Виктория
АБРАМОВА
 

ДОЖДИК ЗА ОКНОМ…
 
Серым покрывалом
Снова день укрыт.
Неуютно стало,
Тенью грусть скользит.

Потускнели краски,
Скучен парка вид.
Осень столь контрастна
Выбором палитр.

Прячется светило,
За туманом – холм...
Радость приутихла,
Дождик за окном...

Мелкий, неприметный,
Красоты изгой.
Листьев разноцветье
Окропил слезой.

И дрожит озябший
На осине лист...
Дождь – и день октябрьский
Явно неказист...

Ирина
БУЛАХОВА
 

ПРЕЛЮДИЯ ДОЖДЯ

Прелюдия дождя. Тревожит душу скрипка.
Вступает ветер, заменяя контрабас.
От сквозняка гремит в литавры ставень хлипкий.
И листья мокрые слетают вниз, кружась.

В оркестре Осени не счесть мелодий разных –
Есть вальс, и танго, и изысканный фокстрот,
Но, растворившись в днях задумчиво-прекрасных,
В венке из листьев водит Осень хоровод…

Как хороша она в рябиновых монистах!
Покрыла плечи шалью с желтою каймой.
Еще дрожит мотива звук – последний, чистый…
Танцует Осень нам волшебный танец свой.

Константин
ВАСИЛЬЧЕНКО
 

ОКТЯБРЬ. ИЗРАИЛЬ
 
Унылая пора? Не клевещите всуе!
Вот, закусив язык, октябрь ее рисует –
Без золота, багрянца и дождя.
И листья не шуршат, не падают под ноги,
Ни тени увяданья и тревоги.
Прольются ливни – только погодя.

Осенняя жара. А поутру – прохлада,
И ветер злится на нехватку листопада,
Вздымая пыль печалей и обид.
В окошке кошка щурится на солнце,
Сквозь веки жалюзи. И сонное оконце
Взирает на привычный колорит.

Олександр
ВРУБЛІВСЬКИЙ
 

* * *

Щось в осені вбачаю материнське...
– Тихіше кроки, нас не розбуди.
Лягає пелюшками жовте листя,
А плач, то тільки дощ вряди-годи...

Вона вже до порогу та у двері,
Почую шарудіння навкруги...
– Насправді – це, уявне чи химерне? –
Питав себе та разом і Богів.

Нагадує ласкаву рідну неню
Пора, де стільки роздумів до сну.
Не варто за словами до кишені,
Бо загорнувся в тишу, таїну...

На бабине чекаю сиве літо,
Зігріюся під сонцем до зими.
Блукає осінь поруділим світом
І стеляться під ноги килими...
 

Людмила
ДОБРОВОЛЬСЬКА
 

* * *

Тихий сум залягає в полях,
Вже за вітром пішло павутиння,
Почорніла холодна рілля
Заховала в глибинах насіння.

До весни буде спати воно
В материнському теплому лоні,
А від сонця проснеться зело
І почне підростать на осонні.

Щедро сонячні промені пить
Будуть житні блакитні стеблини,
І колосся важке забринить,
Як дозріють у ньому зернини.

І коли колоски золоті
Обважніють, наповняться соком,
То посиплеться хліб у засік
Життєдайним, живильним потоком.

Сергей
ДУНЕВ
 

* * *

Я напишу тебя в лесу,
Среди пожара красных клёнов,
Чьи ветви зябкие влюблено
И чуть, быть может, удивлённо
Листочки держат на весу.

Я напишу тебя в лесу,
Пропахшем прелью и грибами,
Где лоси жаркими губами
Пьют, наклонившись над ручьями,
Небес остывшую красу.

Я напишу тебя в лесу,
Распахнутом ветрам навстречу,
В косынке, сброшенной на плечи.

С корзинкой крохотной в ручонке
Красивой рыжею девчонкой
Я напишу тебя в лесу.

Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *

Золотої пори у тумани заклечана повінь
Розмиває в душі береги, намиває дива.
Перехоплює подих від скарбу того і любові, –
Роздягається осінь...
                                   Мене роздягають слова,

Що злітають із уст, мов розпечене листя додолу,
І оголюють нерви, мов крони високих дерев.
На чиїхось підошвах лишають гербарій потому,
І плетуть з павутин дивовижне своє макраме.

Роздягають слова – і виводять на сонячне світло,
Де крізь призму роси виграють у мені кольори.
Де я весь на долоні листочка, віднесений вітром, –
Лиш маленька пилинка цієї осінньої гри.

Ще одна круговерть золотого розливу печалі
За літами і літом, за білим наливом садів.
Роздаю всі скарби – і радію, неначе прочанин,
Тільки осінь лишаю собі – найдивнішу із див.

Ірина
ЖУРАВЕЛЬ

НЕПІЗНАНА ОСІНЬ...
 
Ще теплим світанком зустріну непізнану осінь,
І мрій журавлі полетять у незвіданий край,
Я їх відпущу до весни, та не зможу назовсім...
За обрієм вітер молитву-мовчання читав...
Стежки павутиною спогадів кличуть в минуле
В нім стільки тепла.... листя падає м'яко до ніг,
Пробудиться в серці все те, що неквапно заснуло
Й, можливо, повіриш у те, що й раніше не міг...
Любуюся небом бездонним, ще теплим, ще чистим,
Думки мої осінь розкидала десь поміж хмар,
Та вітер постукав у душу листком золотистим,
Що ж з нього почну нову осінь, новий календар...

Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 

* * *

Присутність осені – це, як потреба:
І той блакитний ніжний клаптик неба,
І тихий дощ, що сіє й сіє з ночі,
І вітер, що про щось тобі шепоче...

Присутність осені – це, як прозріння.
Згубитися б в її красі осінній!
Поглянути б на світ її очима
І скинути тягар, що за плечима.

І милуватись, милуватись нею,
Наповну дихать осінню своєю...
Яка ж то дивна сила в її вроді!
Присутність осені – як нагорода.

Михайло
ЛЄЦКІН
 

* * *

Світанки стали тихі та імлисті.
Сумні громи струснули височінь.
Малює осінь оберемки листя
Сріблястим візерунком павутинь.

Приходить осінь на густе узлісся,
Наводячи порядок між беріз,
Й ось-ось червоний шовк вона розвісить
Під дощові краплини чистих сліз.

А в небі вітер, мов читач, гортає
Знайомі сторінки знайомих хмар.
Намистом розтяглись пташині зграї
На південь… В них суворий календар.

Земля мовчить, затягує інтригу –
Чи залягає у повільні сни?
Вона чека, мов подарунку, снігу,
Аби під ним спочити до весни.

Игорь
МАРКЕС
 

* * *

Не упрекай, прими как данность
Моих стихов осенний лад,
Туманов волглых непрестанность,
Спешащий в зиму листопад…

Всепоглощающее чувство
Моей вины за морось дней,
За это вязкое безумство,
За горечь осени твоей…

За отрешённость рук усталых,
За плед, уснувший на плечах,
За слог признаний запоздалых
Под шорох стрелок на часах…

Не упрекай, прими как данность
Моих стихов осенний лад…

Ольга
МУСІЄНКО
 

* * *

Іду вздовж парканів бетонних,
Високих, міцних, як броня.
І лине у небі бездоннім
Стривожений крик журавля.

Чого зажуриласяся, птахо,
Чи крила втомились твої,
Чи, може, боїшся ти шляху
В далекі і теплі краї?

Пташино, лети і не бійся,
Вітрець он хмаринку гойда...
А я пригадала обійстя
Свого родового гнізда.

Того, що давно вже немає,
Того, що сльозою бринить,
Що в пам'яті й досі зринає
І чистим струмком жебонить.

Ніхто в нас не зводив парканів,
За ними ніхто не ховавсь.
В садку була будка Полкана,
Який гарцював й не кусавсь.

А збоку веранди – криниця,
Смачна в ній водиця була.
В садочку червоні суниці
Голівки тягли до тепла.

Звивалася корба, скрипіла,
Співало, дзвеніло відро.
Дворів шість водою поїла
Криничка... Всім вдосталь було.

Ніхто не ховавсь од сусідів,
Ділилися всім на порі.
Крислатий горіх, іще дідів,
Гостинці скидав дітворі.

Хоч бідно жили – не журились,
Були тоді люди не ті...
Здається, що все це наснилось,
Чи в іншому сталось житті.
 

Людмила
НЕКРАСОВСКАЯ
 

* * *

Утро не только туманно и пасмурно,
А безотрадно. И только попозже
Солнце, как высеченное из мрамора,
Тёплым лучом оцарапает кожу.

Мрак и печаль постепенно расплавятся,
Будто подвержены разоблаченью.
А пред глазами неспешно появится
Осень в своём золотом облаченье.

И под сапфировым небом, как водится,
Словно в блестящем торжественном храме,
Будем о мире просить Богородицу,
Чтобы была, Милосердная, с нами.
 

Николь
НЕШЕР
 

УЛЫБКА ОКТЯБРЯ
 
          Ах, осень! Не тревожь ты мой покой
          И бабьим летом не дразни напрасно.
                                                   Инга Рубцова

В осколках луж – улыбка октября.
Мне бабье лето протянуло руки...
Танцует осень – зрелости заря –
Фокстрот дождя – прелюдию разлуки.

У листопада времени в обрез.
Целует ветер золотые косы.
Автограф счастья на холсте небес
Судьба напишет, осушая слёзы.

Евгений
ПУГАЧЁВ
 

* * *

Осенне-солнечные дни.
Прогретый воздух полон счастья!
Как быстро промелькнут они –
вершина Божьего участья.

Средь беглой серости забот,
у времени на перекличке
нас осень снова позовёт
ещё не канувшей частичкой
неоспоримой теплоты,
неисчезающей надежды,
чтоб хоть на миг, как было прежде,
но вынырнуть из суеты

Евгения
ПУШНОВА
 

ДОЖДЛИВІЙ ДЕНЬ
 
Сегодня день, увы, не для прогулок.
Я ж всё равно на улицу пойду.
Хоть мокнет наш уютный переулок,
И лавочка любимая в саду.

Дождливая погода – наказанье!
И с нею снова в сердце маета,
Но сокращает дождик расстоянье
Меж двух влюблённых с помощью зонта.
 

Людмила
СВИРСКАЯ
 

* * *

Осень снова ставит в уголке
Лёгкий прочерк, незаметный глазу.
Лист на ветке, будто на руке –
Светлый перстень бабушкин с топазом.
Маленькое счастье – на плечах.
Греет без особенных усилий.
Осень – это ужин при свечах,
До тех пор, пока не погасили.
 

Виктория
ТИЩЕНКО
 

* * *

Опять некто тихий, пречист,
невидим в октябрьском лаке.
Лишь рыжая беличья кисть,
и небо, и тайные знаки...

...И вспыхнули тополь и тис –
верней, стали красочней листья.
И мир на мгновенье завис
на кончике беличьей кисти.

Надежда
ФУРЗЕНКО
 

ОСЕННИЙ ВЕРНИСАЖ
 
Я из автобуса в окно гляжу,
За каждою приметою слежу…
Из тысячи картин родной пейзаж –
Готовит осень новый вернисаж!

В оранжевой листве калины гроздь,
Фонариком горит, светясь насквозь.
Берёз весёлых золотой янтарь,
И в зелени резной дубок-бунтарь.

Полуприкрытые топольки в ряд
Дорогою, как сторожа, стоят,
Слетает, медленно кружась, листва,
Являя кроны в блеске естества.

Озимые, как малахит, поля
Берёз рядами делятся не зря:
Зелёно-жёлтый перекат рябит,
Ухоженной земли приятен вид!

Вот «детский сад» из маленьких берёз
В заботе взрослых быстро, дружно рос;
Цветочками с верхушкой золотой,
Он, словно выткан, на ковре с листвой.

И только сосны не меняют цвет.
До всех осенних дел им дела нет.
Иголочки сосны кричат зиме:
«Мороз и снег не страшны вовсе мне!»

Палитра осени светла, ярка:
На фоне неба в голубых шелках
Зелёный в жёлто-алых родинках,
Багрянец, медь, ольхи бордовинка...

Я из автобуса в окно гляжу,
Заметить и запомнить всё спешу,
И льётся прямо в сердце «листьев медь»,
Стихи рождает, заставляет петь.

Любовь
ШЕМЧУК

* * *

Под шуршащими листьями клёна
Поредевшая дремлет трава…
В эту сказку вхожу я влюблённо:
Медно-охровым, ярко-зелёным
И бордовым – пестрят дерева́.

Осень – модница и мастерица
Красит всё, засучив рукава.
Как же в сказку её не влюбиться,
В хризантем золотые ресницы,
Шум дождей, паутин кружева?..

Принесут мне ветра́ вдохновенье,
(Бабье лето – почти без стихий).
Я ценю эти жизни мгновенья:
Осень дарит душе откровенья –
На бумагу ложатся стихи.