці?
Схоже, під тридцять мороз,
Що ж буде вранці?
Вранці? Ще треба дожить
Двом до світанку…
Ніч, як ґалету спожить,
Взять, мов путанку…
Двом уже сняться вогні,
Мавпочки, море…
…Янгол на білім коні
Смерть не поборе…
Двоє в дрімучих снігах
Чують сопілку…
Снайпер в судьби на торгах
Цілиться в білку…
Ніч нажимає курок,
Відчай – зникає…
Зболений, з неба, пророк
В змрок протікає…
…Двоє були ще живі,
Як їх спіткали…
Хресний їх шлях – на крові:
Групу шукали…
Та прямувала лівіш
В три кілометри…
…При кулеметі – мій вірш:
Жити чи вмерти?..
08.01.2013р.
СНІГИ НАД ПРІРВОЮ
Балада високого змісту
…Сніги над прірвою не тануть,
А западають в глибину…
Це свідчить: з мороку постануть
Герої, щоб вітать весну…
Сніги над прірвою не смеркнуть,
Їх світлозорість не згасить…
А тіні – вклякнуть… Тіні – вклякнуть
В христопродавчу ненасить…
Сніги над прірвою – у січні,
Їх зрю у профіль і в анфас…
Вони – святі, не пересічні,
Не здатні на дешевий фарс…
Їх починаю розуміти,
Коли торкаюся чолом…
Слова, що з ними, – Божі Міти –
Незримим здобрені теплом…
Йду їм навстріч – крізь перевали,
Без валянків, а – босонíж…
Покіль вони в мені тривали,
Душа кривавила, мов ніж…
Тепер вона в мені не плаче
І не зітхає: все – збулось…
А слово, щире й неледаче,
Блукає хащами, мов лось…
І що воно вночі шукає?
Сніги над прірвою? Сніги…
…А серце погляд не змикає:
Блакить – ріка його снаги…
06.01.2013р.
СНІГИ ЗА ВІКНОМ
Балада про казку з сичем
Галі
…Прийшли і лягли за вікном
Глибокі, мов пам'ять, сніги…
А сич, ніби калічний ґном,
Допитувався в них снаги…
До мене він гордо мовчав,
І лиш – до снігів, до снігів:
По-своєму їх величав,
Мов, гідних похвал, ворогів…
Сніги собі раду дали,
Їм сич був навіщо, нащо?
З ним, звісно, балакать могли,
Та мова б звелась в аби-що…
Сніги за вікном, за вікном,
А я – при вікні, при вікні…
А сич, ніби калічний ґном,
У казці спішить на вогні…
Хто казку з сичем написав?
Не я і не він, і не ви…
…А сніг з-понад вікон звисав –
В чеканні натхнення, мокви?..
06.01.2013р.
* * *
Галі
…Ходили на лижах до лісу
Послухать молитву сосни…
Присвячена хлібу й залізу,
Вона була родом з весни…
Дарма, що сніги на всі боки,
Вона провіщала тепло…
І каркання в кронах сороки
Підтвердженням того було…
Ходили на лижах не швидко,
Повільно, на голос ріки,
Яку все чіткіш було видко,
А надто вже з-попід руки…
Ріка була ще без проталин,
Льоди – наче цукор були…
А сосни стриміли з віддалин,
Мов списи, що вкрили вали…
Було це минулого року,
А нині згадалось невлад…
Можливо, що рим замороку
Сприймав, мов розкопаний клад…
06.01.2013р.
ЗВІДКІЛЬ СНІГИ?
Галі
…Звідкіль сніги – із Дону чи з Дунаю?
Звідкіль сніги? З якої сторони?
Не знаєш, люба, ти і я не знаю,
Та в незнанні цьому нема вини…
Звідкіль сніги? Хто їхні батько-мати,
Яка їх стежка в сад наш привела?
Хто рід їх: скіфи, гуни чи сармати,
Яка печаль за дружку в них була?
В книжках мені цього не прочитати,
Тобі в піснях не виспівати, ні…
Непросто нам до істини вертати
Ні пішаницею, ні – на коні…
Сніги до нас безмовні, хоч – не дуже,
Сказати правильніш, неголосні…
…І, все-таки, вони – для нас, мій друже,
Як ті, що вперше впали на Десні…
06.01.2013р.
* * *
...Чуже життя – лжелірика та й годі,
Що мені з ним робить, як те – мішок ганьби?
І тільки десь внизу, вважай на самім споді,
З смертельними – і їстівні гриби…
Чуже життя – міраж, клинопис, бита карта,
До неї підійти, аби отетеріть?
Долоня на межі до смерті тліну варта,
Та слово її пробує зігріть…
Чуже життя – свіча, відгасла на три чверті,
За кіптявою – лик і вчинки, і олжа,
І божевільний хряк, що зранку хоче дерті,
І духом занепав, чекаючи ножа…
Чуже життя – фактаж: фінанси і фрегати,
І шторм у шклянці… Й на снігу сліди,
І груди, скусані хортом в Агати,
І тридцять третій рік… І суп із лободи…
Воно – не мій офорт, та чомусь притягає
І рушить сталість слів, і серця не мина…
І білу сорочину одягає
Під поглядом прицільним кажана…
05.01.2012р.
* * *
…Над річкою – туман: над берегом і льодом,
І звідки він узявсь, і звідки він прийшов?
Не годен величать його лихим забродом,
Та знову заболів на скроні клятий шов…
Над річкою туман: над сивим очеретом,
Над вигорілим і над тим, що є…
Пливе він і над тихим мінаретом,
Що хизуванням в часі дістає…
А в просторі? До нього мало діла,
Хіба що дві казашки з-за ріки
Перенесуть по кладці неміч тіла,
Мов парникові, зжовклі, огірки…
За річкою туман упав у без’язикість,
У безсловесні, зболені казки…
Для дервіша він зло, безпомічна безликість,
Розпутня риба з ночі без луски…
Я знаю: він – не міф, він – яничар, ординець,
Та щось у ньому є шляхетне і своє…
Прийми його і ти, кохана, мов гостинець,
Що через ніж до серця дістає…
05.01.2012р.
* * *
Галі
…Кохана, на Святого Миколая
Прийми дарунки серця і душі…
З монастиря їх нам сестра Аглая
Несла по кризі, мов по спориші…
Я їх торкнувся і тобі направив,
А ти візьми і осіни чоло…
Господь красою і натхненням правив,
Коли ще й вірша цього не було…
Та ні, не так! Спочатку було Слово –
Від Бога ми отримали його…
Ні, не технічно і не ремеслово
Вдостоїлися бачення всього,
За котрим – Він, з всіма Його ділами
І святістю, і світлом, і вогнем…
Не лише люди – з радощами й злами,
А й з, осіянним Миколаєм, Днем…
У цьому Дні знаходимо так много,
В нім є чим поділитись, що надбать…
…В ім’я Небес і Царствія Земного
Душі роковано пітьму довбать…
Кохана, на Святого Миколая
Не вигасне ні Слово, ні – Свіча…
…І подорожня Господа, Аглая,
Недарма нас, в смиренні, зустріча…
05.01.2013р.
* * *
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.