ЮРІЙ КИРИЧЕНКО (1954-2015)

         Балада з сніжинкою на вустах

…З старим Новим роком вітають не всі і не всіх,

А я тебе, люба, за звичаєм буду вітати…

Нехай на вустах твоїх не переводиться сміх,

Хай з віршів і мрій не забудуться щемні цитати…

Живи на весь голос, на повен, як мовиться, зріст,

Нехай хуртовини твої не обтяжують плечі,

А щира душа не втрачає невидимий зміст:

В красивих жінок він до речі більш, ніж не до речі…

Тримайсь правоти на дорогах життєвих тривог,

Будь вірна в словах, а геть там, поза ними, – удвічі…

Цей світ захурделений нині і прісно – на двох,

Щоб міг кожен з нас подивитися щастю у вічі…

З старим Новим роком вітають не всі і не всіх,

А я тебе, люба, за давнім обрядом вітаю…

…Хурделить на кресах: вже снігу неміряний міх,

І я нашу пам’ять у юність цілунком вертаю…

12.01.2011р.

                БАЛАДА ВІРНОСТІ

…То яри, то – байраки, то знову яри,

То діброви – зелені до згуби…

А над божим цим дивом – сльоза й прапори,

І твої, неціловані, губи…

То яри, то – байраки, то чорна рілля,

То зеленеє жито, пшениця…

І усе це – моя предковічна земля,

І змужнілі, нескорені лиця…

То яри, то – байраки, то зрілі степи,

То криниці при  вічній діброві…

Серце серцю хотіло сказати: „Стерпи",

Та себе присвятило Дніпрові…

В цій присвяті – усе: і печаль, і краса,

І висока, на пόрив, калина…

І блакитна, як тихе прозріння, роса,

І дітклива, на поклик, долина…

То яри, то – байраки, то знову яри,

То дуби богатирської вдачі…

І над божим цим промислом знов – прапори,

І – обійми, мов рани, гарячі…

Я цю щирість і щедрість ношу у собі,

Аби в спадок святий передати

Тим, хто ніжок в пасльоні не миє ганьбі,

Тим, хто вірність не зміг відридати…

14.05.2014р.,

м. Січеслав.

                        СНІГИ З УЧОРА

               Балада зимових ностальґій

                                                                                      Галі

…Учора йшли сніги – волхвам на смутні лиця,

Учора йшли сніги, учора йшли сніги…

І сріблом сяяла леґенда і билиця,

І кожна мала власний дзбан снаги…

Учора йшли сніги – поважні подорожні,

Ні зупинити їх, ні словом вгамувать:

Несли в підпоміч нам гостинчики неложні,

Яким наречено сім бід перетривать…

Учора йшли сніги… А де вони тепера?

Що з ними скоїлось? Чому мовчить струна?

Лиш супиться душа – безмовно-білопера,

Лиш доганяє відчай далина…

До тих снігів і я мав непросту дотичність,

Якби були живі, – засвідчили б волхви…

Але – не ті часи… Їх щільна синкретичність – 

В полоні беркутів та змроків Калитви…

Не зобиджайсь на ці сніги з учора,

Не переймай їх втому в смуток брів…

Згадай, що мовив я, кохана, ізвечора

Тобі в долині срібних яворів…

Літа – ярмаркарі… Сніги – кинджальні леза,

Це знаємо і я, і ти, і ті волхви,

Чиї стозрячі сни багатші скарбів Креза

Й ніжніші від циганської трави…

Кохана, не смуткуй: не всі сніги розтали,

На вічну звабу вуст гіркот не проливай…

Ми серцем і чолом в їх віхолу вростали,

Їх розпачем з пітьми не зловживай…

Учора я їх стрів: під Києвом стояли

Заметами – до срібної брови…

В підніжжі їх сум’ять знамена розбуяли,

На кожному – священний лик сови…

11.02.2013р.

          КАЗКА СИВИХ СНІГІВ

…Куди пішли сніги з моїх околів,

Куди запропастилися, куди?

До скіфів, до варягів, до моголів?

Подалі від безп’ятої біди?

Чи я проспав їх, чи не запомітив

Евакуації їх чистоти?

Всевишній ними творчо так насмíтив,

Що сяяли мистці, воли й хорти…

А що вже літерати? Що поети?

А що художники? А що – співці?

Натхненно оживали кастаньєти,

І кликали серця на манівці…

І ось сніги пощезли, провалились,

Мов нелині, пішли на поруби…

За них сімсот балад моїх молились:

Аби вернулись в царствіє, аби…

Але вони пропали – ніби обри,

Проникли: крізь туман, озимину?

А може, їх украли з пущі зубри,

Сховавши у печеру крижану…

Льоди на річці болісно смутились:

Куди вони поділися, куди?

Вовки з лисицями в яру хрестились,

Заскочені на белебні біди…

І ні ординці, і ні конокради,

Ні православні, і ні лопарі – 

Ніхто не годен, схоже, дати ради

Печалі з смутним профілем зорі…

І лише через тиждень чи на другий,

Коли вже й жданики поїли всі,

Із хутора Смоляний віл муругий

Зустрів їх у всій вранішній красі…

Сніги ішли – немов полки з походу,

Вертались – мов козацький кіш – домів…

І вірш мій, задивившись на їх вроду,

Як віл велеречивий, занімів…

11.01.2013р.

                         БАЛАДА 

      ПРО ПОВЕРНЕННЯ СНІГІВ

…Сніги – вертаються, вертаються сніги,

А виявляється, що їх не ждали…

Господь вточив їм вірчої снаги,

Щоб не змогли нас потоптать вандали?

Сніги вертаються – холодні, крижані,

У кожухáх на задубілі плечі…

З гостинцями, які – тобі й мені,

Хоча вони, здається, не до речі…

Сніги – вертаються… Запалюють свічки

У церкві, що їх іменем зоветься…

І замовкають тихі балачки,

І срібна нить їх, схоже, чи й порвéться…

Сніги – вертаються, а їх не ждуть,

Сніги – вертаються, а їх не хочуть…

Ще б пак! Вже літа ягоди грядуть,

Вже пташечки про тепловій сокочуть…

Сніги – вертаються… Навріпиця, мана

Ляга крилом на стуманілі очі…

І Морозидло з хвищі вирина,

І в бовдурах святкує хижі ночі…

А дітваки? Для них весь світ – з казок,

За припічком гризуть сухарик миші…

І котяться в леґенду дні: візок

Загруз в снігах напроти діда Гриші…

У нього – окаянний самосад

І смажене, із гарбузів, насіння,

І на трьох сотках яблуневий сад,

З якого – лун протяжне голосіння…

Сніги – вертаються, вертаються сніги,

І хто вони: пророки чи приблуди?

А мо’, з орди криваві вороги

З очима, повними олжі й полуди?..

24.03.2013р.