ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародноїлітературної премії 

імені Чеслава Мілоша (2015)

                      * * *

                               М. Сидоржевському

…Борис Олійник сам себе друкує

В газеті, яка зветься УЛГе…

У ній над ним ніхто не покепкує,

Чи, може, я прискіпливий? Еге?..

31.10.2013р.

                    * * *

…Благаю в квітів милосердя

За недопиті чари дня…

Їх нестолочене осердя

Мене у слові здоганя…

Благаю в квітів розуміння – 

На день, на місяць, назавжди…

Втомився вергати невміння

В ім’я несхмарності звізди…

Благаю в квітів болю з ночі,

Черпаючи снагу з Дніпра,

А вслід безтямні поторочі

Речуть: „Життя – кошмарна гра…“

Благаю в квітів благовісту – 

В ім’я неспитої нужди…

Цілую долю, як невісту,

А чую ув одвіт: „Зажди…“

Мені ж чекати – як втрачати,

Мені ж чекати – дні вбивать…

…Душа, що вийшла в сад на чати,

Не перестане чарувать…

02.11.2013р.

                  * * *

…Кращі – втратили совість,

Кращі – аґенти впливу…

Творчо вплітають в повість

Суть свою хворобливу…

Їх уже добре знають:

Непоказні чекісти

У креозот пірнають,

Щоб маєтки посісти…

Всі вони, тлінні й тлусті,

Геть на одне обличчя:

Ходять до ’дної Вусті,

Топчуть зогниле гиччя…

06.09.2013р.

                                  * * *

…Куди діваються слова: в траву, в росу, в каміння,

Коли сивіє голова від творчого невміння?

Куди ведуть сліди сум’ять: в зневіру, в осоругу,

Коли – ні вбить, ні обійнять, ані повірить другу?

Мене про це ти не питай, а я тебе спитаю,

Як в ранок, ніжний щебетай, до тебе завітаю…

Ти не чекатимеш гостей, ти будеш вся – будення,

А я, немов гірський Китай, ввірвусь в твоє щодення…

Прийду – до губ, прийду до вуст, до полину, до меду

І стану (мов пророк, Прокруст?) у сяйва поперéду…

Воно тебе засліпить враз, але – не покарає,

Сопілка, що творю щораз, в снігах – для серця грає…

Візьми її, мов горлом – ніж, немов рукою птаху,

Відформатуй і обезсніж, і поклади на плаху…

Чи буде кров, чи буде цвіт, не нам про теє знати:

Цілуй – мій меч, цілуй – мій щит, безсила обійняти…

12.09.2013р.

                     * * *

…Крадуть слова, крадуть думки,

Крадуть почуття,

Але дзвенять в душі струмки

В ім’я життя!..

12.10.2013р.

                * * *

…Куля пройшла крізь серце,

Але краси не вбила…

Неня свого синочка 

Понад життя любила…

Куля пройшла крізь серце, 

Сяяли в зради очі…

Юна кохана в тузі 

Впала в колодязь ночі…

Куля пройшла крізь серце 

З маузера навиліт…

Янгол із охорони 

Снайпера взяв на вила…

Куля була зі срібла, 

З чорним гадючим оком…

…Неня ввійшла в безсмертя

Синове ненароком…

23.11.2013р.

                        БАЛАДА

          ГІРКОГО ВДОВИННЯ

…Холодно в хаті, а тепло – надворі,

Троє гуцулок різнилися в хорі…

Голос їх дзвоником срібним ходив,

Душу і серце чуттям натрудив…

Троє гуцулок заплакали в хорі – 

Легіні їхні пощезли у зворі:

Ані вістей, ані щерблених слів:

Смерть пожаліла їм чорних послів…

Троє гуцулок – вдовицями стали,

Дарма, що в церкві їх не обвінчали,

Дарма, що в горах весіль не було,

Сиві – їх коси, а срібне – чоло…

Троє гуцулок померли не скоро,

В суті, життя їх складалося кволо:

Діток не бýло, то й внуків не є,

Смерті ж Всевишній цим трьом не дає…

Нидіють в буднях, у хорі співають, – 

Так, наче душі в блакить сповивають,

Так, наче хочуть спитати-сказать:

„Чим нам вдовиння гірке вперезать?“

13.12.2013р.

                         БАЛАДА 

             З ГЛИНИ ТА ВОГНЮ

…Раннього вечора, пізньої днини

З полум’я вистрибнув коник з ліпнини:

Гейби живий і такий степовий,

Правда, на ніжку одненьку кривий…

Може, вовки його ледь не здогнали,

Може, злі духи в копитце пирнали,

Може, якась колупнула журба,

А тільки зболено, схоже, стриба…

Глини не стало йому на копитце?

Майстер зумів би зарадити вмить це…

Щось тут не теє і щось тут не так:

Грався з ним в полум’ї маг – не простак…

Що це за коник? Якої він масті? – 

Внук запитав перед сном в баби Насті…

…Схоже на те, що скіф’як, аргамак, – 

Змроки зітхнули в просіяний мак…

11.08.2013р.

                     БАЛАДА 

     ЗАНЕДБАНИХ СВЯТИНЬ

                  Щирість серця і слів розкутість.

                                               П. Селецький

…Все це мав, але загубив,

Як тебе, єдину, любив…

А тепер душевну розкутість

Не сприймаю, як самобутність…

Не сприймаю? Та ні – брешу,

За стіжком стіжочок вершу…

Але неба, як перш, не видно,

Чому ж блазням з СП завидно?

Не завидно, кажеш, а – заздрісно,

В однім світі затісно-зáтісно…

І ніхто геть сам не потíсниться,

З непереливок рідних потішиться…

Все був мав, але – занедбав,

А в братви просить – Боже збав…

Як не хочеш на вилах бути,

Про братаннячко слід забути…

Щирість серця і слів славутність

Відчуваєш через закутість

У ланці, що гризотні й грішні,

І, допоки проклять, невтішні…

22.09.2013р.

            БАЛАДА ДЛЯ ГОЛОГО ВІТРУ

…Голий вітер купався в нічному Дніпрі

І, по ходу, трусив з серебра ятері…

Карасі і лящі, і живі щупаки

Не минали його замашної руки…

Голий вітер, сьогодні він звався Денис,

Срібні сіті закинув і тіг згори вниз…

А як берега при очереті сягнув,

Молитовно і солодко тричі зітхнув:

Буде смажений лящ і наливка, і юшка,

І, в дівочих панчішках, весела Марфушка…

Голий вітер давно її, гожу, примітив,

В сірих мізках миршавих до млості насмíтив…

Віктор Корж неодмінно б сказав: насмітив,

І себе цим, опісля ста грам, засмутив…

Віктор Корж… Подалася яса з молотка,

Розговівшись на чорних крижинах рядка…

Я ж – про вітер, що голим подавсь в Копані,

Залишúвши сто рим „для розпалу“ мені…

Що із ними робить: чаруватись, ганьбить,

А чи приклад для досвіду юних зробить?

Я – не відаю, Галя – теж, мабуть, не зна,

Хоч відчайна, як, тричі з морозу, весна…

Голий вітер гортанне щось в ніч проспівав,

І до хати звернув, де Панас частував

Його батька колись, не сказати б, давно,

Виставлявши сто кварт на сільське полотно,

Що стола облягло, як стегно упириць,

При яких службу ніс Поліцаєнко Гриць…

…Голий вітер… Голішого – годі шукать,

Полотна ж для ста душ не проблема наткать…

18.08.2013р.

                          БАЛАДА 

          СТРАШНИХ ОБІЦЯНОК

                                                                             Галі

…Ми живемо на лезі ножа,

Вітчизна сьогоднішня нам чужа…

Більше того, щоб не сказать, ворожа:

На кожнім кроці блок-пост, сторожа…

До нас, що мають причетність до книжки,

Презирство – мало як не до ханижки:

В суспільстві, де книга давно не в повазі,

Інші цінності на слуху, на увазі…

В державі виродків і пацюків

До зерня – байдужі, чемні – до остюків…

Так повелось ще з ординських літ:

Безчестя моцює на хвилях пліт…

І навіть, як він в пітьмі розпадеться,

Не страшно: новий раритет знайдéться…

Ми живемо, мовби й не живемо,

Досади хміль дражливо п’ємо…

На що чекаєм? На хресний хід?

Мертві з трунм обіцяли ягíд…

07.08.2013р.

        МАНДАТ НА НЕЛЮБОВ

…Я – не люблю чекістів… Їх мороки

Моя душа правічна не прийма…

Земля не раз давала їм уроки,

Але прозріння рабського катма…

Я – не люблю охранки… До нудоти

Вона мені поперек горла – вся…

І доки се триватиме? Та доти,

Допоки кнурик патрає гуся…

Я – не люблю безликих… Се – природно,

Се у мені, мов куля – у стволі…

Ніхто ще із охранки благородно

Не відмовлявсь ганьбить святі жалі…

Я – не люблю безбожних… Та – жалію:

Господь не дав їм честі й не дає…

І в цьому вірші також буть волію

При тім, що при самому серці є…

Я – не люблю чекістів: честь і силу

Вони розпорошили по шляхах…

А про Вітчизну, і кохану, й милу,

Забули при дебелих кожухах…

Їм – аби зиск… Аби набиті вола,

Аби у шлунках хліб і ковбаса…

…А Україна, немічна і квола,

Турбує їх, мов з віч сліпа роса…

22.09.2013р.

                 ОСАННА 

        СВІТЛУ КОХАНОЇ

…Кохана родом з снігів,

З держави мальв і плугів,

З хутора соняхíв,

Де Бог зберігав архів

Моїх античних поез,

Задобрених хіттю лез…

Кохана родом з ягíд,

Мій вірш – в її царство гід,

Не годний стримать захоплення

Від творчого хороводження

Бджіл, ластівок, лелек

В час, як трипільський глек

Лежить у землі намоленій,

В тиші слів не промовленій…

Кохана родом з дощів,

З їх сріберних радощíв,

Які крізь цвіт випливають,

Осанну світлу співають…

15.09.2013р.

                 УКРАЇНЕЦЬ ДУХУ

                             Балада

             про провідника з пітьми

…Франко й сьогодні провідник з пітьми,

Франко й сьогодні Українець Духу…

Він той, за ким у бій пійдем і ми,

Аби розвіять морок, тлін, задуху…

Франко чолом в безодню не поник,

З ідеями борні не припізнився…

Він чину і завзяття трудівник,

Його рядком лан честі зазернився…

Франко не Бог, та божий дар у нім

Всевишній вияскравив достеменно…

Ми з ним усі у колі вогнянім

І нас назвать не важко поіменно…

Ми – ідемо! І голос наш гучить,

І відблиски звитяги – на знаменах…

Чого народ безсмертний ґеній вчить, – 

Не віднайти в безтямних шоуменах… 

Франко – пророк… Його всезрячий крок

Не вичерпав себе, свою натуру…

А ви мені про сатанинський рок,

Якому поклоняєтеся здуру…

Я розумію: всяк – шука своє:

Безликий – до безликого тяжіє…

Рука мерця – мерцю гріш подає,

Та в слові ще нещерблені ножі є…

Тож повторю: лупайте сю скалу,

І правдовияв совісних збудéться…

…Ніколи не явити Бога злу,

Най у бескеттях згуби западеться!..

А мій Франко – мої суремні дні,

А мій Франко – невичахле багаття…

Він – правдочолець з словом на стерні,

Яке безликість не пірве на шмаття…

Я це збагнув не вчора, і тепер,

Коли не гоїть правда поклик болю,

Франковим серцем власний дух підпер,

І виродків безчестя ніц не бою…

Бо що вони? Більмаві кажани,

Їм гнів мечів збороть і нині годі…

…Каменяреві доньки і сини

Несуть вогонь, що бурхає насподі…

04.09.2013р.