Сучасна українська класика

ЮРІЙ КИРИЧЕНКО

          Із коляди: „А той третій празник – святе Водохреща..."

                           Балада

                              для

                  осліплих серцем

…Горять вогнем вуста на Водохрещу,

Горять вуста… Калиново горять…

Під гору ідемо, на Нехворощу – 

В село, де двом не стануть докорять:

За ту любов, що в нас живе знедавна,

За ту любов, що в нас живе давно…

У Нехворощі княжить Милославна – 

Жага, про котру знаєм не з кіно…

…Горять вогнем вуста на Водохрещу,

Горять вуста… Калиново горять…

Йдем до любові – на покуту й прощу:

Осліплі серцем лише тут прозрять…

05.01.2009р.

м.Січеслав.

                                  ВІТАННЯ

                                        ПІД

                       СТАРИЙ НОВИЙ РІК

               Балада з сніжинкою на вустах

…З старим Новим роком вітають не всі і не всіх,

А я тебе, люба, за звичаєм буду вітати…

Нехай на вустах твоїх не переводиться сміх,

Хай з віршів і мрій не забудуться щемні цитати…

Живи на весь голос, на повен, як мовиться, зріст,

Нехай хуртовини твої не обтяжують плечі,

А щира душа не втрачає невидимий зміст:

В красивих жінок він до речі більш, ніж не до речі…

Тримайсь правоти на дорогах життєвих тривог,

Будь вірна в словах, а геть там, поза ними, – удвічі…

Цей світ захурделений нині і прісно – на двох,

Щоб міг кожен з нас подивитися щастю у вічі…

З старим Новим роком вітають не всі і не всіх,

А я тебе, люба, за давнім обрядом вітаю…

…Хурделить на кресах: вже снігу неміряний міх,

І я нашу пам’ять у юність цілунком вертаю…

12.01.2011р.

                        * * *

До Галі позліталися синички,

У дзьобиках тримали варянички.

Одна сказала їй: „Тіві-тіві..."

...Я переклав: „Мороз, а ми – живі..."

   БАБУСЯ СЕРАФИМА:

БАЛАДА З ХРЕСТИКОМ

        НА ПОЛОТНІ...

У душі – каганчик блима,

Сутемінь, а видно – все:

Ось бабуся Серафима

Полотно на став несе...

Босі ноги, гожа врода,

Ув очах живе Христос:

Щира гілочка народу,

Котрий вийшов з чистих рос...

Днина бабці – серцю зрима,

Полотно її – святе.

В небі грім на хмарку грима,

Льон в очах ясних цвіте...

Гей, бабусю, гей, бабусю,

Наче лід – в ставку вода.

А в одвіт з небес: „Юрусю,

Молода я, молода..."

Спогадання, як ридання:

Очі витер, і – нема.

Забарилось виглядання:

Бабця в зорях – не одна...

Зірка Долі – незгасима:

Глянеш в душу, там – вогні...

...Світить бабця Серафима

Хрестиком на полотні. 

   КАЗКА ПРО КАЗКУ

Мама для втіхи дітвóрі

Щедро натопить черінь:

Холодно ниньки надворі,

Тільки у просі – жарінь…

Піч в нашій хаті – окраса

І порятунок – в югу…

Хліб, що у ній випікався,

Зна, перед ким я – в боргу…

Шиби морозяно-сині

Манять мене до вікна:

Там, у снігах, в хуртовині,

Ружа цвіте неземна…

Кольором ружа черлена,

Наче жупан в козака…

Ось він стоїть біля клена – 

Хлопця з вікна виклика…

Я – одягатись і – ходу,

Я – на поріг і: ,,Ти – де?"

Матінка, вносячи воду,

Синьо очима пряде…

Що відказати матусі,

Може, що хустка – в снігах?

Серга, не сріберна, в усі

Світиться сріберно жах…

                       * * *

В зірчату ніч, на свято, на Йордана,

Наснилась дивно донечка Богдана…

Санчат срібнопечальні полозки

Несли її за сніжні лозняки…

Вітри за нею гналися хуртечні, – 

Не хижозубі, а – до жаху гречні…

Крутили жорна ночі вітряки,

Дві рукавички – правили санкú…

А доня з них про щось мені кричала,

Вродливий смуток сміхом пригощала…

Дзвеніли сріблом куті полозки,

Далечиніли тихі лозняки.

Відходили з очей за гриву ночі,

І – тільки доня й батько: очі в очі…

І – тільки рукавички й – полозки…

І – тільки колія санчат з ріки…

В зірчату ніч, на свято, на Йордана,

До батька в сон приходила Богдана…

          КОРОНАЦІЯ СВІТЛА

                     Монолог

 школярочки з сріберним голосом

                                           Одарочці

Я хуга, хвища, хуртовина,

Душа світань моїх безвинна...

Я хуртовина, завірюха,

Мої слова морозець слуха.

Мої вуста з живого льоду,

Щонайжагучіші на вроду...

Моя корона срібноцвітна,

Я наречена царства світла!

                            * * *

Ці сестрички – дві заробітчаночки,

З маминого цвіту любі панночки.

Посівальнички в літах неперецвітних,

Щирі жнички смутків непомітних...

Перша – Катя, – батьком наречена,

Друга – Даша, – нені мисль свячена...

Степом літ ідуть, житом-пшеницею,

Ніжки вжаливши ледь студеницею...

Першороси їх уже студені:

Мають сестри клопоти щоденні...

Хоч самі вони – з будення родом,

Чи назвеш безпомічним народом

Двох сестричок, двох заробітчаночок,

З маминого цвіту любих панночок?

Хай їх Доля хлібом колоситься,

Хай душа – красою ороситься...

...В час, коли мій вірш в жупан рядився,

В серці двох сестер Господь родився!

                               * * *

Трудомозольний наш горобчик, Даша,

У голові у тебе – мудра каша...

Куди летиш, що бачиш з-під крила?

Твій овид – не рілля, але й не паша...

Лети, лети, ще до гнізда – далеко,

При котрому – жива вода із глека,

Якою кропить, смертних нас, судьба...

...Вона за нами стежить іздалéка! 

                 ТАЄМНИЦЯ 

    ОПІВНІЧНОГО НАМИСТА

Білявочко, Катрусе, бандуристочко,

Це ж хто тобі купив таке намистечко?

У три разка навколо шиї світиться,

Щасливий той, хто вперше так освідчився...

А може, цей дарунок – воля матінки,

Тоді чому тривога перейма тебе?

Білявочко, Катрусе, витівниченько,

Чому мовчиш, струни палка сестриченько?

Нікому не скажу, хоча й кортітеме – 

Покіль намисто чарами ряхтітиме...

Дівоча таємниця – заморока ця,

Раз макоцвітно мінишся з лиця?

Горіх таємин колупать не будемо,

А то ще неню, пташечко, розбудемо...

Тремтить намисто, мов зірки-вечірниці,

З коханих рук одягнене опівночі...

                     ПИРІГ

ДЛЯ БОГДАНИ НА СВЯТО...

Пиріг для Богдани на свято – 

Звичайної щирості святість...

Потреба єднатися з рідним,

Хоч нині це й рідкість...

Це – поклик душі з високості:

Прилинь до нас, пташечко, в гості...

Це – вияв Господньої волі:

Гостинність, якою – не кволі...

Це – зграбна краса благодаті:

Родинно так в батьковій хаті...

Це – радість, що сходить з долоні

Малої й ще меншої доні...

Це – данок не з дальньої зірки,

А спільність родинної гілки...

Пиріг для Богдани, кохана,

Балада духмяно-рум’яна...

                       * * *

Дід Січень у поважному кожусі

Іде на учту – серга сяє в усі…

Чи золота, чи срібна – іній знає,

Який в кошлату бороду пірнає…

За Дідом – заєць, вовчик ще й лисиця,

У Діда – па-мо-ро-зить-ся десниця…

Хуртеча кожушину розпинає,

Мішок заплічний постать пригинає…

Але хода у Січня – відзіґорна,

Струна бандури, попри все, – мажорна…

Лунає здравиця літам і душам – 

Дід володіє голосом ще дужим…

З його чаклунств – і цей сюжет почався:

Як із джерельця – річечка Почайна…

                      ЗДРАВИЦЯ

                             ПІД

            СТАРИЙ НОВИЙ РІК

      Балада подячної сердечності

                                                   В.  А. Ткаченку

…Дорогий добродію Василю,

Дякуючи Вашому зусиллю,

Маю цьогоріч достатню пресу:

Переочив не без інтересу

Деякі ґазети та журнали,

Де сидять „круті ориґінали"…

Всі вони народу слуги славні,

Свідчать про це й літерки заглавні…

Ті ж, що по боках і всередúні,

Не перечать, начебто, людині,

А якщо заледве де й кульґають,

Все-таки в житті допомагають,

Виявляючи святу можливість

Задекларувать страждань важливість…

Бо і справді, як без них поету,

Що несе в собі вулканну Етну

І, залюблений у щирість слова,

Демонструє вдачу тигролова?..

Ґазетярського вкусивши хрону,

Знаю вдачу журналюг солону…

Тому, аби не переборщити,

Не збираюся колег перчити,

А скажу: ґазети – як ґазети

Втратили б без них святі клозети,

Що, перетворившись на читальні,

Демонструють успіхи летальні…

В крайнощах – святинь не поневажу,

Пам’ятаючи посаду Вашу*…

Та відзначу, у загальних рисах,

Преса наша – поспіль в барбарисах…

Чому не в короннім шоколаді?

Недостатньо служить рідній владі:

Ніби ж задля цього була й вчена,

А глевка, мов цапа наречена, 

Котра хоче вдало приховати,

Що забацана не з цукровати…

В чомусь прогресивніші журнали,

Але також доку доконали…

Вірші в них, скажу для порівняння,

Що ракети, „зняті з чергування"…

Строфи – недолугі й неприкаяні,

Мов атланти, в чорний цинк запаяні…

Є, якщо порівнювать в цілόму, –

Щирий простір для металолому…

Мав би мовить для металобрухту,

Та клейноди кличні кличуть в бухту,

Де стоять золочені лінкори – 

Книги у поважнім коленкорі…

А ґазети, щоб там не казали,

Сіль доби не гірш овець злизали…

А коли були ще пастушками,

То і каву – з збитими вершками…

Нині вони юрм не випасають – 

Прапорами сірими звисають,

Охмолостуючи глупі душі,

До зухвалих роздумів байдужі…

Завдяки їх зацному зусиллю – 

Добрих свят і нам, пане Василю,

У Новому і в Старому році

З сонячними щигликами в оці…

…Ґлузд свій вивільняючи з салату,

Дякую ще раз за передплату…

Чарку підіймаю – як годиться:

Най Вам, пане-брате, козириться!..

13.01.2010р.

м. Січеслав.

______________________________

*Начальник управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (прим. ред.-упоряд.)