ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

* * *

…Я – син українського степу – 

До болю, до щастя, до стерпу,

До віщих сивин у скронях,

До трьох колосків у долонях…

Я – син української долі – 

До тихої Ворскли, до волі,

А ще – до Самари й Орелі,

До скрух в петриківській тарелі…

А ще – до криниці й безсоння,

У котрих і вірш цей, і – сонях,

І всі копанівські надії

На вдатні літа молодії…

…Цим степом горджуся, пишаюся,

Чолом його днів лишаюся…

30.07.2015р.

* * *

…Степ затерп від болю, вкляк в тумани,

Але що тепер ці туманú?

Пещені якісь жерці омани,

З надвечір’я діти сатани…

Степ затерп від болю, від безсилля

Народити щирість і жагу…

Знов на кресах ницості засилля,

Знов бджола несе одну пергу…

Що в степах столезих відбулося?

Що в степах, по крові, пролилось?

Безголосся, друже, безголосся,

Чорне плетиво сумних колось…

Степ затерп від болю, вкляк в тумани,

Але що тепер ці туманú?

…Вірш, відгородившись від омани,

Не бажа ні миру, ні – війни…

Що ж йому в степу безликих треба?

Що ж йому: приборкати чуму?..

…А можливо, просто неба, неба,

Щоби заступити ним пітьму?..

Я – не знаю… І ніхто не знає,

Я – не знаю… І ніхто не зна…

…Човен з хвиль Дніпрових виринає:

Хто на веслах – серце розпізна?..

04.12.2015р.,

на Третю Пречисту

* * *

…Бруками (чуєте?) бруками

Слово на сповідь несу…

Віршами, з жару, сторукими

Заповідаю красу…

Бруками (чуєте?) бруками

Йду углибати в красу…

Гріючи ніч стародруками,

Серце на сповідь несу…

В серці – ні входу, ні виходу,

В серці – глибока блакить…

Бджоли, цілуючи в бороду,

Жалять вродливих навскидь…

Бруками (чуєте?) бруками

Йду, углибаючи в Світ…

…В чеснім змаганні із круками,

Не надломлю божих віт…

Крізь туманú, крізь околиці

Йду до святої мети:

Казку читаю шовковиці

З речень добра й чистоти…

04.12.2015р.

* * *

…Вітре, візьми мене в свій заповіт,

Не гаси моїх скронь, не ламай оцих віт,

Дай надихатися повітрям – 

Над холодним і чорним вістрям…

Що я маю в житті своєму?

Місію слів таємну

До чорнозему до господнього,

До характеру великоднього…

…Вітре, візьми мене в свій заповіт,

Чим тобі заплачу? Ось,

бери 

віршосвіт…

Я несу його в серце Боже:

Може, зглянеться, може…

30.07.2015р.

* * *

…Я люблю цих лелек, ці тополі, ці квіти,

Вони – днів і ночей моїх всіх самоцвіти…

Чи багатий я з ними? О так! Безперечно,

Хоч питання це задане, мо’, й недоречно…

Я люблю цих людей в небагатих оселях,

Біль мій – поруч, отут, при земних каруселях…

Що він може сказати моєму народу

Про степи і серця, і річок прохолоду?

Я люблю ці тополі, ці мальви, ці клени,

Сумні очі Івана і баби Олени,

Зустрічання в селі, на гробках, на городі,

Чую гасло своє в цім, великім, народі…

Він мене впізнає, бо і я – з його хати:

Тут навчався був ластівку мрій колихати,

Тут – до школи ходив, тут – землі не цурався,

Тут, із сонцем у слові, трудився – не грався…

А коли повели вірші з степу на бруки,

Взяв од нені весь світ, наче яблуко, в руки…

30.07.2015р.

* * *

…Вірші степів і бруків

Вітрові віддаю:

Хай не бояться круків,

Тут їм – як у раю…

Знаю свою зухвалість,

Вірю в свою мету…

Слово – не мальви малість,

Слово – душа в цвіту…

Вірші степів і бруків

Не поганьби в росі…

…Є завдання і в згуків:

Толерувать красі…

30.07.2015р.

* * *

…Дерево в сумному березі

Дивиться не в мої очі…

Пташечка в гінкому бересті

Надивляє дні співочі…

Я до береста і птахи

Раннім словом промовляю…

Творчі будні – діти плахи,

Голову в їх щем схиляю…

Голова – до слів голодна,

Голова – не відболіла:

І безтямна, і – невгодна,

І на четверть див змертвіла…

Чим зарадити їй з ночі?

Чим, принаймні, просвітити?..

…Кажеш, сині твої очі

Згодні втому літ святити?..

30.07.2015р.

БАЛАДА

БАЛАМУТНОЇ РІКИ

…Плавні, очерет, ріка,

Синя прохолода…

Ось тобі моя рука – 

Стерпла насолода…

Віднайди в душі тепло,

Чемно привітайся…

Слово – в гріх перетекло:

Ближче пригортайся…

Не цілуй, якщо сумна,

Якщо – невесела…

На тобі – моя вина:

Знають треті села…

…Плавні, річка, таїна,

Далеч безголоса…

Мариш в сутінках одна

Мірочкою проса?

Заворожений туман

Хату обіймає…

…Знав: якщо в них не обман, –

Кращих вуст немає…

…Плавні, річка, очерет,

Поруч – два озерця…

…Люблю Ніну Нещерет – 

Срібну стрічку серця…

Срібну, та – не золоту,

В чому тут тривога?..

…Не стрічав тебе таку,

Сарно довгонога… 

Ти – втікала, я здогнав,

Довго не пручалась…

…Якби тільки тоді знав,

З ким в ярах стрічалась…

…Плавні, річка, очерет,

Ах ти ж, з меду ручка…

…Не вінчає Філарет:

Крадена обручка?..

30.07.2015р.

* * *

…Пахне любистком в степу,

М’ятою і – красою…

Чим ти поранив стопу – 

Серпиком чи косою?

Пахне любистком в степу,

Гостро, до болю…

В житі хтось виткав тропу:

В відчай? На волю?

Пахне – і тут тобі все,

Пахне – ще й дуже…

…Хто це в сад зорям несе

Серце байдуже?

Річка шукає тепло – 

Тут, в очереті…

…Те, чого в нас не було, – 

В срібній вереті…

…Я тебе дуже люблю,

Та – чи кохаю?

В раз, якщо не загублю,

В два – занехаю…

…Пахне любистком в степу,

В зорях – пожежі…

…Кулю, злостиву й тупу,

Чую на вежі…

30.07.2015р.

* * *

…Не сумуй, що тиша в полі,

Що гірчить полин…

Щастя в юності доволі – 

На весь часоплин…

Не сумуй, що на покоси

Випала роса…

…Як сама розпустиш коси, – 

Спалиться й краса…

Не сумуй, що в осокорах

Ніч – вовчиця зла…

…Скільки гіркоти в докорах,

Стільки ж – і тепла…

…Моя люба, моя славна, 

Гріх наш – суєта…

…Впала літерка заглавна

В зраджені вуста…

30.07.2015р.

* * *

…Відпливають човни в срібну річку бажань,

Ти мене не вини, моя люба…

Вже – далеко: не чути кобил двох іржань,

Сич пугука в розщелині дуба…

Відпливають човни, відпливають човни,

Відпливають, аби повернутись?

Карий вірш мій озвався в душі з глибини,

Ти не знала, чи слід усміхнутись…

Ти – не знала, а я не хотів… Не хотів?

Ти – не знала, а я – не перечив…

Двійко губ нагадали скажених хортів

З хутірця непримітного – Глечив…

Відпливають човни? Ні, давно відпливли,

Відпливли, пані Ґрето Поярко…

А колись ми, мов ружі в тумані, цвіли,

Понад щем – цілувалися шпарко…

Відпливають човни: вже не наші, чужі,

Вже – не наші… Нехай їм – по вірі…

…Зла печаль палить в ніч золоті вітражі,

Аж морозом – по сонячній шкірі…

30.07.2015р.

* * *

…Не все вдається пробачить,

Але тобі – пробачаю

Любов, яку не присмачить

Хмільною щіпкою чаю…

Не все вдається забути,

Але в собі забуваю

Веселку на денці скрути,

Відтак, забувши, триваю…

Не все вдається відкинуть

В криваве провалля згуби…

…Ці птахи – вже не прилинуть,

Не буде вже: губи в губи…

Не все вдається зцілити,

А надто – холодне серце…

…Тобі ще чаю налити?

Туман ляга на озерце…

Не все вдається сполохать,

Даруй, та я вже куняю…

…Якщо надоїло слухать,

На ретро запис міняю…

30.07.2015р.

* * *

Т. Д.

…Гординя потвор і фурій в білих шатах не ходить,

І це – очевидні речі, і це – доконаний факт…

…Блаженство Святого Духа

на карлиць

в слові 

не сходить,

Нехай би хоч сам Іуда сповняв їх „небесний фрахт"…

30.07.2015р.

* * *

Т. Д.

…Заздрість – штука летальна,

Що тут можна сказать?

Фальш буває фатальна:

Тут би „не пережать"…

Ви це мусили б знати,

Пані з сірих снігів…

…Слово ваше не з знаті – 

Шавка чужих боргів…

…Я вас не зневажаю,

Я вас – не визнаю…

…Певний свого врожаю,

„Падшему подаю"…

30.07.2015р.

* * *

…Ви – повією була,

Але що із того?

Гралось з Вами півсела

В пряника святого…

Ви – повією була,

Але що із того?

Стільки ніжності й тепла

З тіла йшло незлого!

Ви – повією була?

Звісно ж, це – брехеньки…

…Не цуралась ремесла

Знаного від неньки?..

„Ця – повією була…", – 

Пхикне руда Мотька…

Чорна гадина повзла

З рота криворотька…

…А вона була – мов цвіт:

Сказано ж, – любила…

…Може бути, на весь світ

Честі не зганьбила…

30.07.2015р.