ЮРІЙ КИРИЧЕНКО, лауреат Міжнародної літературної премії імені Томаса Еліота (2014)

                     * * *

…Державна столице душі,

Стрічай отчі стяги Вітчизни!..

Ми – спраг твоїх товариші,

Високістю розмислів бризни!..

Державна столице душі,

Вінчай нас на щиру потугу!..

По травах, росі, по соші – 

Назустріч Великому Лугу!..

Державна столице душі,

Верши свої строгі канони!..

Філософи чи гармаші,

Здолаєм злоби перепони!..

Ми – щирі… Ми – сущі… Ми – є,

Ми там, де гуде боривітер…

…Час віщих турбот настає,

Як щонайшляхетніший витвір…

30.06.2015р.

         ВОГОНЬ І СНІГИ

      Балада в час єднання

…Душа там, де молитва,

Де вогонь і сніги,

Де шаблюка як бритва

Скрух єдна береги…

Душа там, де матуся,

Де кохана, брати…

Це ж до неї горнуся

Під ледь чутне „прости“…

Душа там, де багаття,

А круг нього – стрільці…

Всі – поріднені браття,

Кожен – з крісом в руці…

Кожен волю Вітчизни

Над усе береже:

Не віддасть до хортизни

Стяг з яйцем Беранже…

У гармат – мідні лúтва,

З добавлянням сріблá…

…На сорочечках – лиштва,

В неї – Воля ввійшла…

В аргамаків стремена

Од ковальських долонь…

В час єднання знамена

Пропікають сніг скронь…

…Погляд гострий, мов бритва:

Де ви є, вороги?..

…Душа там, де молитва

Просить в Бога снаги…

…Впасти в цвіт за Вітчизну – 

Українцям не жаль…

З душ прийняти трутизну – 

Що святити скрижаль…

30.06.2015р.

                       * * *

…Якщо мене читають, то – чи чують,

Чи лиш каміння кидають услід?

Сумні думки в душі моїй ночують:

Світ щирості – не що, як слів послід?..

...Якщо про мене пишуть, то – чи знають,

Як тяжко наморилася душа?..

...Слова – не світяться: в пітьмі конають,

Кривавлячи на лезі палаша...

...Якщо мене розп’яли, то – навіщо?

Усе це, знаю сам, було, було...

...А все ж дивлюсь здивовано й провіщо,

На цвях, що випромінює тепло...

01.06.2015р.

м. Київ, готель „Кооператор“.

         ЧУЖИЙ КАНОН

…Звідкіль ці пси, з яких ярів,

З яких ущелин?

Я їх на роздоріжжі стрів

В ніч ста ущемлень...

Звідкіль ці пси, з яких дібров,

З яких ґротесків?

Якась в них нетутешня кров,

Чи ж не з бурлесків?

Звідкіль ці пси? Чужий канон

У їх зіницях...

Їх знав поважний Парфенон,

В ста багряницях...

Звідкіль вони, з яких пащек

Язик їх люті?

Не знали їх ні Кий, ні Щек,

Якщо по суті...

Звідкіль ці пси? Сумні мерці

Їх писки мітять...

...Мій смерк з баладою в руці

Чи й запомітять...

Я дав їм хліба і води,

Вони –  поїли,

Світ застерігши від біди,

Ще ті зоїли...

02.06.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                            * * *

…Хто сеї ночі посіяв нам розвидень в полі:

Діва Марія а чи Вседержитель Христос?..

...Витри з чола свого, зморені розпачем, болі,

Вірш цей постав, наче з шпагою гордий Атос...

Що йому треба від нас, моя вранішня люба,

Чому прийшов він до нас? Але ти – не кори:

Мова його не лукава, не хижа, не груба,

Він – поводатор в ущелини штивної гри...

Підем за ним у туман, як в палку насолоду,

Підем за ним, не спитавшися броду в душі...

Візьмем з собою, хіба що, цю гілочку глоду:

Глід і надія не зраджують за баришí...

...Хто сеї ночі стоптав наші помисли кволі?

Хто чорні п’яти впустив у покої сльози?..

...Псів і ханиг при околах безчестя доволі...

З чого, кохана, цей кошик грушόк? 

                                                             Не з лози?..

09.06.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                              * * *

...За тихими вербами – тиха розмова збулась,

За тихими вербами зірка в пітьму пролилась...

За тихими вербами ранок стоїть молодий:

Заледве – буланий, а трохи, даруйте, гнідий...

За тихими вербами, там, де піщаний намив,

Стан твій чарівний я в просинь роси надломив...

Ти – не пручалася, ти – заповітна була:

Келих любові в три розпачі нам налила...

За тихими вербами келих ми той надпили:

Трохи сполохані, трохи священні були?

Сполохи тоті, мов даність, блакить прийняла,

Мальва з містерій упала на оба чола...

Ми її, щиру, здолавши сльозу, підвели,

Але освідчитись їй, вже відтак не змогли...

...Так і стояла та ружа в сльозі, як в зорі,

А доокола творили молитву з безчинств упирі...

09.06.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                   * * *

...Не судіть мене, люди, строго,

І ти, віщих шукань, дорого:

Облягли мене яничари,

Хоч на волю святі вінчали…

Дарували коня і шаблю,

Знали: щастя чуже не зваблю...

Маю власного, схоже, досить,

Глянь, як правдонька плодоносить...

Не судіть мене, люди добрі,

Не кінчаються дні хоробрі...

…Ні, хоробрі дні не кінчаються,

З словом честі в храмі вінчаються...

30.05.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                     * * *

...Ні, я не ґеній, я – з другого болю,

Ні, я не покруч, я – не з злих медів...

Хоч і люблю, як рідну неню, волю,

За кров на бруках серцем не радів...

Ні, я не ґеній, я не того штибу,

За котрим визнання і благодать...

Мої слова не вуркагани з штабу,

Яким на жебри соромно подать...

Я – знаю слово... Я – живу у слові,

А інше все – Содом і Суєта...

...Коли я віддаюся ремеслові,

Лягає лезо на тонкі вуста...

30.05.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

    ОСВІДЧЕННЯ МАЛЬВАМ З ТУМАНУ

                 Балада даленіючих посвят

…За шипшиною мальви виходять з туману,

І долоньки їх, схоже, прямі…

Я з тобою, кохана, зустрівсь для обману,

Присягнувши щербатій пітьмі?..

За шипшиною мальви сповідують прощу,

За туман заплативши сповна…

Нехворощ, цілувавши в уста нехворощу,

Схаменувся: на ньому вина?..

Ти, кохана, мене не сповна розуміла,

Хоч до вуст чистоти – доросла…

…А була ти відважна і, в чомусь, несміла,

І сідала в човéн без весла…

Той човéн відпливав за хмільні лихоліття,

Той човéн… Той човéн… Той човéн…

На душі від тих весен дешеве позліття

Та надрізи кинджалом край вен…

…За шипшиною мальви виходять з туману,

Хтось (до мене?) зітхнув: з туманý?..

…В цьому тексті не кожному досить шарману?

Я, почувши це, тихо зітхну…

…Моя люба, моя нетривка наречена,

Наші дні розметала судьба…

…Та вода, в яку входили ми, лжесвячена,

Її смутки – печаль і ганьба…

Її срібна яса не підходить під каву,

Пензлі зодчого в ній не помить…

…Між долонь протекла річка в казку хупаву,

І сіяла лиш мить…

27.06.2015р.

                               * * * 

…Мої вірші містичні? Містичні… Містичні…

Мої вірші – дарунок судьби?

До роси на любистку ми серцем дотичні,

Що нам вирок і поклик ганьби?..

Ми росли на планеті високої честі,

Ми лелек виряджали в політ…

Наші губи – не з жерсті, не з жерсті, не з жерсті,

Вони плавили лід…

…А сьогодні ми, звично, обходим замети,

В туманí запливли за буйки…

Поцілунки у чорному – хижі прикмети?

Не зважай на прокислі байки…

…Мої вірші містичні? Містичні… Містичні…

Мої вірші – дарунок судьби?

…Хто сказав, що любов і любисток – дотичні?

Вони, часом, отруйні гриби…

27.06.2015р.

                             * * *

                                                                                     Галі

...Для бадьорості в роботі і в житті

Закипає твоя кава на плиті...

Я до неї сто підходів віднайду,

Як чоло з сумних долоней підведу...

Це не буде щось на фейковий зразок,

Вірш – з снігів, де виткнувсь санний полозок...

Але ж кава, але ж смáчна: пий-смакуй,

Душу й серце оберегами лікуй...

...Для бадьорості, а, може, й просто так,

Я зітхнув, мов найзухваліший мастак...

Всі ми в світі з рим і цвіту мастаки,

Тільки хто нам верне пройдені роки?..

...Моя люба, твоя кава – й мій напій

У цій днині, на гірчинку зваб скупій...

...Час вгощань чи я придумав ці слова?

Зна про це сум’яття повна голова...

27.05.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                             * * *

...Знов – по колу, знов по колу, знов по колу,

І нема кому те коло розірвать...

Попросити це зробить, хоча б, Миколу,

З його святості не дáно кепкувать...

Знов – по колу: босонíж чи в хромовині,

Знов – по колу? А хіба інак бува?

...Рвуть теличку ось, за хлівом, пси безвинні,

Аж судомить обіч вікон деревá...

Знов – по колу... Коли хочете, по третім,

Третя вічність споганіла увічу...

Чия знов упала запонка з манжетів?

Я, панове, делікатно промовчý...

Промовчý а чи промóвчу? Не важливо,

Тільки б віхола ця в спокій увійшла...

...Обійми мене, але – не так дражливо,

Ти ж в мені не всі кордони перейшла...

27.05.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                        * * *

...У нас реформи рухає людина?

У нас реформи? Що ви, що ви, що?

Сидить без хліба сьомий день родина,

Шляхетність душ обернена в ніщо...

У нас реформи – совісті скарбниця?

У нас краса високої душі?

За час новий запльована божниця,

В околах зваб – нові товариші...

Їм – аби бакси, кралі, мерседеси,

Їм – аби власний бізнес порать в США...

...А банди знов – з Ростова до Одеси,

І нікому їм дати одкоша...

27.05.2015р.,

м. Київ, готель „Кооператор“.

                 * * *

…Клени виходять з дощів,

Наче оточенці – з лісу…

Збувшись старих радощíв,

Стримано радують Лізу…

Клени – зреклися жалів,

Клени – ілюзій зреклися…

Мовчки стоять край полів,

Крони – в безсоння звелися…

Ніч коло них – молода,

Ніч коло них – тайноока…

Десь в трьох околах біда

Зирить за ними впівока…

Клени при ній – мовчазні,

Клени при ній – незворушні…

Вірші пульсують в мені,

Тужать при кавовій гущі…

Все – відійшло в холоди,

Все – віддалилось і – годі…

…Нишкнуть вощинні меди

В змроках на самому споді…

13.07.2015р.

                 * * *

…У лисиці – мудрі очі,

Що вона шукає ними?

Відболілі сни дівочі

З повнозернями сумними?

У лисиці – стиглі думи, 

Мов качки на оболоні…

Подолавши давні тлуми,

Носить трьох дитяток в лоні…

У лисиці – горді мрії,

Бо на те вона й лисиця…

Вкравши півника в Марії,

Дивним сяйвом козириться…

У лисиці хвіст, як вітер,

Що казкує в чистім полі…

Золотий природи витвір,

Але й він боїться молі…

У лисиці – всі базари

Під контролем, під прицілом…

…Що їй скіфи чи хозари,

Її влада – поміж ділом…

13.07.2015р.

               БАЛАДА 

                   ПРО 

СТОРОЖКУ НА БОЛОТІ

             З циклу

       „Айстри з неба“

…В заболоченій траві

Вуж тче клопоти живі…

Ну, а ми з тобою –

В смутків за габою…

Це ще не болото – 

Згадок псевдозлото…

Тут чекає многих

Світ псяюх убогих…

З злом аби сквитатись,

Слід в паслін вертатись…

Але вуж не поспіша:

Подив по собі лиша…

І, в зорю вертаючись,

Гомонить, вітаючись,

З калиною й Марічкою,

І, в цій сторожці, з свічкою,

Яка, як віск топила,

В руках Петра Терпила

Була зачаттям волі,

В ніч витіснивши болі…

…В заболоченій траві

Журавлі стоять живі…

Їх палка потреба – 

Святить айстри з неба…

Їх сумний кортеж

Нас хвилює теж,

Адже він, кохана, – 

Небоцвітна рана…

13.07.2015р.

                        * * *

…Цілуй мій щем у вічності, кохана,

Якщо до нього дійдеш босонíж…

Він – тричі стріляна навиліт рана:

Десь, на той час, кудись подівся ніж…

…Цілуй мій згук у вічності, хороша,

Якщо не затуманиться в очах…

...Мете четверту ніч в словах пороша,

Вогонь в баладі степу не прочах…

…Цілуй мій відчай і мої сум’яття,

Якщо не їх, то – скрипку й скрипаля…

На цій поляні, де цвіло багаття,

Вовк і лисиця вклякли в дивогля…

Хто їм його підкинув перед очі?

Хто їм вказав навиворіт на суть?..

…Цієї ночі (не цієї ночі?) 

Хорти в зубах метеликів несуть…

…Цілуй мій вірш… Хоча би – поривайся:

У чагарях, при полиску зорі…

Але, як маєш фарт, не зазнавайся:

Тобі це зарахують в дивній грі…

…Цілуй мене… А згуки, то – на потім,

Вони не втішать смертної, тебе…

…Тобою зацікавився сам Понтій?

В душі це увиразнення слабе…

14.07.2015р.

               * * *

…Соняхи на городі

Сонцем горять сьогодні:

Вірні чоластій вроді,

Богу і людям вгодні…

Соняхи на городі 

Вищі за одержимість…

При золотій погоді 

Геть забули про зимність…

Пам'ять у них мізерна?

Пам'ять у них не звідси?..

…Сяють в короні зерна,

Ніби чорнющі звізди…

Соняхи на городі

Родом – із дозрівання…

…Кланяюсь їхній вроді

В чарах довготривання…

17.07.2015р.

                        БАЛАДА 

        ПРО ВІТЕР ЗА ВІКНАМИ