ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії

імені Володимира Маяковського, (2014)

З книги „З ВОЛІ ГОСПОДА"

                  БАЛАДА 

                      ПРО 

    АРАБСЬКИХ РИСАКІВ

…Красиві коні, сильні коні,

А й досі в Бога на припоні…

Коли відпустить їх Господь,

І на півметра не підходь…

Красиві коні, дужі коні, – 

Щоб відірватись від погоні,

Аби в атаці зло здолать,

За це верхíвцям ісполать…

Красиві коні, славні коні,

У ста світань на оболоні…

Причетність їх до справ земних

Кривавить в списках іменних…

Красиві коні, файні коні,

Вуздечки їх – із крісом в схроні,

А верхівців – імла ковтнула,

Історія по них зітхнула…

Лише зітхнула та й усе?

Жеребчиків їх вірш пасе,

Де соковите різнотрав’я,

Де вперше мріяв і кохав я…

І хоч то був не конче я,  –

В літах джерелилось ім’я…

І паслись коні, паслись коні,

Що в яблуках, – належав хлоні,

Який мав псевдо Циганчук,

За пасочком – стримів канчук…

Куди ті коні? Де ті коні?

Зітха мій вірш цей при іконі

І просить всіх святих, аби

Повідали, де арабú…

13.12.2013р.

    БАЛАДА ОСІННЬОГО ВІТРУ

…Осінній вітер до людей байдужий,

Та тільки, Боже збав, не до дерев:

І лагідний, і жалісливо-дужий,

Він делеґує дух свій в царство мрев…

Осінній вітер – дружить з деревáми,

Їх розіп’явши, ладен захищать…

Якими це розповісти словами,

Щоб істину з престолу не зміщать?

Осінній вітер – мавр чи інквізитор,

Осінній вітер – лев чи кошеня?

А то – журби і щастя репетитор,

І не під вечір, а – в розповінь дня…

Осінній вітер – грайва й горемика,

Захожий в надвечір’я, в трин-траву…

Він, то вербу за дві косички смика,

То обійма за плечі наяву…

Осінній вітер – пізні ватри гасить,

З захмар’я – плідні насила дощі…

А то – острішок на хліву прикрасить

А чи в яругах висвятить кущі…

Осінній вітер – гетьман чи скарбничий?

Про це мені повідать не дано…

Але характер в нього бунтівничий,

Але безсмертне в нього знаменό…

04.10.2013р.

                         БАЛАДА 

                             ПРО 

           КОРАЛІ ЗЛОЧИННОГО 

                            СВІТУ

           З циклу „Ножі та пістолі"

…Не вдягай ці коралі червоні,

На них кров, на них бруд, на них щем…

Захлинулась душа в срібнім дзвоні,

Знемоглась під серпневим дощем…

Не вдягай ці коралі, не треба,

У ганьби не буває краси…

Навіть конче як в них є потреба,

Інші скарби в ніч зваби носи…

Їх придбали ножі та пістолі,

Їх придбали нечисті з пітьми…

Бандюки, що сидять на престолі,

Дарять їх тим, хто пишні грудьми…

В тебе шия – немов у лебідки,

Перса – пара сліпих ластів’ят…

Ці коралі – збезчещення свідки,

Дарував їх відомий вар’ят…

Не вдягай ці коралі, не треба,

На них кров, на них бруд, на них біль…

Якщо визріє конче потреба,

Знай: за ними – розпуста, розбій…

Ти щасливою з ними не будеш,

Хіба щастя бува на крові?

На ножах хіба щастя здобудеш:

Мертві бачать, що чинять живі…

06.12.2013р.

               В МОРОЦІ ДОБИ

                         Балада 

      про творчу атестацію поетів

                                    І. Драчу, Д. Павличку

…Поети, мов павуки в банці,

Зійшлись „на пиво" в чорній баньці…

Їм там і вільно, і пригоже,

І незалежно від бліх, може…

Поети – люди особливі:

І делікатні, і дражливі…

Що їм злиденні замороки?

Вони самі зведуть навроки

На кого хочеш у цім світі

При бузиновім рясноцвіті…

Вони – такі: тонкі, неложні

І, на три четверті, набожні…

Вірш – сам з павучої їх банки,

Чому роззявив творчі баньки?

Їх шельмувати – не годиться,

Пся крев їх, справді, не водиця…

А якщо в когось і розбавлена,

То в мороці доби прославлена…

09.11.2013р.

          ВИНО З ТЕРНОВИХ ЯГІД

…Вино з тернових ягід? Наливай,

Хто видумав цю дивну терпкість згуби?

Давай-но пригадаємо, давай,

Як під конвоєм цілувались губи…

Вино з тернових ягід? Може буть,

Ба, навіть, дуже може, дуже може…

А потім – все закреслить, все забуть,

І хай нам в цьому, люба, Бог поможе…

Вино з тернових ягід? Із ягíд,

Із галичанського святого краю,

Де я був твій небездоганний гід…

Ти – пий, а я тобі в дуду заграю…

Літа спливли… І вже їх не вернуть,

Літа – мов огири до водопою…

…Бодай би упівока зазирнуть

В те сяйво, де ти скажеш: „Я – не бою…"

24.11.2013р.

             ВІЧНІ ГАСЛА

…Ти так болиш мені, болиш,

Що впору мовити: „Облиш

Мої вуста, мої надії…"

Ти так болиш мені, бо лиш

Одна-єдина в снах без лиж

Ідеш з Говерли й на Говерлу,

Святкуючи любов невмерлу…

Ти так болиш мені, хоча

Чужа з долонь твоїх свіча…

…І якщо досі не погасла,

То лиш тому, що вічні гасла…

25.09.2013р.

                 ВОРОН

…Ворон – нечутний в груші,

Ворон старий ще й древній…

А узбіч саду ружі

Служать красі непевній…

Ворон мовчить-німує,

Ворон – погорди учень?

Тихо в кроні сумує,

Сказано, мислі мучень…

Ворону час вмирати,

Йти за хисткі загати…

Вмів старий з вітром грати,

Вміє тепер зітхати…

06.10.2013р.

                  ЗРИВАННЯ 

          МАСОК З ПОТАСКУХ

…Такі звабливі та білолиці

Жінки-гетери, жінки-блудниці…

Такі святкові, такі світанні,

А як по суті – курви останні…

Такі пікантні, такі пестливі,

Душею й серцем – гримзи імливі…

Такі чаклунки, такі чарівні,

На перший погляд – геть богорівні…

А як побачиш, а як розгледиш,

А як на хіті зір зосередиш,

Враз забажаєш помити руки

І враз сахнешся тлі-замаруки…

…Жінки звабливі та білолиці,

Про них – мій томик в скрух на полиці…

10.10.2013р.

              КУРІПКА

…Ти – моя люба куріпка,

З поля чужого ріпка:

Юна, неприневолена,

Зорями в пíтьмі полена…

„Нашвидку, абияк ", – 

Скалиться коров’як…

Він – усе чисто зна,

Він – усе чисто бачить:

Осінь а чи весна, – 

Плеще, балачку смачить…

Ти – моя ружа імлиста,

Гарна – і без намиста…

Купана – в ополонці,

В чужинецькій сторонці…

Купана-ненакупана, 

Мов абрикоска лупана…

Світло твоє нутряне

І досі палить мене…

Ти – моя солі дрібка,

З поля чужого ріпка…

Згадаю тебе – всміхнуся,

В поклоні низько нагнуся…

…Зболена, неприневолена,

Навіки в мені невтолена…

16.10.2013р.

                 ОСАННА 

        СВІТЛУ КОХАНОЇ

…Кохана родом з снігів,

З держави мальв і плугів,

З хутора соняхíв,

Де Бог зберігав архів

Моїх античних поез,

Задобрених хіттю лез…

Кохана родом з ягíд,

Мій вірш – в її царство гід,

Не годний стримать захоплення

Від творчого хороводження

Бджіл, ластівок, лелек

В час, як трипільський глек

Лежить у землі намоленій,

В тиші слів не промовленій…

Кохана родом з дощів,

З їх сріберних радощíв,

Які крізь цвіт випливають,

Осанну світлу співають…

15.09.2013р.

          ПРИКІНЦЕВА

       МЕЛОДІЯ БОЛЮ

…Осінь – в міру холодна,

Осінь – в міру тужлива…

Не сказать, що й голодна,

Не сказать, що й дражлива…

В осені – все на місці,

В осені – все до ладу…

Сумно лиш бабі Прісці –

Руки втрачають владу…

Крутять – немилосердно,

Мов якісь навіжені:

Покладені під рядно,

Тужать, мов оглашенні…

Як бабі руки втішить?

Може, заворожити?

Нікому в снах їх ніжить,

Та й стільки там жити…

15.10.2013р.

                     ЯНГОЛ СЛУШНОСТІ.

                    ДОРОГА В ХРАМ ЯГІД

…Ружена й ружа – за вікном, за осокорами,

Блакить, розбавлена вином, цвіте над горами…

Ружена й ружа – світ без плям, без осоружності,

Вірш постає з безоднь дитям, янголом слушності…

Опісля грому, після хвищ він – юна ластівка,

Після хуртеч і сніговищ – відради витівка…

Його несу у храм ягíд, в долину леготу – 

Не волонтер світань, не гід – клондайкер клекоту

Дощів і вітру, і снігів, і розмаїтості – 

Усміхнений до всіх богів, до повноцвітності…

16.10.2013р.