ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

                                * * *

                                                                                                            Галі

...В ярах, на болотах ніхто ні до кого не звик,

В ярах, на болотах усі, доки й слів, – чужиною...

І навіть, зелений од відчаю, пан дробовик,

Який я придбав у півцигана Крука весною...

В ярах, на болотах ніхто ні для кого не кум,

І навіть цей сич, котрий більмами глипа у ночах...

Його я вгощав був цукерочкою „Кара-кум“

В ту рань, коли місяць зірничок попорав у ночвах...

Покупані, тоті сіяли, мов діви з озер,

У випраних льолях були, ніби з розпачу мавки...

Мій вірш, який видумав їх, був у долі призер,

Не думав, що й хмари при них невимовні лукавки...

В ярах, на болотах ніхто ні для кого не пан,

І навіть шляхетний по крові всього лише лицар та й годі...

А ти, одягнувши черлений, з моїх пліч, жупан,

Ще ліпшою стала при нинішній, в серпні, погоді... 

В ярах, на болотах мандрівочка всяка бува,

А вже як дощить, то молись собі цілими днями...

...Ось чому зеленого шовку тут віща трава,

А кетяг калини пала неземними вогнями...

13.09.2015р.

                     * * *

...Це небо для шулік і журавлів,

А більше невідомо ще для кого...

Ти кажеш, для несхмарених жалів,

А ще – для дзвону: віщого й лункого...
 Не певен я у цьому, а, проте,

Твої слова сприйму, як антитезу...

Тут, по ярах, зле зіллячко росте,

Земля тут вигодовує аскезу...

Це небо для лелек і голубів,

У них – своя блакить, свої хмарини...

Десь тут крилатий вершник віджурбів,

Занурившись в легкі ультрамарини...

Я їх журбу на смак не відчував,

Я – їх сестрі по крові сповідався...

А цій – всього лише толерував,

І з цього позаόчі хизувався...

Було це там, де не росте трава,

Було це там, де мертві дооколи...

...А що вже клени? Інші деревá?

Про це вам не дізнатися ніколи...

13.09.2015р.

                        * * *

...Виходь за межі розпачу, красо,

Виходь з ярів, інакше – начувайся...

Будь справжньою, мов юна Каліпсо,

В незвідане у слові поривайся...

Там твої очі і – твоя душа,

Твої там, невідлюблені, цілунки...

А хтивості дай з ночі одкоша:

З яких нудот обожнювати шлунки?..

Виходь за межі розпачу... Не будь

Чужою данню, здобиччю – тим паче...

Умитися росою не забудь,

А біль – стерпи: хай в казці переплаче...

Молись не хмарі, навіть – не зорі,

Не явору в тумані... Лиш – калині,

Яку понівечили упирі

Чи то в міжгірї, а чи при долині...

13.09.2015р.