Татьяна Васильковская

***

Про маленьке та дуже важливе

Я вночі по зірках ворожила...

Назбирала осяяні вікна,

Щоб було у житті більше світла...

Розклала хмар легких по підлозі,

Щоб частіше щастило в дорозі...

Прибрала всі лохміття туману,

Щоб не вводив малечу в оману...

Щоб в любові та радості жило

Це маленьке та дуже важливе.

***

Кожне слово – відкриття,

Відкриття себе і світу.

Кожна мить, як дар життя,

Дар, як оклик заповіту.

Кожний крок, як довгий шлях,

Від початку до фіналу.

Слід сльози в твоїх очах,

Неторканість ідеалу.

***

Здається, що живу я на узбіччі

Країни, часу, миру і життя.

Буран пронісся повз, навколо відчай,

Дурні надії, попіл забуття...

Порожнє місто, гаманець, бажання...

Тепло обійм, прохання: «не жени»...

Та знову справи, балачки, зітхання,

Відлуння непотрібної війни...

Розбито все, оголена основа...

Десь глибоко між спогадів, у млі

Лунає ніжна невагома мова -

Дар рідної чужинної землі.

***

Згадай разом зі мною світлий час,

Коли були ми вдвох в цілому світі...

Бо цей отруйний сморід в'ялих квітів,

Та потойбічний злий північний вітер

Крадуть думки та мрії водночас.

Сховай мене скоріше в ніжні дні,

Коли ти був - мій подих, рух та очі...

Я відчувати знову поряд хочу

Живе злиття двох вимірів щоночі...

Зі мною заблукай на глибині!

Коли б я знала, що отак мине

Та щастя мить, як бризки водограю...

На фото рідна усмішка так сяє,

І вірити не хочу, що немає

Тебе...

І нас...

А, мабуть, і мене...

***

Зачини, будь ласка, двері

Не пускай нікого в дім.

Хай це буде час містерій,

Тільки ми, вино і дим...

Тільки водоспад ілюзій,

Тільки кола на воді,

Збиті сон та дійсність в смузі

Зайвих не потрібно дій.

Тільки пошепки, мов злодій,

Підбери пароль до мрій.

Та у ніжний спів мелодій

Загорни цю мить, мерщій!

***

Не світло згасло – ти заплющив очі,

Повітря повно – ти затримав подих.

Повір, не пізно, тільки ти не хочеш

Збиратись вгору по вузеньких сходах.

Відкрий же очі – там відбиток неба,

Вдихай повільно – скрізь життя яскраве,

І зрозумієш, що й гори не треба,

Коли любові у душі заграва.

***

Уві сні навесні

мліють теплі пісні.

Уві сні навесні

скрізь веселки ясні.

Уві сні навесні

розквітає жадання.

Уві сні навесні

тане спогадів сніг.

Але сни восени

зовсім іншого роду.

Сум, зітхання луни

безнадії в догоду.

Якщо ти увійти

не загубиш бажання,

По віршах вирушай

потай стежкою слів.

СТАРІ ПРИКРАСИ

Ялинка одяглась – красуня!

Прикраси грають у гіллі.

Навколо свято… Трошки сумно,

Не повернути часу біг.

Між кульок – хатка з скла на гілці…

Кружляє вихор почуттів:

Здається знов я у дитинстві,

Пташок маленьких чую спів.

Гуляю весело по саду

З бабусею і дідусем.

Великі грона винограду

Мені солодші над усе!

У дрібних квіточках хустинка,

Спідничка біла, наче сніг…

Несе засніжена хатинка

Край спогад у наступний рік.

***

Моя найбільша слабкість – солодощі смачненькі,

То мабуть саме тому, мій хлопчик солоденький –

Пампушка із повидлом, загорнута у пудру...

Я щічку поцілую, та каву п'ю без цукру.

ТИША

Порхають мрійки сереблясті

Кумедні, дивні і пухнасті,

Рожеві, жовті і зелені,

Та сни ховають по кишенях…

А трохи нижче по підлозі

Думки, що завжди у дорозі,

Снують собі туди-сюди

Між спогад щастя i біди…

А нижче ще, під килимами,

Коли не має поряд мами,

Жахи шкребуться, наче миші,

Тому я так боюся тиші…