Олександр

ВРУБЛІВСЬКИЙ

* * *

Пиши про все на світі –
природу та любов...
Хай вірш зігріє, втішить –
 заграє в жилах кров!

Пиши про радість, щастя
розлуку, зустріч, біль...
Катарсис, мов причастя
 являє власний стиль.

Пиши, що згодом стане,
минуле – пам'ятай!
Душевні зцілиш рани
 чи роз'ятриш бодай...

Пиши, бо вже не сила
мовчати, як німий.
Здіймай, напни вітрила...
 Твори, римуй, посмій...

* * *

Плаче Україна за синами,
тисячі – навіки, у віках...
Квітами, базарними вінками
 дякують... Поволі "їде дах"...

Відчай замінив тепер відвагу,
знову обдурили, "розвели"...
Пишеться на крові вічна сага,
 бо герої будуть та й були...

Сипати на голову не треба:
попіл - мертвий, згарища – пусті.
Кулями здірявилося небо,
 порох є і б'ють нехолості...

Скажете:"Замовкни, легкодухий!".
Правда виїсть очі, бо живі
з горя забрехалися.
 Послухай, стрілки переведено в нулі...

* * *

Я вкотре заперечую себе –
цураюся, караюся... Огидно.
Що день новий на блюді принесе,
 коли слова рубають?.. Винний, винні!

А сонце, ще світитиме... Весна.
До скриньок закидаємо надії.
Соборна Україна чи "страна"
 визбирує золу, чека месію...

І знову – протилежності, їх суть
показувати прірву поміж нами...
Граблі старі у лоба сильно б'ють.
 Невже майдан новий не за горами?

Гібридна йде, замовлена, війна
за мову, незалежність, "євромізки"...
Лайно порозливалося... Сумна
 історія нас вчить та в'яже різки...

* * *

Ви в авангарді. Як вгадати,
що день наступний принесе?
Календарі... Крилаті дати,
 листків відірваних ессе.

Твоя героїка прийдешня
в простій інструкції до дій.
Календарі... Архіви звершень
 в твоїй країні, не чужій.

Народні збудуться прикмети,
зірки віщують захід-схід.
Календарі... Річні газети,
 щодень гортаємо, як слід.

Свята червоні, чорні будні –
тонка символіка життя.
Календарі... Близьке майбутнє.
 Назад не має вороття...

* * *

Життя, мов на долоні, в мережі.
Суцільна павутина. Не сховався.
Акаунтів розпродаж: тиражі
 рекорди б'ють. Мільярди нас. Попався.

Паролями означили себе,
запостили "для понту" щось важливе.
У тіні залишається лице,
 так зручно, віртуально. І не дивно...

Є близько співрозмовник, та не те...
Навіру соту дружбу, коментарій.
Вайфай – магічне слово, надпросте.
 Ось гаджет, ноутбук і ти "в ударі"...

* * *

Триває сотню літ тонке долесплетіння
людей, тіней – ніщо не зійде нанівець.
Творця потужний хист, поглянь, а він то діє,
 кладе початок там, де думав я – кінець...

Битком вагон. Пече немилостиво. Тридцять.
І очі до вікна... Злітаю вже крилом,
спіймати прагну вас "Над прірвою у житі".
 Спекотно... Градом піт на губи, на чоло.

Солоний присмак мрій, така собі текіла.
Хмілію. Стукіт. Ритм. Колеса. Рельси. Сон.
Це сонце, як змогло морило та й розділо,
 засмажило в обід: так модно, під фасон.

Прим'яте жито, ліс, у полі сонну хату
позаду залишив та їхав далі, геть...
Прострація моя. Хотів би пам'ятати
 цю мить і кожний знак. Зірками небо вщерть...

* * *

Переведені стрілки до літа,
променисті секунди в долоні...
Оживає ранкова палітра
 і за сонцем голівкою сонях.

Свіжа квітка умита росою,
зацвітає духмяним суцвіттям.
Милувався і слухав розмову
 поміж трав, за селом, на узліссі.

Вже спекотно. Ні слуху ні духу
за вчорашнім дощем та грозою...
Вітер спить за горою, послухай,
 трохи зморений. Тиша – прозора.

Лопухаті в луках парасолі
творять тіні, оази, комахам.
Назбирають медів мудрі бджоли
 і на зиму, у вулик, до хати...

* * *

По той бік ночі, сну та сновидінь
Себе шукаю та вдивляюсь в очі
Зірковій піднебесній... В височінь
 Злітаю, що є сили. Прагну. Хочу.

Маленький принце та Екзюпері,
До вас моє стремління, поміж хмари...
Замало місця стало на Землі –
 В безкрає небо з розбігу Ікаром...

А знизу метушлива суєта,
Де кожному по парі та сородну...
Ловив цей світ у сіті – не спіймав.
 Свобода розцілує прохолодна.

Віками хто знаходив, хто втрачав –
Синицю, журавля їм у долоні...
Ось місяць, жовторотеє курча,
 опівночі самотню зірку зронить...

* * *

Піском гарячим час стікає поміж пальців...
Липнева заметіль. Спекотне небо спить,
А сонце вже кипить, його протуберанці
 Торкаються пітьми космічної на мить.

Пульсує у віках вселенське диво-серце;
Лягає світло-тінь щоразу в інший кут
І змінює земну матерію не вперше...
 Було. Так буде. Є проміння ясний жмут...

Єдине все і всі дотично-своєчасні
У просторі сердець, у вимірі чуттів...
В захмарних небесах величне світло щастя;
 Живе своя краса, одна серед світів...

Побачиш вітражі, в яких нові обличчя
Являють новий день... Історія проста:
Молися, вір, люби і станеш трохи ближчим
 Хоча би у словах до істини життя...

* * *

Летітиму увись на всіх парах
вчорашніми, уявними словами.
Химерою породжений мій страх
 надвечір до порогу манівцями...

Мовчання кисло-жовте у четвер
від місяця, що в небі гострим лезом...
Не спиться осоружному тепер.
 Спіраллю стисну час, а потім щезну.

Валюся сновидіннями за край
свідомісті. Знайти б порозуміння...
Дев'яте коло Данте, де ж той Рай?
 І стрілки циферблату ляжуть тінню...

________________________

© Олександр Врублівський