Оксана Шпирко
  Лірика

Йдучи – іди. Не залишай слідів
Ні на піску, ні на траві росистій...
Забракне дня і праведності слів,
Забракне неба, і грози, і листя.
І – хоч потоп! Ні віри, ні каять,
Вже зілля приворотне – гірше кари!
І амулети вільні від заклять,
І повінню зійшли солодкі чари...

***

Чи лід, чи попіл, чи роса –
Твоє наймення ще незнане,
Бо ти мені, як гість незваний,
Що з одкровення воскреса.
Перепиши усе, мов тінь,
До букви, що життя надбало, –
Душі все рівно буде мало
Твоїх освячених видінь.

***

Можеш не вірити, та
Гордою бути не хочу.
Грудень напише листа
І відішле проти ночі.
Білі сніги межи слів
Сонно розгорнеш рукою,
Я ж, відрікаючись снів,
Слідом піду за тобою.

***

День погас. Тільки зорі довкола.
Тільки відблиск далеких планет.
А життя йде по дантових колах,
І в цю мить я із ним тет-а-тет.
Я сьогодні у цьому сторіччі
На якомусь витку, на щаблі –
І змагаються сили одвічні
Волі й духу на гострі шаблі!
Кожним кроком засвідчую й значу,
Як нащадок чумацьких шляхів,
Свою вільну й окрилену вдачу,
Що танцює на лезах ножів!..

(Публикуемые стихи входят в подборку, подготовленную для альманаха «Литературная Кировоградщина», планируемого к выпуску в этом году)