ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)
* * *
Галі
...В ярах, на болотах ніхто ні до кого не звик,
В ярах, на болотах усі, доки й слів, – чужиною...
І навіть, зелений од відчаю, пан дробовик,
Який я придбав у півцигана Крука весною...
В ярах, на болотах ніхто ні для кого не кум,
І навіть цей сич, котрий більмами глипа у ночах...
Його я вгощав був цукерочкою „Кара-кум"
В ту рань, коли місяць зірничок попорав у ночвах...
Покупані, тоті сіяли, мов діви з озер,
У випраних льолях були, ніби з розпачу мавки...
Мій вірш, який видумав їх, був у долі призер,
Не думав, що й хмари при них невимовні лукавки...
В ярах, на болотах ніхто ні для кого не пан,
І навіть шляхетний по крові всього лише лицар та й годі...
А ти, одягнувши черлений, з моїх пліч, жупан,
Ще ліпшою стала при нинішній, в серпні, погоді...
В ярах, на болотах мандрівочка всяка бува,
А вже як дощить, то молись собі цілими днями...
...Ось чому зеленого шовку тут віща трава,
А кетяг калини пала неземними вогнями...
13.09.2015р.
* * *
...Це небо для шулік і журавлів,
А більше невідомо ще для кого...
Ти кажеш, для несхмарених жалів,
А ще – для дзвону: віщого й лункого...
Не певен я у цьому, а, проте,
Твої слова сприйму, як антитезу...
Тут, по ярах, зле зіллячко росте,
Земля тут вигодовує аскезу...
Це небо для лелек і голубів,
У них – своя блакить, свої хмарини...
Десь тут крилатий вершник віджурбів,
Занурившись в легкі ультрамарини...
Я їх журбу на смак не відчував,
Я – їх сестрі по крові сповідався...
А цій – всього лише толерував,
І з цього позаόчі хизувався...
Було це там, де не росте трава,
Було це там, де мертві дооколи...
...А що вже клени? Інші деревá?
Про це вам не дізнатися ніколи...
13.09.2015р.
* * *
...Виходь за межі розпачу, красо,
Виходь з ярів, інакше – начувайся...
Будь справжньою, мов юна Каліпсо,
В незвідане у слові поривайся...
Там твої очі і – твоя душа,
Твої там, невідлюблені, цілунки...
А хтивості дай з ночі одкоша:
З яких нудот обожнювати шлунки?..
Виходь за межі розпачу... Не будь
Чужою данню, здобиччю – тим паче...
Умитися росою не забудь,
А біль – стерпи: хай в казці переплаче...
Молись не хмарі, навіть – не зорі,
Не явору в тумані... Лиш – калині,
Яку понівечили упирі
Чи то в міжгірї, а чи при долині...
13.09.2015р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.