Богдана
ГУСАК
 

* * *

Летить стрілою потяг серед ночі
Подалі від німої самоти.
Колеса, знай, торочать і торочать:
– Де ти?
              Де ти?
                         Де ти?
                                    Де ти?
                                                Де ти?

Луна волає з лісової пащі,
Гудуть-ревуть у відповідь мости:
– Ти їдеш, утікаєш? Нащо? Нащо?
Прости!
              Прости!
                            Прости!
                                          Прости!
                                                         Прости!

Уповні місяць теж пристав до спілки.
Питає, взявши весла із води:
– Невже усе? Немає тут помилки?
Куди?
          Куди?
                    Куди?
                              Куди?
                                        Куди?

Гаряче серце, наче індикатор,
В купе вагону хоче дати знак.
У такт колесам стукотить завзято:
– Так-так!
                 Не так!
                             Так-так!
                                           Не так!
Так... Так?..

________________
© Богдана Гусак

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/