Діма Пономаренко

Можливо, десь...

Можливо, десь, у іншім світі
летять безпомічно літа.
 
Безлюдна дивна чистота
можливо десь, у іншім світі.
 
Можливо, десь, краса природи
людьми не вбита, а жива.
 
Можливо, річка голуба
крізь ліс, крізь степ пускає води,
й не забруднЯть її заводи,
бо їх нема... й людей нема.
 
Можливо, десь немає "завтра",
нема "сьогодні" й навіть "вчора".
Немає часу в тихих надрах,
в безкраїх диких тих просторах.

Можливо, десь, в пустому світі
нема нічого, тільки світло
тепло й любов несе привітно.
Можливо, десь, в пустому світі...

Шумить схвильовано юрба,

немає спокою й на хвильку.

А десь за містом ліс, трава,

ось там я й знАйду відпочинок.

І там я може зрозумію

все те, що мав давно вже знати,

приляжу, змерзну і зомлію,

та краще так, ніж помирати

від крику диких магістралей,

від шуму змучених людей,

які біжать кудись, тікають,

тягнуть заплаканих дітей...

Мабуть, "десь там" їм буде краще,

і "десь" настане апогей,

і всі, напевно, обернуться

із людей у "надлюдей".

А я тихенько відпочину

від таких дурних речей.