ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)
З циклу „ПРОЩАТЬ І ЛЮБИТЬ“
* * *
…Забудь мою любов… Вона – гріховна,
Забудь мою любов… Вона – з снігів…
А ще вона – жура непродиховна,
Меч – на віспаві чола ворогів…
Забудь мою любов… За нею – вітер
І гайдамацькі, з пожарúщ, ножі…
Вона – душі непогамовний витвір,
Який не потребує ніц олжі…
Забудь мою любов… Вона – орлиця,
Яка у небі хліб свій добува…
Що їй на стернях руки, ноги, лиця?
Хіба що, серце та іще – слова…
Забудь мою любов… Вона не стане
Відповідать на хитрість ворогів:
З душі криваве полум’я дістане,
І ним заплатить за нектар боргів…
Ціни їй не складав ніхто й ніколи,
Вона така – на цілий світ одна…
…А зараз вона палить частоколи,
Закроплені в ніч кров’ю кажана…
16.09.2015р.
* * *
…Що мені, люба, робити?
Птаха вмира на руках…
Чорним кинджалом добити
Чи прославлять у віках?..
Що мені, люба, сказати
Їй наостанок в снігах?
Очі душі зав’язати
Чи скніти смерті в ногах?
Що мені, люба, творити:
Музику чи – німоту?..
…Як можу слово корити,
Що освятило не ту?..
16.09.2015р.,
м. Січеслав
* * *
…Падає неквапом листя з дерев,
А за деревами – змроки…
Що це за холод і що це за рев,
І – непрочитані кроки?
Падає листя жовтаве з дерев,
А за деревами – долі…
Син осеніючих в сутені мрев,
Що мені треба, крім волі?
Воля – моя несповита душа,
Воля – моя наречена…
Нині куди вона в ніч поспіша?
Де її правда свячена?
Падає листя… А вітер за ним
Ходить назúрці, мов ліший…
Ним утішатися лише одним
Будуть комонний і – піший…
…Так уже склалося, так повелось:
Вітер невінчаний – з хати…
…Як пояснити, що стрілений лось
Смерть не умів наслухати?..
16.09.2015р.
* * *
…Чорні сніги і зелені дощі,
Білені хати і – ночі…
Все це, кохана, чужі радощí,
Губи чутливі й пророчі…
Чорні лелеки і білі сніги,
Зболені губи, прощання…
Де мені взяти навиріст снаги?
Скоро – розлук пригощання…
…Чорні сніги і зелені дощі,
Білені хати і – коні…
…Вершники, жовті одягши плащі,
Повід затисли в долоні…
Коні – хропуть… Їм дороги нема,
Коні – не знають дороги…
…Впала на шаблі кривава пітьма:
Крук – заклика за відроги…
…Холодно серцю, та тепло – душі,
Смерть у бою – насолода…
…Краяли черепи злі палаші:
Звісно, яка їх природа…
16.09.2015р.
* * *
…Шукав тебе в снігах,
А ти в дощах мовчала…
Шукав тебе в снігах,
А ти спускалась з гір:
Душа росу на квітах причащала
І – ховрашків, що виткнулися з нір…
Шукав тебе в сльозі,
А ти була далеко…
Шукав тебе в сльозі,
А ти була в ярах…
Верни нам двом чуття душі, лелеко,
Як віршу – срібні леза на вітрах…
Шукав тебе в пісках,
А ти – ріку святила…
Шукав тебе в пісках,
А ти пливла в човні…
…Душа край яру жито молотила,
І місяць сяяв нам, хоч був ще не вповні…
16.09.2015р.
* * *
…За вишняками – окрики й окопи,
За вишняками – поле й полини…
Жита кладуть в полукіпки і в копи:
В часи війни на них нема вини…
За вишняками – вивільга і сойка,
У кожної – своє серцебиття…
А у корів сьогодні пізня дойка,
Корови вгрузли в морок, як в сміття…
Село втрачає виправку і вроду,
Село згубило голос, як росу…
З коромислом іде дівча по воду,
В тривогу й сум завинувши красу…
За вишняками, там, за вишняками,
Стоять, аген, старі колодязі…
…Беру цебро тривожними руками:
Несу навстріч покуті чи сльозі…
16.09.2015р.,
м. Січеслав
* * *
…Вечір коханій поему чита
Про пізні мальви і юні вуста…
Я наслухаю цей вічний мотив,
Звільна куштуючи аперитив…
Ліпше було би мені почитать,
А тільки як з серця волі дістать?
Вчора, ще з ранку, посварений був,
Клявся: всі стежі до неї забув…
Вітер коханій щось шепче палке:
Дещо тривожне і дещо п’янке…
Мав би за нього це я їй сказать,
Бог же намірився нас пов’язать…
Вечір коханій баладу чита:
Мова – чарівна, а, схоже, не та…
…Де ж я слова свої в ніч розгубив?
Може, і справді, не тую любив?..
…Як цілувались, було нам незле,
Радість вглибала в півколо мале…
…Вийти з півкола – чуття погубить,
Як то непросто: прощать і любить…
16.09.2015р.
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.