Михайло
ЖАЙВОРОН
 

* * *
 
Ще мить тому усе було так просто!
Ступали дні і ночі слід у слід.
Хрустів прокрустів час і дихав простір, –
Стежина,
                шлях,
                          дорога,
                                       небозвід...

Ще мить тому...
                           І вже не стало миті!
Лиш зустріч випадкова мимохіть, –
І ти вже опромінений у світлі,
І серце вже не б’ється, а щемить.

Щемить тому, що сонце стало в літі,
Про що не мріяв навіть – віднайшов.
Без чого вже навряд чи зможеш жити,
Хоч скільки б не стопталось підошов.

Не випадкова зустріч випадкова
Перевертає всесвіти й світи.
А ти усе життя згинав підкови,
А мав би сам підкованим іти.

Все зрозуміти з погляду, з півслова,
На манівці не збитися в путі.
Самому тут не стати б випадково
Розіп’ятим на чесному хресті!


 * * *

Розчинились у літі літа, – і гіркі, і солоні, –
Коли «Гірко!» кричали, – солодким те слово було.
Берегами одної ріки розтулялись долоні,
Між якими і сонячне, й зоряне небо текло.

Час обточував камінь, вертів у заглибинах долі,
Зупинявся в низинах, зі скель піднімався увись.
Дозрівала пекуча шипшина і спомин магнолій,
І здавалося, буде завжди так, як вперше колись.

Ще душею в зеніті, й усесвіт увесь – на долоні.
Ще плисти та плисти по далекій молочній ріці!
Доливає вогню небосхил у прожилки солоні,
І гострішає спрага дощу у густій осоцí.


* * *

Говори хоч про що – не лукаво аби і не хитро,
Аби чутно було, як шепоче зелена трава.
Прочитаю тебе по губах, зацілованих вітром,
А на дотик і смак розгадаю солодкі слова.

Не стихатиме довго над нами зозулине «Гір-ко!».
І далека луна віщуватиме сонячний день.
І ловитимуть нас – не впіймають – літа в павутинку,
Що довкола очей павучок піднебесний пряде.

Говори ні про що – все одно я тебе зрозумію
З недомовок і жестів, із першого кроку навстрíч.
Відпущу із неволі на волю едемського змія, –
Хай живе собі сам, спокушаючи зоряну ніч.

Промовчи хоч про що – не сховаєш затаєне в серці,
Прочитаю з долонь твій оголений мозок руки.
Крізь тумани зіниць упізнаю себе в круговерті,
До якої несе течія голубої ріки.

____________________
© Михайло Жайворон

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/